Століття Якова. Людина в п’яти масках

Книга действительно впечатляет до глубины души. Я не могла понять, как же можно вместить в книжечку весь ХХ век, а оказалось автор это легко смог сделать. Чего только не было в жизни почти столетнего Якова! Любовь, и не одна, измены, дети, смерти, предательства, войны, плен...

Начало книги не впечатлило. Сюжет очень и очень типичный для украинской классической литературы. Хотя и для современной это типично (например, Люко Дашвар). А вот вторая половина книги уже не отпускает. Появляется ком в горле и хочется зарыдать. Не отпускает и после прочтения книги...

Герой - не идеален, он много в чем ошибался. Но он прожил полную жизнь, хоть и тяжелую. Таких сложных судеб было много в Украине. Но люди не сдавались, выживали как могли...

Життя плине дуже швидко, дні летять, кожен з нас згадує своє минуле.
Яків - найстаріша людина у одному з волинських сіл. Зовсім скоро відмітить століття.
Одного разу в житті ще 95-річного Якова з'являється молоденька Оленка. Старий рятує дівчину-наркоманку від жаливої смерті, але з часом Оленка зникає, не подає вісточку ось вже 5 років. Старенький хвилюється, адже це нещасне дитя було йому як онука, яка відрада. В очікуванні листа від Оленки Яків поринає в своє минуле. Він прожив складне життя, йому є що розповісти людям: бідність, через яку хлопцеві не судилось бути з коханою Улянкою, потім - військова служба, де Яків познайомився зі своєю дружиною Зосею, прихід "Совєтів", Друга Світова війна, ОУН, страшна втрата найдорожчих людей. В Якова є діти, онуки, донька Ольга за ним доглядає, а син Артем живе в далекій Росії, п'є горілку та не збирається навідати батька.
Життя Якова бурхливе, повне емоцій, кохання та війни. А зараз майже 100-літній чоловік - в очікуванні свого останнього дня, того, коли він зустрінеться з коханою дружиною та любими дітьми. Але спершу треба дожити до тих ста років, на які так чекає він та рідні.
Книга вражає правдою, якою б страшною вона не здавалась. Тут немає ілюзій, казки чи містики. Тут життя звичайного українського селянина, його щастя та біль, його втрати та здобутки.

по таким книгам нужно фильмы снимать - о прожитом, о пережитом.
сколько человек может вынести, сколько раз он может простить и понять, как долго он может жить надеждой...?
книга ценна еще и тем, что показывает, как жила Украина, чем жили украинцы в прошлом столетии и на протяжении этого столетия, ничто им было не чуждо из сегодняшних наших эмоций - любовь, секс, измена - и это в укр. селе середины прошлого столетия)) стоит прочесть, стоит прожить эти страницы вместе с Яковом

ххх

(19-09-2016) прочитала, що знято 4-серійний фільм за книгою (ура!) - і саундтреком буде пісня ОЕ "Не йди". Я особисто вже чекаю!

Важко уявити собі життя протягом 100 років.
Так, ми завжди бажаємо один одному на свята здоров'я та довголіття, та чи замислювались ми хоч раз, як то насправді прожити ціле століття.
Бути свідком тисяч історій, промовити кілька мільйонів слів, пережити наповнені емоціями та переживаннями події, зустріти безліч цікавих людей.
І як чудово на схилі літ розповідати ті історії дітям, онуками, правнукам.
Мій прадід був людиною, що прожив, майже століття, 92 роки, і батько до сьогодні згадує його та історії розсказані ним.
Володимир Лис написав історію свого діда, Якова Меха.
Історія чоловіка що пережив зміну 5 влад, приймав учать у трьох війнах, переслідування та полон.
Насправді, починаючи читати історію Якова, скаладалося відчуття слабкого та доволі бідного чоловіка, що зазіхав на те життя і жінок, що особисто для задаволося б, недосяжні. Та скоріше за все історія все ж таки не про походеньки, як здалося мені на перший погляд. Коли починаєшь сприймати історію цілою, занурюєшься із головую у події 20го століття. Історія очима однієї людини, історія на прикладі одного села та його людей міцно переплітаються у круговерті кохання, зради, війни, порятунку, шляхетності. Я не згадую про дружбу, бо я там її не зустріла. На сторінках більше іде мова про прийняття та вибір, навіть таке собі узгодження. Непердбачуванні повороти, погляд на жорстокість і часто безвихідь ситуацій. Найбільше мене зачепила велика шана родині, як такій.
Вважаю, що цю книгу варто читати, з точки зору історії, з точки зору колориту (західнопольский діалект надає особливої атмосфери), з точки зору цікаво викладеної біографії.
Та я б не радила дивится чотирьох-серійний фільм. Перш за все тому,що сценаристом не є сам Володимир Лис, це крісло посів Андрій Коктюха. Він разповів зовсім іншу історію, взявши основу та героїв роману Століття Якова. Сам автор наголосив, що у кінострічці більше Коктюхи, аніж Лиса чи то Меха.

Історія життя дідугана, якому ще трошки не вистачає до сотні років.
Книга, яка надпотужно пульсує життям, наче оголений електричний дріт, з якого зняли ізоляцію й струм б'єт в усіх напрямках навколо. Історія, що описує всі падіння до безодні почуттів, всі підйоми до примітивного, звичайного людського життя. Країни, режими, жінки, війни - він їх всіх пережив.
Безумовно, один з найкращих творів української літератури останнього десятиріччя. Хоча, беручи книгу до рук, я відносився до неї трохи скептичніше.