Тамплієри

Сергій Жадан укотре дивує мене. Ще років 10 тому в мене було зовсім інакше ставлення до цього письменника. Минулоріч Сергій Жадан - Інтернат став відкриттям року, а ось тепер ця збірка просто вразила.
Це якраз та збірка, яку просто неможливо не прочитати: неймовірні образи, болісні теми, смаковита мова. І читати її слід починати з анотації, із зізнання самого автора, який дарує читачеві 39 віршів про війну, біль і любов.
Ніщо не може рекомендувати прочитати цю збірку краще за її вірші. Ось один із них:
Стільки дощу не вмістить жодна весна.
Добре було б пам’ятати всі імена.
Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи.
Добре було б уміти.
Я не вмію.
Навчи.
Але тепер ночі розмоклі, як сірники.
І обпікає дотик до твоєї руки.
Обпікає вуличне листя й нічні вогні.
Поясни, як ти дихаєш на такій глибині.
Добре було б тішитись, що все є таким, яким є.
Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє.
Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі.
Добре було б не думати про тебе.
Я не вмію.
Навчи.
Але це повітря в травні — різке, як скло.
Я знаю: тобі заважає те, що з тобою було.
Я знаю, як ти боїшся серця свого.
Я знаю: насправді ти хочеш саме цього.
Стільки дощу — а його несе і несе.
Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все.
Дерева над головою. Темрява на плечі.
Я знаю все.
Я готовий вчитися далі.
Навчи.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Сергей Жадан который раз удивляет меня. Еще лет 10 назад у меня было совсем другое отношение к этому писателю. В прошлом году Сергій Жадан - Інтернат стал открытием года, а вот теперь этот сборник просто поразил.
Это как раз тот сборник, который просто невозможно не прочитать: невероятные образы, болезненные темы, вкусный язык. И читать его надо начинать с аннотации, с признания самого автора, который дарит читателю 39 стихов о войне, боли и любви.
Ничто не может рекомендовать прочитать этот сборник лучше его стихов. Вот один из них:
Стільки дощу не вмістить жодна весна.
Добре було б пам’ятати всі імена.
Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи.
Добре було б уміти.
Я не вмію.
Навчи.
Але тепер ночі розмоклі, як сірники.
І обпікає дотик до твоєї руки.
Обпікає вуличне листя й нічні вогні.
Поясни, як ти дихаєш на такій глибині.
Добре було б тішитись, що все є таким, яким є.
Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє.
Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі.
Добре було б не думати про тебе.
Я не вмію.
Навчи.
Але це повітря в травні — різке, як скло.
Я знаю: тобі заважає те, що з тобою було.
Я знаю, як ти боїшся серця свого.
Я знаю: насправді ти хочеш саме цього.
Стільки дощу — а його несе і несе.
Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все.
Дерева над головою. Темрява на плечі.
Я знаю все.
Я готовий вчитися далі.
Навчи.

Навряд чи взявся читати вірші ( не дуже в них розуміюся), якби не порада С. Притули. Ведучий, якого поважаю, назвав цю збірку ( серед інших книжок, які планую ще прочитати) гідною уваги.
Вона невеличка, цікава суперобкладинка, з малюнками О. Ройтбурда.
Читав "Інтернат". Прозовий твір, у якому відчувається поетичний дар автора.
Збірка здивувала лаконізмом ( річ не в кількості віршів), начебто чоловік переповнений емоціями, але стримує їх. Цитувати не буду. Більш сподобалися- "І хотілося б дякувати за можливість не відповідати", "Здавалося б найпростіше- торкатися неможливого". Ще зачепило:
Справжня віра виростає з єресі.
Чомусь весь час уявляв, як під музику читав би їх А. Хливнюк.

Вплету Жадана собі у серце, щоб його ніколи не можна було вирвати.

Поезія, яка переливається ріками, перетікає у вени і подорожує тілом, віддаючи глибоко у підсвідомості.

Біблійні образи, влучні алегорії, глибина кожного рядка, традиційна для Жадана. Ритм, який влучає у душу, відвертість та болючі теми, що пишуться в Україні про Україну... Не можна виразити словами усю ту ніжність, яку я відчула, прочитавши збірку. Ось так і твориться найміцніший зв'язок.

Тандем Ройтбурда і Жадана - це щось неймовірне, а оформлення - то чистої води найщиріша естетична насолода.

Цю книгу нікому не віддам, але буду радити всім. І виписувати цитати, завжди виписувати цитати, викарбовуючи їх для майбутніх поколінь.

Ще раз впевнилася, що до Жадана відчуваю найчуттєвішу любов із можливих. Стовідсотково мій.

"Коли серце тебе підіймає щодня
сурмою колоніальної армії.
Що таке любов? Любов - це щеня,
чий господар загинув в автомобільній аварії".

39 вершаў пра вайну ад Сяргія Жадана дастануць і на дробныя шматкі разарвуць ваша сэрца. Бо гэта рэальнасць, якая адбываецца так блізка, што здаецца, можаш дакрануцца да яе.
Паэзія, якая не патрабуе тлумачэнняў, толькі голыя адчуванні. І боль. Мноства болю, які часам немагчыма вытрымаць, і адчуваеш сябе адной з тых рыбін, апісаных у вершах. Рыбінай з немагчымасцю дыхаць, выкінутай на бераг. І людзі, якія жывуць там, дзе ідзе вайна, самі ўжо ператварыліся ў гэтых рыб. Гэта ваенны постаапакаліпсіс. Гэта немагчымае, тое, што не мусіць адбывацца ў наш час. Гэта аголены нерв, які працінае болем ад кожнай думкі пра будучыню.
Зборнік пра вайну, які не называе яе імя. І гэта талент Жадана, апісваць складаныя рэчы простымі словамі, даючы ім такую энергію, якая чапляе цябе за жывое.
Адзнака 4,5, бо у параўнанні з бліскучым папярэднім зборнікам “Життя Марії” “Тамплієри” трошкі прайграюць. Але гэта тое, што варта чытаць, калі вам здаецца, што жыццё вакол простае і цудоўнае.
І ніколі не перастану раіць гэты верш з папярэдняга зборніка, проста загугліце радкі:

Вірші - це не та штука, яку можна читати регулярно. Ну, якщо ти не редактор і не юний поет-початківець. Для мене це щось на кшталт устриць. Потрібен настрій, час, місце. Коротше кажучи, вірші - не для щоденного вжитку.

Ця книжка Жадана була відповідна і моменту, і настрою, а тому пішла прямо на ура. А у два вірша я просто закохалася. В "Я знав священика, який був у полоні" і у "— Де твій брат, чуєш, де твій брат?" Ну, і вже проспівані "Брутто" "Середні віки" такі "Середні віки", що оцінити їх не упереджено просто не виходить.

Мене особисто зачаровує в цій книжці все - і рваний ритм, і болюча образність, і неуникні, хоч і не щоразу очікувані рими.

Я так захопилася "Тамплієрами", що перед сном розповідала про них чоловіку, який був згоден полюбити і визнати геніальним будь-що, аби тільки я дала йому поспати, а таке я дозволяю собі рідко:)))

В анотації до свіжої поетичної збірки «Тамплієри» її ілюстратор дуже влучно зазначає, що всі ми певною мірою живемо в епоху Сергія Жадана. Постать цього поета в Україні сьогодні дійсно є дуже знаковою, може, навіть культовою – варто тільки зауважити його цитованість на просторах інтернету: вона просто зашкалює. Але справа не стільки в популярності самого Сергія Жадана і своєрідній моді на нього, скільки таки у глибині написаного. Ця глибина пронизує і проймає, а тому й відгукується настільки масштабним багатоголоссям.
У збірці вміщено вірші, написані протягом 2015-2016 років, і переважна більшість із них – про війну на Сході України. Мені здається, саме війна оголила в душі поета щось таке, що змусило його писати з набагато більшою силою, ніж колись. Його ранні вірші помітно урбаністичні і просякнуті духом пострадянськості, який ще панував тоді у рідному просторі/середовищі Жадана. Сьогоднішня ж його поезія – прониклива до глибини кісток. Безсумнівно, Сергій Жадан нині – найбільший український поет, і – так, це його епоха.

«І лише там, де хвилі виснажено вертають назад,
де пісок захлинається в хвилях, сягнувши своєї міри,
видно, що вірності в повітрі стільки ж, скільки і зрад,
а надії довкола стільки ж, скільки й зневіри.
І все те, що є, випалюється, мов ліси,
і зберігається, як церковне срібло.
Тиша лише посилює голоси.
Темрява лише окреслює світло».

Первое осознанное знакомство с творчеством Жадана. Осознанное - потому что до этого был "Ворошиловград" на русском языке, который месяца два лежал на прикроватной тумбочке, а потом, так и будучи не начатым, отправился снова лежать на дальнюю полку.
К выбору с чего начать знакомство подошла осознанно - всегда нравились истории про тамплиеров. Но без временного контекста сборник вряд ли воспринялся б так остро.
Не могу сказать, что он мне понравился, если честно. И не могу сказать, что откликнулся стиль Жадана. Но определенно, что то такое-эдакое, цепляющее и тоскливо-щемящее в его строках есть.

или

Может дело не в этих строках, а в том, что происходит. Может наложилось восприятие Жадана как волонтера, который делает не мало для любимого города. Но когда война закончится, с удовольствием пойду и на презентацию его нового сборника (уверена, у него уже за это бесконечное 24 февраля насобиралось материала на много пронзительных текстов) и на концерт его группы.

Готова сказать, что знакомство удалось. На очереди ждет "Месопотамия". А пока..

Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,
що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і
дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,
що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,
що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу
старого
і літньої порожньої панорами