Рецензия на книгу

• 

  Plonochka

  15 января 2017

  Ми живемо в епоху Жадана

  В анотації до свіжої поетичної збірки «Тамплієри» її ілюстратор дуже влучно зазначає, що всі ми певною мірою живемо в епоху Сергія Жадана. Постать цього поета в Україні сьогодні дійсно є дуже знаковою, може, навіть культовою – варто тільки зауважити його цитованість на просторах інтернету: вона просто зашкалює. Але справа не стільки в популярності самого Сергія Жадана і своєрідній моді на нього, скільки таки у глибині написаного. Ця глибина пронизує і проймає, а тому й відгукується настільки масштабним багатоголоссям.
  У збірці вміщено вірші, написані протягом 2015-2016 років, і переважна більшість із них – про війну на Сході України. Мені здається, саме війна оголила в душі поета щось таке, що змусило його писати з набагато більшою силою, ніж колись. Його ранні вірші помітно урбаністичні і просякнуті духом пострадянськості, який ще панував тоді у рідному просторі/середовищі Жадана. Сьогоднішня ж його поезія – прониклива до глибини кісток. Безсумнівно, Сергій Жадан нині – найбільший український поет, і – так, це його епоха.

  «І лише там, де хвилі виснажено вертають назад,
  де пісок захлинається в хвилях, сягнувши своєї міри,
  видно, що вірності в повітрі стільки ж, скільки і зрад,
  а надії довкола стільки ж, скільки й зневіри.
  І все те, що є, випалюється, мов ліси,
  і зберігається, як церковне срібло.
  Тиша лише посилює голоси.
  Темрява лише окреслює світло».

  9 понравилось

  392