Рецензия на книгу

• 

  111289

  20 июля 2020

  "Але містом перетікає ріка. Перетікає вже стільки літ. Безкінечна, чорна, важка, розрізає світ. Далі вибирай сама, як бути при цій ріці. Нічого не вдієш із вами всіма. Живі люблять до смерті. Потому люблять мерці".

  Вплету Жадана собі у серце, щоб його ніколи не можна було вирвати.
  
  Поезія, яка переливається ріками, перетікає у вени і подорожує тілом, віддаючи глибоко у підсвідомості.
  
  Біблійні образи, влучні алегорії, глибина кожного рядка, традиційна для Жадана. Ритм, який влучає у душу, відвертість та болючі теми, що пишуться в Україні про Україну... Не можна виразити словами усю ту ніжність, яку я відчула, прочитавши збірку. Ось так і твориться найміцніший зв'язок.
  
  Тандем Ройтбурда і Жадана - це щось неймовірне, а оформлення - то чистої води найщиріша естетична насолода.
  
  Цю книгу нікому не віддам, але буду радити всім. І виписувати цитати, завжди виписувати цитати, викарбовуючи їх для майбутніх поколінь.
  
  Ще раз впевнилася, що до Жадана відчуваю найчуттєвішу любов із можливих. Стовідсотково мій.
  
  "Коли серце тебе підіймає щодня
  сурмою колоніальної армії.
  Що таке любов? Любов - це щеня,
  чий господар загинув в автомобільній аварії".

  13 понравилось

  650