Город

Дочитала книжку сьогодні вранці, оцінити її не можу. Бо з одного боку написана гарно, чудові порівняння, красива мова. Але ж герої, а особливо головний - Степан Радченко. Він у мене викликає огиду. Так-так хочеться пройтися під дощем щоб змити увесь негатив від вчинків Степана.
Однозначно можу сказати що місто не винно у всьому, воно таке вже вродилося. Так у прагненні героя бути не гіршим ніж інші в одязі, в побуті, в посадах, які обіймаються, скільки отримується гонорарів, та навіть у його прагненні бути письменником, можливо й повинне Місто, але зерна впали в благодатний грунт. Бо його відношення до жінок, то вибачте гидота, покористувався, переступивв й пішов.

Та ще й який апломб, покличу й вони тутечки прибіжать, бо вони ж можуть кохати тільки мене. Тьху....
Та й дівчата-жінки, теж зі своїми тараканами. Ну хіба, що про Надійку нічого не можу сказати дуже поганого. Як і в багатьох інших книжках українських авторів, у всьому винні обставини. Як би н еобставини, то Надійка б такую не стала. Як би не обставини, то Тамара Гніда, теж би так себе не вела. А Зоська, чудернацьке дитя, яке так хотіло бути дорослою, з закидонами на рокову жінку, а виявилось маленькою закоханою дівчинкою, яка враз і зламалась.
Треба завважати, що з отаких Степанів, Максимів й виросла наша сучасна нація. Міську інтелегенцію було викорінено, сільська була розкулачена й зіслана. Залишився побільшості непотріб, якій бачить тільки себе, ну трішечки попереживає, що накоїв комусь лиха, а потім перегорне аркуш і знову почне гадити.
Деякі міркування цікаві. Деякі вже застарілі, і не мають того сенсу який мали в роки написання роману.
Діалоги з поетом можно виокремити з твору, їх треба буде окремо перечитати, і відокремити від самих героїв

До позитивних моментів книжки також віднесу саме Місто, бо це й моє місто. Коли Степан гуляв, ходив містом, я ходила з ним, знаю кожну вулицю яку він згадав. Будов та й деяких об'єктів на сьогодні вже не існує, але ж вулиці та душа Міста продовжують жити. Пора за порою змінюються, каштани то квітнуть, то дарують дітлахам колючі плоди. Дніпро тече, так як і багато сторіччь тому. Люди приїйзджають хто за наукою, хто за ліпшею долею, а хто проявити себе, щоб про нього почув увесь світ. Деяким це вдається, дехто тікає з міста як від прокази. А де хто залишається й стає порядною людиною, а дехто перетворється на такий нарост як Степан, що начебто і корисний для суспільства, а на справді нічого не вартий.

Написавши відгука, готова цій книжці поставити 4 зірки. Бо роман заставляє задуматись над життям, суспільством і нашому місці в ньому.

Було цікаво читати роман, дивлячись як головний герой, Роман Радченко, помаленьку із провінційного хлопця стає в'язнем міста.
Спочатку він змальований простим роботящим, енергійним хлопцем. Потім з кожним днем, його життя в місті. він все більше отримує досвіду міського життя. Він навчається в університеті , але паралельно всьому цьому відбувається його відчуження від його рідного місця і батьків. Спочатку це рідкі візити додому, потім ще рідші.
Радченко хоче писати і утвердити себе як письменника. Він працює над собою і врешті-решт досягає мети... Він поважна, популярна, заможна персона у місті, але чого це коштувало?..Друзі, кохання, дім все втрачено...
Фіналом всьго роману є кульмінаційний момент, коли Роман Радченко назавжди відрікається села, з якого приїхав, яке є його домом і там він народився.
Цей факт нам показує , як за намаганнями досягнути собі користі головний герой втратим любов до рідного і того, що робило з нього моральну людину.

Коли я сам вчився в Києві, місто малювалося мені душним і занадто великим. Або ж навпаки - ти здавався у ньому таким маленьким, що було аж некомфортно. Дякуючи "Місту" я згадав це вже забуте почуття.

"Місто" цікаве тим, що головному герою не хочеться співчувати. Він мудило, яких небагато є. Жахливий егоїст, який тільки переймається за власний комфорт і без остраху топче почуття інших людей. Велике місто просто зриває з нього окови совісті та перетворює у морального виродка.

Спочатку він боявся, що не вступить в інститут, а наступного дня вже ремствує, що отримав стипендію не таку велику, як сподівався. Кожний успіх викликав у нього не радість, а заздрість і ще більші амбіції. Мало, все було мало. А як легко він кидав жінок, яким обіцяв все життя любити. Особливо жорстоко це було із Зоською, якій він одного дня запропонував оженитися, а наступного - кинув її та на її ж очах зваблював іншу дівку. Зоська не витримала і вчинила самогубство. Але через призму егоїзму він навіть не зрозумів, що саме його дії до цього привели.

"Ой, я такий самотній і нещасний, пожалійте мене" - автор прекрасно показав мерзотність протагоніста, навіть попри його активність в роботі та суспільному житті.

Адже можна бути відомою та талановитою людиною, активістом, але при цьому бути абсолютно аморальним егоїстичним покидьком. Все як в реальному житті.

Твір мені сподобався. Соковита мова, цікаві підняті теми, нестандартне сприйняття головного героя. Не вистачило хіба що показного покарання, але то вже моє власне бажання.

7 з 10.

Тема этого произведения актуальна и ныне. Приехал такой простой добрый человек из села в столицу и закрутилось.
Покорение большого города - какой человек из маленького города отказался бы от такого? Степан Радченко не оказался исключением.
Большинство людей, которые идут к своей Великой Цели, забывают о том, насколько важно оставаться человеком. И опять же, наш главный герой не стал исключением.
Хоть я и знала, чего ожидать - сюжет развивался довольно предсказуемо - моральная деградация Радченко меня разочаровала. Не люблю я, когда людей портит какой-то пустяк, типа переезда в столицу.
Такая литература явно не в моем вкусе.

Очень жаль, но я не читала Пидмогильного в школе. То ли его не было в программе, то ли я ушами хлопала и все пропустила. Здорово что сейчас есть возможность возвращаться к украинской классике, причем в осознанном возрасте.
И так, о чем книга. В центре сюжета молодой человек, Степан Радченко, который переезжает из села в Киев, столицу. Он амбитен, он хочет выучится в университете и с полученными знаниями вернутся в село и "поднять" его. Степан очень самоуверенный, решительный, но в тоже время предвзятый, смотрящий на других людей свысока, завистливый. В нем перемешалось черное и белое, и ты веришь такому герою, не идельному.
Увы он сразу сталкивается с трудностями - вместо обещанной комнаты он селится практически в хлев, еще и выполняет домашнюю роботу со скотиной в качестве платы. Он не может найти подработку, в кабинетах большие начальники на него смотрят нак на необразованую деревенщину. Отчаяние, злость на других и себя меняет героя. Он попадает на литературный вечер, загорается идеей стать писателем, но критики даже не смотрят на его рукописи. Возлюбленную в отчаянии он насилует и бросает. Спит с женой приютившего у себя мужчины. Он идет по скользкой дорожке, и тем не менее судьба каким-то образом ему улыбается - он начинает читать лекции, его работы издают, его берут в редакцию. Он начинает отношения с новой девушкой. И тем не менее гнильца никуда не уходит, от мыслей в голове Радченко волосы стают дыбом. Ты его ненавидишь, но в тоже время понимаешь, иногда даже сочувствуешь.
Меня не покидало чувство узнаваемости пока я читала книгу. Это очень похоже на Ги де Мопассан - Милый друг . Как выяснилось, автор переводил книгу на украинский язык, и сейчас ее можно приобрести именно с этим переводом. Истории похожи по настроению, героями.
Что еще мне понравилось - смотреть на Киев столетней давности, удивляться, что уже тогда было и лото, и казино, и много-многое другие, что есть и в наше время. Класно было узнавать улочки по которым ходит Радченко, искать их по старым названиями и представлять весь маршрут.
Книга мне безумно понравилась, рада что она есть в современной школьной програме.

З творчістю Валер`яна Підмогильно я не була знайома, принаймні не пам`ятаю, щоб ми цього автора читали в школі. «Місто» обрано, як твір національного класика для одного з пунктів «Игра в класики».

«Місто» мені не піддалося з першого разу, дочитавши десь до 100 сторінки читання ніяк далі не просувалося, я все відкладала книгу напотім… Тепер то розумію, що мене відвертало від твору – головний герой Степан Радченко. Не знаю чи був задум в автора показати нам саме такого, як хтось написав у своїй рецензії «мудака», але саме так я його і сприймала. А все так гарно починалося...
Молодий сільський хлопець їде до Києва поступати до університету, весь він такий перспективний і думає про майбутнє, але чи то місто винувате, чи такий він і був завжди, бо хлопець вирішив, що він все може, все знає, всі мають його поважати, знати, йти йому назустріч, а то і випереджувати його бажання бо ж він Степан Радченко. Треба визнати, що Степан направду розумний, то до чого береться йому з легкістю вдається, але занадто багато самовпевненості, занадто на високий щабель він сам себе підняв над тими з ким вчора був рівнею.

«Місто» - це твір не про місто, а про те як людина змінилася під впливом міста, про шлях самопізнання та розвитку Степана Радченка – його навчання, працю та особисті стосунки. Це історія про те як молодий чоловік зняв з себе дрантя, натягнув костюм і вирішив, що він «божественний». Я все чекала коли автор підкине ситуацію аби головний герой , щось зрозумів та схаменувся, але мабуть є категорія людей яких ніщо не змінює, тому в книзі все як у житті.

Коли берешся читати класику, розумієш, що твір може бути дещо нуднуватий або ж неактуальний для сьогодення.

Але все вищезазначене точно не стосується даного роману. Майже з перших сторінок ця історія "затягнула" мене у свій світ.

Неймовірний талант автора передати глибину людської душі просто вражає! А який вир емоцій з'являється у читача!

Якщо вам подобаються книги з яскравими персонажами - від усієї душі раджу прочитати роман "Місто'. Та й взагалі раджу прочитати цю книгу, бо вона варта знайомства!

Звичайний сільський хлопець Степан приїздить до Києва, щоб вступити до вузу. Це його мрія, для здійснення якої він невпинно працював роками.

Він прагне здобути освіту, щоб потім повернутися в село і працювати над покращенням життя своїх односельців.

Ось такий позитивний персонаж ми зустрінемо. Як те блискуче, соковите яблучко!

Тільки бувають такі яблука, які тільки вкусивши, розумієш, що воно повністю гниле всередині.

Так і цей хлопець, такий розумний, ввічливий, альтруїстичний, виявився пихатим та зарозумілим; сам не знає чого хоче і без жодних сумнівів використовує інших.

Хтось може сказати, що це місто його змінило. Та, насправді, життя в Києві стало своєрідним каталізатором, що розкрило справжнє єстество цієї людини.

"Скільки з нас любило десяток жінок, перебрало ще більше друзів, а котлети любить усе життя!" - ось Степанова життєва філософія.

Огидний персонаж, як світобаченням, так і поведінкою й ставленням до всього навколо - жінок, товаришів, роботи.

Книга дуже сильно вразила мене - і своїм колоритним головним героєм (скільки я злилася і лютувала читаючи про нього) і неймовірно талантом та майстерністю письменника.

Це перша книга Підмогильного, яку я прочитала, але точно не остання.

Хотів зрозуміти, що нового є у шкільній програмі.
Читаючи цей твір, намагався побачити його очима підлітка, якому задали це читати.
І не зрозумів, для чого в такому віці це читати. Не вірю, що учні можуть зрозуміти, наскільки головний герой є негативним, а не прикладом для наслідування, що життя може і має бути зовсім не таким порожнім, егоїстичним.
У творі немає позитивних героїв взагалі. Тож він цікавий для тих, хто хоче зрозуміти, як жили в Києві 100 років тому, у невеликий проміжок часу, коли радянська влада не нищила людей, не поїдала своїх же.
Твір можуть зрозуміти, на мою думку, більш зрілі люди, вже не підлітки, а після 25-30 років

Если кто скажет, что украинская литература первой половины 20 века - это чтиво про село и селян, не верьте. Роман Пидмогильного - самый, что ни есть урбанистический роман, где город - не зря же так произведение названо? - является одним из главных персонажей. Именно город влияет на судьбу и повадки главного героя, не оставляя от скромного и наивного мечтателя, коим был главный герой в начале книги, и следа. Город превращает его в напыщенного мещанина, который пытается вытравить в себе всё сельское. Впрочем, не всё так просто. Герой переживает, как курсы валют, череду взлётов и падений, но всё же не без успеха обживается на новом месте. И пусть в городе всё чужое, настоящих друзей нет, зато есть возможности и перспективы. А также соблазны.

Собственно, сюжет «Города» не оригинален. Тем не менее история главного героя увлекает. Автор прекрасно раскрывает молодую мечущуюся душу, которая пытается найти своё место в чуждой ей среде. Терзания и сомнения, воодушевление и самоуверенность, сила духа и его же слабость - чувства, которые переживает герой, знакомы каждому. Потому история нового горожанина находит отклик у читателя, даже если читатель не очень симпатизирует герою.

Что интересно, в романе практически нет идеологической составляющей, которая характерна для советской литературы того времени. Автор просто показывает реалии эпохи, делая акцент на взаимоотношениях героя и города. И делает это очень мастерски: слог Пидмогильного высшей пробы - настолько сильный, глубокий, естественный и без вычурности. Читать было исключительно приятно.