Рецензия на книгу

• 

  Marmosik21 августа 2015 г.

  Дочитала книжку сьогодні вранці, оцінити її не можу. Бо з одного боку написана гарно, чудові порівняння, красива мова. Але ж герої, а особливо головний - Степан Радченко. Він у мене викликає огиду. Так-так хочеться пройтися під дощем щоб змити увесь негатив від вчинків Степана.
  Однозначно можу сказати що місто не винно у всьому, воно таке вже вродилося. Так у прагненні героя бути не гіршим ніж інші в одязі, в побуті, в посадах, які обіймаються, скільки отримується гонорарів, та навіть у його прагненні бути письменником, можливо й повинне Місто, але зерна впали в благодатний грунт. Бо його відношення до жінок, то вибачте гидота, покористувався, переступивв й пішов.
  

  
  Він цілком логічно міркував, що дівчина, щось від хлопця дістаючи, щосб починає бути йому винна.

  Та ще й який апломб, покличу й вони тутечки прибіжать, бо вони ж можуть кохати тільки мене. Тьху....
  Та й дівчата-жінки, теж зі своїми тараканами. Ну хіба, що про Надійку нічого не можу сказати дуже поганого. Як і в багатьох інших книжках українських авторів, у всьому винні обставини. Як би н еобставини, то Надійка б такую не стала. Як би не обставини, то Тамара Гніда, теж би так себе не вела. А Зоська, чудернацьке дитя, яке так хотіло бути дорослою, з закидонами на рокову жінку, а виявилось маленькою закоханою дівчинкою, яка враз і зламалась.
  Треба завважати, що з отаких Степанів, Максимів й виросла наша сучасна нація. Міську інтелегенцію було викорінено, сільська була розкулачена й зіслана. Залишився побільшості непотріб, якій бачить тільки себе, ну трішечки попереживає, що накоїв комусь лиха, а потім перегорне аркуш і знову почне гадити.
  Деякі міркування цікаві. Деякі вже застарілі, і не мають того сенсу який мали в роки написання роману.
  Діалоги з поетом можно виокремити з твору, їх треба буде окремо перечитати, і відокремити від самих героїв
  

  
  Наука шириться вже тисячу років. Зрозумійте, що досвід віків тільки тло, на якому кожен показує свої фокуси...
  
  Любов - це довге алгебрійне завдання, де після всіх зусиль, розкривши дужки, дістаєш нуль. І дальше завдання таке саме. І дальше. І дальше. Міняються складники, множники, знаки, але налідок завжди рівний собі і незмінно порожній.
  
  Людськість, як і жінка, любить слухати компліменти у вигляді ідеалів. Прокльонів на світі багато, бо багато ідеалістів. Хто б же за ними пішов, коли б вони його не лаяли? А ідеали ці похожі на страву: поки в роті, мають різний смак, але шлунок їх рівняє. Катаральний шлунок історії, як сказав один поет з прекрасним травленням.
  
  Часом відчуєш, що ти — звір, кровожерний звір, і стане сумно. Життя жорстоке. Знаєш, що виправити цього не можна, і все-таки шкода. Потім якось ясніше зрозумієш, що й навколо ж самі тварюки, наволоч, мерзота, шибеники — і робиться страшно. Від того, що ти такий, як вони, і вони такі, як ти.
  

  До позитивних моментів книжки також віднесу саме Місто, бо це й моє місто. Коли Степан гуляв, ходив містом, я ходила з ним, знаю кожну вулицю яку він згадав. Будов та й деяких об'єктів на сьогодні вже не існує, але ж вулиці та душа Міста продовжують жити. Пора за порою змінюються, каштани то квітнуть, то дарують дітлахам колючі плоди. Дніпро тече, так як і багато сторіччь тому. Люди приїйзджають хто за наукою, хто за ліпшею долею, а хто проявити себе, щоб про нього почув увесь світ. Деяким це вдається, дехто тікає з міста як від прокази. А де хто залишається й стає порядною людиною, а дехто перетворється на такий нарост як Степан, що начебто і корисний для суспільства, а на справді нічого не вартий.

  Написавши відгука, готова цій книжці поставити 4 зірки. Бо роман заставляє задуматись над життям, суспільством і нашому місці в ньому.

  16

  623