Рецензия на книгу

• 

  martishka28 марта 2025 г.

  Зачарована витієватим, промовистим стилем, талановитими образами, метафорами — і скута, до болю, усвідомленням, що людина такого масштабу була вбита зовсім молодою. Що, можливо, головне ще не було написане. Але чи зміг би Валер'ян Підмогильний? Такий талант не мав би шансу розквітнути в Совку після того, як короткий період українізації придушили. Скільки таких талантів розстріляли... А потім десятиліттями зневажливо кидали: “Ну і де ж ваша українська література?”

  Я не знаю Києва так, як знав його Підмогильний. Але я відчувала кожен його опис, кожну вуличку, глухий закуток — де гарно цілуватися, де бродити ночами, де бути молодим… сповненим надій, мрій, жаги, пристрасті. Місто — тут не просто тло. Воно — Герой. Воно — Спокуса. Воно — Душа. Якої у Степана, головного героя, наче й нема.

  Хто насправді одержимий диявольським бажанням підкорити це Місто, охопити все, любити всіх жінок? Хто зламаний, а хто — розцвітає в цьому зламі? Ми спостерігаємо, як зростає його его. Степан стає Казановою, спокусником, можливо, навіть ненависником.

  Складно полюбити книгу, в якій стільки ницих, нелюдяних вчинків. Але неможливо не захоплюватися тим, як Підмогильний зміг усе це створити. Як він написав таку живу, глибоку, складну історію. Як оживив Місто.

  6

  113