Солодка Даруся

А мне всё больше и больше начинает нравится украинская современная проза.
Именно со "Сладкой Даруси" началось моё знакомство с Марией Матиос.
Что-то таинственное, загадочное окутало меня с первой минуты чтения. Так интересно написано, очень своеобразная речь. Она способствует чтению. Никаких лишних слов, лишних описаний. На самом деле, очень эмоциональная книга. Такой правильный поворот событий, сочувствие героям, сопереживание.
Я и сама будто оказалась в маленькой деревушке, среди красоты природы.
Я будто сама испытала ту боль сладкой Дарьи, меня саму тянуло в воду.
Это просто непередаваемое ощущение, когда ты пропитываешься всем тем, что происходит в книге.
Самое приятное чувство было тогда, когда Дарья отправлялась к папе. И меня сразу окутывала такая любовь, такая нежность. И когда она сидело около него, мне и самой хотелось выговориться и выплакаться.
Замечательная книга, не скажу, что поучительная. Но просто пропитана какой-то моральной силой.

Про цю книгу я дізналася випадково, коли обирала подарунок в книгарні. Вона мене одразу зацікавила. Але я не придбала її, відклала на потім. Доля обернулася так, що я виконувала роботу за цією книгою, почитала в Інтернеті відгуки, подивилася тізер фільму і вирішила почитати. Я не думала що витримаю до кінця. Правда, тут немає гостросюжетних інтриг, конфліктів, заплутаних сюжетів, але у цій книзі є щось набагато інше. Це справжня драма української історії. Ця книга набагато сильніша за "гостросюжетні інтгири".
Сюжет. Драма на три життя. Кожна із трьох частин твору, по-своєму вражає. Мені найбільше сподобалася, звісно, драма найголовніша. На прикладі однієї сім'ї авторка розкриває трагедію усього села, а на прикладі села - трагедію усієї Буковини, на прикладі Буковини - всієї України.Сюжет доволі простий. Головні герої - сім'я Михайла і Матронки Ілащуків, їх донечки Дарусі. Спочатку йдеться про Дарусю, яку люди вважають німою і несповна розуму, а потім читач повертається у минуле і розуміє чому Даруся стала такою. Це трохи складно пояснити, але краще один раз проитати твір, ніж сотні рецензій.
Мова твору. Мені сподобався стиль Марії Матіос. Модливо, деяким читачам було важко сприймати твір через велику кількість діалектів, але мені читалося легко. Найбільше сподобався опис танцю Михайла і Матронки гора-маре, про закатованих повстанців, і про те, як Даруся ходила на могилу до батька. Немає слів, просто вражає. Десь я усміхалася, коли йшлося про події в селі, але частіше мені хотілося плакати. А потім я довго роздумувала над книгою. Це моє перше знайомство з Марією Матіос. Вона пише дуже легко, вміло передає картини та образи. А усі важливі події, приходять так несподівано...
Герої. Я не зустріла жодного фальшивого героя. Таке відчуття, наче вони всі існували, а Марія Матіос просто записала ті всі події.

"Солодка Даруся" - сильна книга-шедевр.

Тяжелая и очень болезненная книга, только вот оторваться от нее не получается никак. Правда, паузы, особенно в первой части, приходится делать почти на каждой странице, а то и чаще. Слишком уж давит ком в горле, слишком не хватает воздуха, да и буквы перед глазами так и норовят расплыться. А отдышишься, успокоишься и опять за чтение. Такое нужно читать, такое нужно помнить.

За все у своєму житті потрібно платити. І не має значення масштаб вчиненого. Чи це страшний злочин, чи неусвідомлений дитячий вчинок – все одно покарання змінює протиправну дію. Як показує історія, доля – найсправедливіший суддя – і покарання визначить найжорстокіше, і вирок виконає обов’язково.

Ці твердження яскраво ілюструє твір Марії Маттіос «Солодка Даруся». У ньому подається історія однієї людини, однієї сім’ї, крізь призму якої кожен може угледіти історію Західної України 30-70 років минулого століття. Це і відголос Першої Світової війни, і панування румунів, і насильницьке вторгнення радянської влади. А «западенський» колорит і говір допоможуть краще перенестися у описувані в творі місце та час.

Головна героїня роману, як вже зрозуміло з назви, - Солодка Даруся. Епітет «солодка» - це народне прізвисько, виною якого стала давня історія. Але автор зумисне про неї замовчує, створюючи з початку розповіді ледь видиму інтригу, нерозв’язану загадку. Від давньої історії залишився тільки відголос, який проявляється в тому, що при згадці про солодке у Дарусі виникає жорстокий головний біль. Але черствим людям байдужа чужа біда, їм не цікаві причини дивакуватої поведінки, вони можуть тільки насміхатися. Тим більше, якщо для насмішки є більш ніж достатні причини – заплітання дерев різнокольоровими стрічками, щомісячні відвідини могили батька у супроводі собачої зграї, заривання у сиру землю. А ще Даруся німа, та це лише на перший погляд, насправді вона вміє розмовляти, просто не бачить у цьому сенсу.

У книзі є підзаголовок «драма на три життя». Та насправді це не драма, а трагедія. Трагедія людини, яка мимоволі стала причиною сімейного нещастя і змушена за це страждати усе подальше життя. Але, на жаль, людині не дано знати майбутнього, тим більше наслідків на перший погляд зовсім безневинних вчинків.

"Солодка Даруся" мені нагадала "Хіба ревуть воли як ясла повні?". Ідея та сама.
За стилем нагадує деяких українських класиків (чим я і тішилась). Але якщо порівняти гарну книжку зі сном, то від цієї я, бувало, різко прокидилася. А це неприємність. Тому після прочитання в мене панує розчарування.
Замислюватися особливо немає над чим, тому що ці теми схоже та сповна висвітлені більш талановитими.
Ця книжка отримала стільки визнання, що я очікувала більшого. До шедевру не дотягує.
Якщо вже стільки років пройшло, а це вважається найкращим у авторки, то немає сенсу читати інші її твори.