Солодка Даруся

Історія гірка, складна і не чесна, як саме життя. Солодка Даруся - це сама Україна і вся її прадавня печаль. Враження від книги неоднозначні. З однієї сторони, її дуже важко читати через величезну кількість вжитих діалектів та говірок; важко і сприймати - показуються дійсно жахи, і невигадані життєві реалії однієї з сімей, постраждалих від радянської влади. З іншої сторони - книга дійсно захоплює, бо цікаво, що буде далі, а що ж чекає на Дарусю, її рідних... І хоча книга дійсно важко йде, але вона шокує, в котре допомагає проникнутися українською історією... Читайте. Воно того варте.
Випадково напрапила на трейлер однойменного фільму, який вийде в цьому році. Тож чекаю з нетерпінням.

„Солодка Даруся” – книга, що найбільш вразила мене. Вразила своєю драматичністю, своєю правдивістю, суворим викриттям людської байдужості, заздрощів, ницості. Водночас в ній можна побачити трепетну любов дитини до тата і неньки, ніжність, радість дитинства. Скільки тем порушено авторкою, як майстерно розкрито образ головної героїні, наскільки відшліфоване кожне слово, чисте, мов кришталева вода карпатських річок...
Завдяки таланту Марії Матіос читач може перенестися в маленьке село на березі Черемоша, відчути його холодні води, посидіти на кладовищі біля могили Дарусиного батька, відчути все те, що відчуває дитина, в якої відняли найдорожче... Очима дівчини ми побачимо все. Страшно, боляче до сліз – але ніде правди діти. Цю стражденну правду з історії нашого народу повинні знати і пам’ятати всі ми, щоб Дарусине горе жило тільки на сторінках цієї книги, більш ніколи не сміючи повторитися в майбутті...
Впевнена, що той, хто прочитає цю книгу, стане кращим. „Стражданнями душа вдосконалюється”... Так, завдяки таким книгам, ми вчимося бути Людьми.

✅"Солодка Даруся"
Марія Матіос
Щемка історія, яка потрапляє в серце. Розповідь про "солодку" Дарусю, яку односельці вважають несповна розуму. Про її біль, її історію її шлях який є водночас болем нашим спільним, нашим минулим яке болить, про яке не хочеться говорити і про яке хочеться кричати водночас.
Книга складається з трьох частин - драм. У першій ми знайомимось з головною героїнею, її оточенням та її особливістю. У другій частині зустрічаємо ще одного ,так би мовити,  дивака Івана Цвичка, якого також не сприймає тогочасне суспільство. Він  стає щирим другом та опорою для Дарусі, проте, на превеликий жаль, не на довго. У третій частині ми отримуємо відповіді на всі питання, які зав'язуються у перших двох діях.
Історія красива, трагічна і особлива, історія колоритна, самобутня і рідна.

Як же я люблю такі історії, в них не те щоб багато правди та життя, в них просто показано той бік життя, який буває не в кожного, але який всі бояться. Навіть писати про драму життя важко, не кажучи про те щоб все це відчути. І тим не менш у багатьох доля така що краще здається і б померти, але як це не дивно саме у таких, понівечених долею спостерігається найбільша жага до життя.
Роман поділено на три частини:
«Солодка Даруся» - Розповідає про жінку середнього віку, яку всі в селі вважають за божевільну, але це проста нещасна людина якої повезло. Так і тягне вона свою лямку життя, не дивлячись на страшні головні болі, та на скрутне життя. Ми буває бачимо таких людей і майже всі намагаємось побачивши таких перейти на інший бік вулиці, ховаємося від таких як від прокази, немов боїмося що їх нещастя як хвороба передається і до нас.
«Іван Цвирко» - ще один непростий персонаж, також сприймає громадою як божевільний, але читач який може охопити образ людини в цілому звичайно скаже що це ще одна нещасна людина. Так дві самотності притягнулися один до одного, але життя воно є таким, особливо до тих кого вже понівечила вона як на відпрацьованому матеріалі знов і знов знущається над бідолахами.
«Михайлове чудо» - найбільш сумна та довга драма, історія про батьків Дарусі та про ті події які призвели до того що Даруся сталася така яка є. Це сімейна драма, причому тягуча та надривна. Така яка заставляє замислитись про несправедливість життя, та про підлість людини. Всі три драми добре продумані між собою, мають з’єднуючі тонкі ниті які уважному читачу будуть здаватися наповненими глибокого задуму.
Історія дуже зачепила, вона сумна, атмосферна, але по своєму ще і красива. Автор межує оповідання вставками сплітаннями, немов би баби між собою пліткують. І одне з найголовніших моментів книга не затягнута, це не історія на 100 років однієї сім’ї – це драма однієї сім’ї, поламані долі, добре покладені на папір. А скільки таких не записаних, ще більш сумних історій про які ніхто ніколи не почує?