Мати все

Люко Дашвар як завжди вражає ще з перших сторінок своїх творів. Для когось — це безглуздя, дивна гра слів, але я вважаю, що ця книга варта уваги.
Особливо мене вразили персонажі, як на мене у цій книзі вони найкраще розкриті. Багато чого мене дивувало: дивна опіка сина (інколи мені здавалося, не знаю чи можна це так назвати, що це просто «хвора опіка»), вчинки сестри, які гублять її власне життя. Скільки людських доль і скільки зроблено рішень. Я часто дивуюсь, читаючи її книги, чи дійсно таке буває у житті?

- .... Ти дівчину хоч... любиш?
Платон задумливо кивнув:

• Я її відчуваю.
• Та ні, чекай! То дурня. Любов...
• Любов - ідея, - перебив Платон. - Любов існує незалежно від людей. Люди... Вони воюють, воюють, аби тільки захопити цей трофей - любов. А на війні справедливості нема, доброї волі нема - тільки кров. Поки хоробрий своїм життям торує шлях, підлота головний трофей уже за пазуху кладе. А хоробрий усіх переміг, до скарбниці дорвався, дивиться - трофеї всі такі дрібні та негідні. А щось же треба взяти. Не дарма ж воював. Не з порожніми ж руками з битви повертатися. Любов - трофей битви. Годі шукати гармонію. Краще відчувати того, хто тобі потрібен.

  Уся книга - це суцільні протиріччя та загадки. Із самого початку тримає в інтризі, та ще й так, що боїшся хоч одне слово пропустити - бо ж потім не зрозумієш, про що ішла мова.

Ніколи не сприймала сучасну українську літературу всерйоз. Ообсливо після невдалих спроб прочитати щось із творчості Ірени Карпи. Однак, я ризикнула і купила "На запах мяса" Люко Дашвар. І не розчарувалась. Цей роман змінив моє ставлення до оточуючого світу і людей зокрема. Натхненна оригінальним стилем авторки, вирішила прочитати і "Мати все".
Як вже писали нижче, Дашвар у своєму стилі, порушує високе, описуючи насущне земне життя. В цілому, книга також змушує задуматись над тим, чи таке вже безтурботне твоє життя, чи можуть близькі тобі люди брехати у вічі, і що варто завжди памятати, хто ти і звідки, якого роду-племені. Ще хочу сказати окреме дякую авторці за таку яскраву постать як Іветта Андріївна Вербицька. Очевидно, вона задумувалась автором як антагоніст до своєї дочки, Ліди, однак мені вона нейовірно сподобалась. Така розумна жінка, стійка, сильна і витривала, все своє життя працювала на честь свого прізвища, врятувала багато людських життів, виховала чудову дочку і сина. Вона - істинна леді, чим і викликає захват. Також чудова матір, заради власних дітей ладна душу продати. Не розумію, чому більшість її засуджує. Та ж сама Ліда - лише бліда тінь Іветти, хоча є істинною Вербицькою. щодо сина Іветти, то тут або недоопрацьовка авторки, або я неуважно читала. Чому так і не розкрили, яка в нього хвороба і в чому секрет його унікальності? Як персонаж він цікавий, але відчувається недосказанність щодо його образу.
В цілому, книга залишає по собі приємне відчуття, змушує задуматись, однак є менш епічною, ніж "На запах мяса".
Тверда девятка.

Ця книга припала мені до душі. Якщо б вона була на іншій мові або від іншого автора, мені здається, я б не відчувала до неї такого трепету. Українська мова та манера написання Люко Дашвар зробили для мене книгу особливою та довели, що українська література сповнена безліччю цікавих та захоплюючих книг. Історія життя, яка була описана у книзі, пройняла мене до кісток. Я близько до серця сприймала всі проблеми, які постійно випадати на долю членів родини. Постійно задавалася питанням, якими б були мої дії в даній ситуації. Загалом мені книга сподобалася. Починаючи читати її, потрапляєш у вихор подій, які випромінюють різні емоції і які не відпускають аж до кінця, до того кінця, де почуття набувають свого апогею і вбивають неочікуваністю та раптовістю.

Это особая книга. Её нельзя назвать шедевром или отнести к золотой коллекции, но она однозначно интересна своей откровенностью, роман вывернул наизнанку душу каждого из героев.
"Мати все" откровенно говорит о проблемах общества. Да нет, даже не общества, а именно семьи. Здесь Вам и гипер опека и недолюбленный ребенок, отношения мужчины и женщины, аборт и прочее прочее...
А ведь эта история очень жизненна. Сколько таких недолюбленных детей, которые становясь взрослыми не могут построить полноценную семью. Они становятся либо чересчур мягкими, либо жестокими эгоистами.
Я искренно сопереживала каждому из героев. Каждый из них вызывает неоднозначные эмоции. А теперь по порядку:
Иветта Андреевна - идеалистка. Создала себе мирок и пытается в нём жить, затаскивая туда своих детей. Она просто подрезала своим детям крылья, из-за чего Лида выросла не уверенной в себе, а Платон блаженным. Единственный момент в книге, который заставил меня её пожалеть - это измена её мужа. Она жестока, всё что она сделала якобы для добра своим детям - истинное зло. Иветта не учла, что мир не идеален, как и люди в нём.
Дочь Иветты Андреевны - Лиду, мне искренне жаль. Она не научилась сказать "нет". Я даже расплакалась когда она потеряла малыша. Но главное у Лиды нет открытости к людям, да и откуда ей взяться с такой душевной травмой.
Книга - крик, о том как можно уничтожить будущее своего ребенка, о том что материнская любовь сильна и безгранична.
Даже само название говорит нам прямо МАТИ ВСЕ. И действительно мама - самый главный человек , стать матерью это дар Творца, это чудо. Неужели можно не любить своего ребенка и поломать его жизнь своим постоянным вмешательством?! Книга заставляет задуматься над этими глубокими темами.

Давно не читал на родном языке. И как-то выпал из современной украинской реальности.
Тем забавнее получилось открыть для себя действительно добротного и талантливого автора.
Буду согласен если кто скажет, что персонажи гипертрофированы и иллюзорны. Но им ведь действительно веришь.
Книга тебя подхватывает и уносит в свой мир, где персонажи становятся почти реальными, и тебе хочется им сопереживать и сочувствовать.
И тут надо снять шляпу перед автором. Герои действительно характерны. И начинаешь ненавидеть госпожу Вербицкую, такую себе железную леди, Стаса, нерадивого зятя, сопереживать Лиде, заложнице ситуации. И в конце прочтения романа автор пытается вывести нас из плоскости. Ведь в каждом из описанных героев мы может узнать себя в те или иные моменты жизни.
Этот роман своего рода логическое продолжение "Отцы и дети", только современного формата и в контексте: мать, ее дети и весь остальной мир.
Мир все таки не гелиоцентричный, он многогранен, он изменчивый, он велик в своем невообразимом не повторении.
И не стоит замыкать себя, родных или близких в искусственные рамки. Жизнь все равно себя проявит.
Не могу сказать, что от романа в диком восторге, но что-то неуловимое в нем есть.
Читать однозначно стоит, а тем более думать или осмысливать. Донести идею до читателя Люко Дашвар безусловно удалось.