Соло для Соломії

Дуже несподівано, що чоловік зміг так добре описати, зобразити та передати долю української жінки. Яка ж сильна ця Соломія,Соломинка,Соломочка,Соля...Скільки смутку і жалю в її душі,скільки тривог, страху, переживань та болю пережила,скільки турбот та горя впало на її жіночі плечі. Це більше ніж книга- це сторінки життя простої сільської жінки.
Не можу не звернути уваги на стиль написання роману. Дуже багато вжито волинських діалектів. Так,роман написаний для нас зовсім не звичною мовою,а саме мовою оригіналу села Загорян. І знаєте,як на мене, завдяки цьому п. Володимир дуже вдало і точно зумів передати читачам традиції,звичаї та дух українського села. Оці всі діалоги героїв,думки,назви оточуючих предметів та навіть лайливі слова,якими перекидувались це передало їхню культуру,побут та тогочасну реальність.
Варто наголосити і на тому, що в романі окрім діалектів та застарілих слів дуже багато вжито точних та вдалих порівнянь,синонімів,тобто стиль написання яскравий і багатий.Не зустрінеш тут сухих та банальних діалогів-кожне слово,діалог будує твою уяву сюжету.
Книгу варто читати,вона варта уваги- це справді,як наголошували попередні читачі,українська сімейна сага.
Роман "Соло для Соломії" тримав мене в полоні інтриги та цікавості до останньої сторінки, до останнього абзацу і розділового знаку.Ця книга зачепить до глибини душі. Без сліз я її не дочитала...

Я безмежно вдячна долі, яка звела мене з моєю вчителькою української мови та література, яка не лише мене підтримує, а й дає читати такі чарівні книжки...

Незвичайна, просто неперевершено написана історія звичайної сільської жінки з Західної України. Скільки в її житті було болю й страждань, скільки всього вона перенесла, скільки тягарів перенесла на своїх плечах. Але не зламалася, не опустила рук. Не стала жорстокою і злою. Зуміла віднайти щастя. І залишилася сильною та впевненою в собі жінкою.

Історія написана просто надзвичайною мовою. Спершу я дуже довго не могла звикнути, а потім у кожній наступній прочитаній книзі мені чогось не вистачало. Я шукала очима цю родзинку мови, але не знаходила. А тут вона є. Я дуже хочу читати Лиса далі. Його майстерність дійсно гідна поваги. Я насолодилася цією історією, яку ніколи не забуду.

"Соло для Соломії" можна, напевно, назвати сімейною сагою. У книзі йдеться про життя жінки, Соломії, ну і, звичайно, про її родину, знайомих і т.д. Написана книга простою, нелітературною українською мовою, такою, якою розмовляють люди у селі, що є дуже приємним для українського читача і, зокрема, для мене.
Події у житті Соломії не раз заставили щеміти мою душу. Скільки раз мені доводилося задумуватися як так людина може вчинити, чомууу саме так, а не інакше, чим вона керується, коли робить іншій людині боляче?!!Розуміє ж - так не можна, самій (людині, мається на увазі) же гірше буде! Щось ніби заставляє чинити неправильно...Ти думаєш як би зробити так, щоб було краще, а потім виявляється, що ти прийняв неправильне рішення, але пізно приходить це прозріння. І як жаль, що не можна вернути назад і зробити все зовсім по-іншому. Соломія ніяк не може знайти щастя у своєму житті, тут воно є, а тут уже й нема...Кохає одного, заміж виходить за іншого, чому так?..Втрачає кохання, потім знову знаходить і душа радіє, співає, але ненадовго...І так все життя, коли ж прийде те щастя?
Мене дуже вразило те, що жінка, кохаючи людину у молодості, а потім розходячись із нею, ще дуже довго відчуває біль у душі, дуже довго згадує те щастя, ті хвилюючі і солодкі моменти проведені із коханим, який, можливо, і забув її вже давно...а може й пам'ятає, та що з того, коли ні вісточки не подасть і не пояснить чому так вчинив, чому покинув...А потім доля таки зводить людей, коли вони вже старі і сиві. Здавалося б, нарешті разом, та, коли люди прожили життя один без одного, вони стали чужими, Соломія не впізнає у сивому дідку того чоловіка, якого молодою так палко кохала...Так прикро!!! Чекаєш, чекаєш, чекаєш, а потім отримуєш і розчаровуєшся...
Мені хотілося плакати...як майстерно автор описав усе! Іноді бувають такі речення і фрази, що дух захоплює, ніби й все просто, але ж як життєво...ех, слів не вистачає, щоб описати ті відчуття.

Соломия, Соломка, Соломинка, Соля － такое красивое имя и  такая непростая судьба.
⠀
Западноукраинский ХХ век в лице женщины, которая пережила и ужасы войны, и тяготы перестройки, и кошмары любви.
⠀
Будто прожила чужую жизнь, а не прочитала книгу. При чем долгую жизнь, полную разных чувств, эмоций, событий.
⠀
Такая сложная натура, эта Соломия, в которой слились воедино чистота и грех, надежда и отчаяние, наивность и решимость. Персонаж, который не хочется примерить на себя, ибо слишком тягок путь этой девочки (девушки, женщины, седовласой бабушки), но к которому душой прикипаешь: радуешься счастью, сочувствуешь горю, переживаешь в моменты выбора, не осуждаешь за ошибки.
⠀
Но книга не только про одного человека: на ее страницах история Полесья, история Украины, история таких разных людей, которым суждено было встретиться на дорогах села Загорены (и не только) в трудные времена (а когда они бывали простыми?) то ли на счастье, то ли на беду.
⠀
“Соло для Соломии” － роман, который впечатлил.

Сідайте зручненько, заваріть собі теплого чаю, вкутайте ноги ковдрою. Нехай книгу освітлює тьмяне, але достатнє світло, а за вікном цвіте цьогорічна недовесна. Володимир Лис розповість вам історію. Ця історія - схожа на всі його інші, але вона теж особлива. Для мене все, що пов'язане з історією України і українських доль - особливе. Цього разу ви почуєте про долю однією сільської родини, котра мала нещастя жити в одній з найбуремніших українських часів. Вони бачили війну, колгоспи, вони пережили несправедливість і абсурдність радянської системи, вони кохали і ненавиділи, мріяли і чекали. В цій книзі (типово для Лиса) немає конкретної точки, навколо якої розвивається сюжет. Він просто поволі викладає історію життя родини. Народився - прожив - помер, а між цими словами - сотні днів, десятки років справжніх людських переживань, почуттів, емоцій. Як розминаються і знову сходяться їхні долі, які жорстокі і добрі люди трапляються на життєвій дорозі і кожен з них залишає слід на своїх ближніх.

Книгу треба читати не залпом, а поступово, по кілька десятків сторінок, щоб відчути це перенесення в часі, магічне занурення в життя однієї випадкової родини. Тоді починаєш вірити, що читаєш не художній твір, а справжній літопис чийогось життя. Неперевершений після смак після прочитаного.

Я долго откладывала чтение этой книги на потом по двум причинам: из-за каких-то тараканов своих я не верила, что современная украинская литература может меня поразить в хорошем смысле; но в то же время, хотелось эту книгу иметь в бумажном варианте и читать, вдыхая запах страниц. Потому я упорно искала автора в книжных магазинах.. и не находила. Только раз я попала на В.Лиса и его "Століття Якова".
Но все-таки, я решилась взяться за роман, пусть и в электронном виде. Я преклоняюсь перед автором за его многочисленные умения: умение перенести в первую половину 20 века, да так, что сомневаешься в том, что книга написана современников; умение передать весь колорит Волыни в обычаях, речи; умения очень тонко описать чувства героев, да так, что хочется вместе с ними радоваться, плакать, грустить, волноваться; умение передать чувства женщины!

P.S. сколько же раз в своей жизни я слышала предостережение не называть дочь своим именем...

Сімейна сага.
В книзі гарно показано життя волинського села на початку та в другій половині ХХ століття: прихід "совєтів"; партизанські загони "бандерівців"; висилки до Сибіру; жахіття Великої Вітчизняної війни; вербування населення в колгоспи; розпад Радянського союзу.
Але яка ж сімейна сага без кохання?! Головна героїня - жінка на прекрасне, мелодійне ім'я Соломія. Тато назвав її на честь мами, дуже йому хотілось, щоб в сім'ї було дві Соломії, Соломки, Соломочки...Життя обох жінок не балувало - мама кохала одного чоловіка, але вийшла за іншого і дуже часто згадувала коханого Степана (от такий жіночий норов!), а донечці передалась мамина доля.
Соломія-молодша прагнула жити з коханим чоловіком. Проте вийшовши заміж за Павла, зрозуміла, що зробила величезну помилку, адже її справжнім коханням був давній суперник Павла - Петро. На жаль, Соломія встратила обох чоловіків в жахливій Великій Вітчизняній війні. Не знала вона, скільки ще буде втрат, розчарувань, складнощів, коханих чоловіків, рішучих вчинків на її життєвому шляху. Доля ой як не жалітиме жінку! Соломія пройде через всі страждання, народить двох доньок, знайде тихе сімейне щастя. От таке життя сильної, непереможної та рішучої української сільської жінки.
Чудова книга, яку рекомендую кожному читачеві.

Дочитала сьогодні "Соло для Соломії". Якось і сумно від тієї історії, і водночас радісно, що трапляються такі перлинки серед сучасної української літератури. Казки то теж дуже добре, але люблю я такі життєві книжки...про звичайну жінку Соломію. Для когось - звичайну, а для когось вона стала особливою, роковою, як часто кажуть. Дивний такий збіг в тому, що читати цю книгу я почала 15 вересня і героїня наша народилась в цей же день. Ну щось таки в цьому є:) Так от..скільки ж на людську долю випадає випробувань, скільки горя і щастя, і все це змушені витримати тендітні жіночі плечі. І не тільки витримати, а з гордістю нести всі свої (і не тільки свої) радощі і біди, крізь вирій життя. Коли починала читати, то думала, що це історія про одну Соломію...а виявилось, що їх аж три - три покоління жінок з Волині, які хотіли простого жіночого щастя. І отримали те щастя, от тільки гірким на смак воно виявилось. Висновок такий..якщо книжка хоч трошки на мене вплинула, значить не дарма читала. Ця вплинула, ще раз дала змогу впевнитись в тому, що для мене головне в цьому житті. Отже - все недаремно;)