Соло для Соломії

Вона йде за покликом серця, помиляється сама й легко пробачає помилки іншим, сходить на самий верх величі людського духу та падає у безодню засудження оточуючих… Карколомні події ХХ століття — війна, примусова колективізація — події, що назавжди змінили не тільки людей, а й Україну. Та в межах історії країни це лише пункт статистичних даних, за яким немає нічого, крім чисел. А як щодо історії однієї людини, жінки, котра прагла звичайного земного щастя?

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,5

312 оценок

5
62%
4
31%
3
5%
2
2%
1
1%

Ваша оценка

Прочитали 365Хотят прочитать 189

Рецензии

Аноним22 июля 2018 г.
Дівчинка, дівчина, жінка… Соля, Соломка, Соломинка…
Не така, як всі, дивна ще з дитинства. Розмовляла з джемелями, пестила кожну квіточку, голубила кожну травинку. За кращого друга мала старенького священника. А ще були Петрик з Павлусем. Як виясниться потім, вічна ії біль, і сум… Та й і радість теж, чого вже там ховатись.
Красива, як весна, приємна, як теплий літній день. Миле дівча, яке викликало посмішку і приємні почуття майже у всіх довкола.
От і доля виявилася не простою, не легкою, не зовсім такою, як у всіх.
Довелося жити у важкий час. Війна, колективізація, ще одна війна.
Мені сподобалося, що автор не розпалює ситуацію, не перебільшує, але і не применшує. Все виглядає правдивим, життєвим.
Колгосп, праця в полі, злощасний закон про колоски, зловживання владою, люди, що не можуть змиритися з нав´ящаними силоміць правилами і установами.
Українські партизанські закони. Що так і не змогли признати радянську владу. Все це було. Все це наша історія і від неї нікуди не дітися.
Але книга зовсім не про це. Це все фоном.
Основне тут інше: доля, кохання, жінка…
Можна сказати це історія української Саломеї. Але в більш простому, приземленному значенні.
Кохала двох відразу, а мо´ і не кохала, та почуття були. Просто до одного тягнулась більше, перед іншим серце менше тріпотіло. Та все ж заміж пішла за другого. Забаганка? Швидше, звичайні обставини.
Та серце боліло, щеміла душа, прагнула чогось більшого жіноча неприкаянність.
І знову той клятий трикутник кохання, зради і відчаю. Знову вогонь в очах, і сором теж там.
А потім горе. Справжнє, безповоротне. І ще одне.
Така вже участь жінок, коли йде війна: чекати, надіятись, плакати. Впадати у безнадію.
Та час іде, а він, як відомо, найкращий лікар. Будуть іще в житті Соломії чоловіки. Законні і ні. І діти підростатимуть. Свої і прийомні.
Та чи буде справжнє кохання? Чи тільки натяк на нього. Раз, потім ще раз і ще…
Персонаж Соломії незвичний, можна сказати нестандартний для нашої літератури. Вона не ідеал, не приклад для наслідування. І захоплюватись нею не слід.
Та я і не захоплююся. Просто ії розумію. Не ії вина, що так і не змогла знати того самого «єдиного». Прагнула щастя, звичайного, жіночого, земного. Іноді знаходила. Але якесь швидкоплинне, не справжнє, хибне, примарне навіть. Але була задоволена і тим. «Що судилося, того возом не об'їдеш, конем не обскачеш.»
Не обскакувала, не об´їжджала. Жила, як вміла. Своїм життям, не позиченим. Тому і робила помилки, та не виправляла їх, просто робила висновки. Не підлаштовувалась ні під кого, не боялась осуду. Жінка не з глянцевих журналів, Жінка з життя.
Перевод.
Девочка, девушка, женщина. Соля, Соломка, Соломинка.
Не такая, как все, странная еще с детства. Разговаривала со шмелями, ласкала каждый цветочек, любила трравы, деревья и всё вокруг. Лучшим другом считала старенького священника. А еще были Петрик и Павлусь. Как выяснится потом, вечные её боль, и грусть. Да и и радость тоже, чего уже там.
Красивая, как весна, приятная, как тёплый летний день. Милая девочка, которая вызывала улыбку и приятные чувства почти во всех вокруг.
Вот и судьба оказалась не простой, не легкой, не совсем такой, как у всех.
Пришлось жить в трудное время. Война, коллективизация, еще одна война.
Мне понравилось, что автор не разжигает ситуацию, - не преувеличивает, но и не приуменьшает. Всё выглядит правдивым, жизненным.
Колхоз, труд в поле, злосчастный закон о колосках, злоупотребление властью, люди, которые не могут смириться с навязанными силой правилами и уставами.
Украинские партизанские отряды, в которых состояли люди, что так и не смогли признать советскую власть. Всё это было. Всё это наша история, и от нее никуда не деться.
Но книга вовсе не об этом. Это все фоном.
Основное здесь другое: судьба, любовь, женщина.
Можно сказать это история украинской Саломеи. Но в более простом, приземленном значении.
Любила двоих сразу, а может и не любила, но чувства были. Просто к одному тянулась больше, перед другим сердце трепетало меньше. И все же замуж пошла за второго. Прихоть? Скорее всего, обстоятельства.
Но сердце болело, щемила душа, хотела чего-то больше женская неприкаянность.
И опять этот проклятый любовный треугольник измены и отчаяния. Опять огонь в глазах, и стыд тоже там.
А потом горе. Настоящее, безвозвратное. И еще одно.
Такая уж участь женщин, когда идет война: ждать, надеяться, плакать. Впадать в безнадежность.
Но время идёт, а оно, как известно, лучший лекарь. Будут еще в жизни Саломеи мужчины. Законные и нет. И дети будут подрастать. Свои и приемные.
Но будет ли настоящая любовь? Или только намёк на неё? Один раз, потом ещё раз и ещё.
Персонаж Саломеи необычен, можно сказать нестандартный для нашей литературы. Она не идеал, не пример для подражания. И увлекаться ею не следует.
Но я и не увлекаюсь. Просто понимаю. Не её вина, что она так и не смогла найти того самого, "единственного".
Хотела счастья, обычного, женского, земного. Иногда находила. Но какое-то быстротекущее, не настоящее, ошибочное, призрачное даже. Но была довольна и тем. "Что судилось, того телегой не объедешь, конем не обскачешь".
Не обскакивала, не объезжала. Жила, как умела. Своей жизнью, не одолженной. Поэтому и совершала ошибки, и не исправляла их, просто делала выводы. Не подстраивалась ни под кого, не боялась осуждения. Женщина не из глянцевых журналов, Женщина из жизни.
Читать далее
48
2,7K
Аноним16 февраля 2014 г.
Ну вот почему, когда книга ОЧЕНЬ нравится, не знаешь что написать? Лично я могу объяснить, чем мне понравилось лишь междометиями и жестами :))
Во-первых, это именно та книга, которую я искала и хотела прочитать в сюжетном смысле! И, чудесным образом найдя ее, я буквально не расставалась с ней два дня. читала урывками везде и всюду.
Во-вторых книга напомнила мне роман Люко Дашвар "Село не люди" ( который я кстати читала именно так же-не отлипая когда-то), но это произведение дало гораздо больше именно положительных эмоций.
В-третьих, это роман-семейная сага. Именно то, что я люблю История жизни и любви трех женщин, трех Соломий, бабушки-дочки-внучки на полотне истории Волынского края 40-90хх гг.
Ну и наконец. живая українська полісська мова. Множество слов, речевых оборотов, выражений, с которыми я, южная девушка, познакомилась на новой для меня земле Подолья.
Читать далее
31
728
Аноним27 июня 2015 г.
Володимир Лис написав чудову історію незвичайної жінки. Чи все ж звичайної, пересічної? Адже ми, українці, багатостраждальний народ, і долі наші переплетені з історією нашого краю, такої ж трагічної. По цій книзі можна вивчати історію двадцятого століття, адже історичні події вриваються в життя героїв, змінюючи його. Завдяки докладному життєпису можна дізнатися про звичаї та побут Полісся (Волині), про прихід німців, совєтів, організацію колгоспів, розкуркулення, відправлення в Сибір, здобуття незалежності. Все це відбивається на долі людей. А особливо Соломії.
Соломія, Соломка, Солечка, Соля. Стільки імен переміряла на себе ця жінка. Вона виросла на наших очах. Із заповзятого синьоокого дівчиська перетворилася на дівчину красуню, що зводила з розуму хлопців. Як це було з Петром і Павлом. Закохані обоє, чекали бідолашні, поки обере одного з них. Обрала одного, а кохала все життя іншого. А чи можливо взагалі зробити вибір без жалю? Завжди думаєш, що обрала не того. Це не ми обираємо, а життя, чи то доля. Нещасливою виявилася доля в красуні Соломії. І кохала, і була коханою, і діток привела двойко (не будучи заміжньою – і це в селі, підчас радянської окупації), але не вистачило в небесах щастя для Соломії. Не можливо отримати все і одразу: або щастя, або здоров’я, або красу, або діток, або чоловіка. Ось і дісталося Соломії всього, але потрошку. Та гідно прийняла свою долю ця жінка, немов знала, немов передчувала, що осінньої пори свого життя ще зустріне коханого. І по-старечому долюбить недолюблене, отримає і подарує ласку, пестощі, хоч і всохлими руками, всіяними старечими плямами, але все ж таки рідненькими. Кохання не вмирає. Воно перероджується, завдаючи при цьому болю. Та ніщо не народжується без болю… так як і не помирає….
Читать далее
24
507

Все рецензии

Цитаты

Аноним28 февраля 2016 г.
Навесні небо зовсім інше. Як і літом, і зимою. У нього, як і в людей - чотири пори року, тільки в людини раз у житті - і весна, й літо, й осінь, і зима. А в неба - щороку зміна. Небо проживає всі наші літа і всі наші життя.
5
565
Аноним29 января 2015 г.
Думка— не вікно, всякий не заглєне.
5
404
Аноним27 октября 2014 г.
Жіноча цікавість гостроока і гостродзьоба, у ста люстерках роздвоєна і потроєна, на дві а то й три сотні лиць, на сотні стежок насінням пліток посіяна. Вона мов той сірник, кинутий на сухий хмиз серед лісу та ще й в суху вітряну погоду.
5
870