Соло для Соломії

Навесні небо зовсім інше. Як і літом, і зимою. У нього, як і в людей - чотири пори року, тільки в людини раз у житті - і весна, й літо, й осінь, і зима. А в неба - щороку зміна. Небо проживає всі наші літа і всі наші життя.

Думка— не вікно, всякий не заглєне.

Жіноча цікавість гостроока і гостродзьоба, у ста люстерках роздвоєна і потроєна, на дві а то й три сотні лиць, на сотні стежок насінням пліток посіяна. Вона мов той сірник, кинутий на сухий хмиз серед лісу та ще й в суху вітряну погоду.

- Я не сторож твоїй жінці, - відказала мама Марія. - А той чоловік, од якого жінка до гиншого йде, сам винен. Знаця - недолюбив, як належить. Не вберіг. Таково й виходить.

Особливо вражаючим виявом людяності, людськості  є ті моменти вибору добра, коли всі обставини світу та часу сприяють тому, щоби не бути добрим.

Щістя ни самогонка, пекти людину ни має.

Слово воно, звісно,не горобець,али й нелатка, щоб до діла пришивати.

Що судилося, того возом не об'їдеш, конем не обскачеш.

- Порятую я Стьопку твого, - сказала баба. - Нищастя з тими дівками, що самі не знати чого хочуть. А з замужніми - нищасниця ще більша.

• Любові, тітонько, - одказала Соломія. - Любові хочемо.
• Кажеш, любові? А хіба в тебе чоловіка нима? Хіба він тобі злецько щось робить, га?
• Ой, тітонько...
• Думати тре' було... Тоді, як заміжжя свербіло...
• Ой, тітонько...