Баборня

Марія Василівна, вчителька біології, підійшла до того етапу свого життя, коли час обернутися назад, і осмислити прожите і пережите. Кажуть, якщо є що згадати, і було велике кохання, то все недаремно. Тож Марія Василівна, або Самка біолога, як називають її учні, має всі шанси бути задоволеною своїм існуванням на цій грішній землі. І навіть похоронний вінок, що принесла її колега з приводу «смерті» (то так один з учнів «шутканув» злегка) не вивели Марію Василівну з рівноваги. Вона педагог, і достойно несе своє високе звання ось уже десятки років. Вона ще помститься, як слід, всім, і завучці, і нерадивому учневі. А поки що…

Поки що Марія Василівна віддасться спогадам. Про те, як молодою, але вже заміжньою приїхала в карпатське село. Як потрапила на долі секунди у ролик з Ротару під «Червону руту», як боролася з релігійними поглядами селян і учнів. Як закохалася у чоловіка колеги, лісника Онисима. Як любилися вони під деревом, де ніби то місцеві дівчатка учениці бачили діву Марію. Як про те (про любощі) дізнався Маріїн чоловік. І як вони обидва раптово покинули її, і вона все життя вважала, що стала причиною трагедії. І так би думала б аж до самої смерті, справжньої, але фіктивна все ж розбурхала щось у її спокійному житті.

І якось само собою сплили таємні документи покійного чоловіка. А в них страшна правда про нього, а ще таємниця Онисима… І все, чим вона жила останні роки враз перекреслилося цими старими, нікому не потрібними папірцями. А головне - таємниці не зникли, їх стало ще більше, а розкрити немає кому. Хтось помер, хтось втратив памʼять, комусь пощастило виїхати за кордон, а Марії Василівні прийдеться жити з новою правдою.

Чесно признаюсь, від книги трохи «побомбило». Але це той випадок, коли історія має післясмак, і коли перегортаєш останню сторінку, тебе накриває щемким відчуттям втрати, як жаль, що все скінчилося. Адже не все так просто, як я описала в трьох абзацах. Недарма на обложці намальована жаба і пролетарська гвоздика (бідні квіти, за що їм таке?) Автор розтрощить вашу уяву про хороше і погане, препарує, винесе на загальний огляд те, що, так здавалося, не коштує нічиєї уваги. Ви готові відвідати баборню?

Перевод.

Мария Васильевна, учительница биологии, подошла к тому этапу своей жизни, когда время обернуться назад, и осмыслить прожитое и пережитое. Говорят, если есть что вспомнить, и была большая любовь, то всё не зря. Поэтому Мария Васильевна, или Самка биолога, как называют ее ученики, имеет все шансы быть довольной своим существованием на этой грешной земле. И даже похоронный венок, что принесла её коллега по поводу «смерти» (это так один ученик пошутил слегка) не вывели Марию Васильевну из равновесия. Она педагог, и достойно несёт свое высокое звание вот уже десятки лет. Она ещё отомстит, как следует, всем, и завучу, и нерадивому ученику. А пока что…

Пока что Мария Васильевна отдастся воспоминаниям. О том, как молодой, но уже замужней приехала в карпатское село. Как попала на доли секунды в клип Софии Ротару под «Червону руту», как боролась с религиозными взглядами крестьян и учеников. Как влюбилась у мужа коллеги, лесника Онисима. Как прелюбодействовали они под деревом, где будто бы местные девочки-ученицы видели деву Марию. Как об этом узнал Мариин муж. И как они оба внезапно покинули ее, и она всю жизнь считала, что стала причиной драмы. И так бы думала бы вплоть до самой смерти, настоящей, но фиктивная всё же взбудоражила что-то в её спокойной жизни.

И как-то само собой всплыли тайные документы покойного мужа. А в них страшная правда о нём, а еще тайна Онисима… И всё, чем она жила последние годы мгновенно перечеркнулось этими старыми, никому не нужными бумажками. А главное - тайны не исчезли, их стало ещё больше, а раскрыть некому. Кто-то умер, кто-то потерял память, кому-то повезло выехать за границу, а Марии Васильевне придется жить с новой правдой.

Честно признаюсь, от книги немного «побомбило». Но это тот случай, когда история имеет послевкусие, и когда перелистываешь последнюю страницу, тебя накрывает щемящим ощущением потери, как жалко, что всё закончилось. Ведь не всё так просто, как я описала в трёх абзацах. Не зря на обложке нарисована лягушка и пролетарская гвоздика (бедные цветы, за что им такое?) Автор разобьет ваше воображение о хорошем и плохом. Препарирует, вынесет на общий обзор то, что, так казалось, не стоит ничьего внимания. Вы готовы посетить баборню?

Роман, на который тяжело писать рецензию. Не потому что не понравился. Просто тот случай, когда ты настолько глубоко погрузился в книгу, что здраво, со стороны уже оценивать не можешь, только пересказывать. Критики относили роман и к детективу, и к магическому реализму, и к гротескно-сатирическому жанру, называли «химерной прозой», сравнивали с «хирургическим разрезом», говорили о «тщательном анализе». Очень было много откликов на этот роман, когда он вышел в "Видавництві Старого Лева". Этот роман о жизни, такой как она есть: со взлетами и падениями, удачами и невезениями, рождениями и старениями, смертями и сумасхождениями; любовными треугольниками, и даже побольше фигурами; с красивыми, умными женщинами, но все же немного дурами. Потерянные, разбитые, забытые и забитые Начальники, подлецы, чьих-то детей отцы, Мужья, любовники, дети, Частые мысли о смерти. Скелеты в шкафах неожиданно, Сов слетелось невиданно. Коты, собаки, бегонии, Ботаники, анатомии, Директора и завлабы, И жабы, и жабы, и жабы… *** Піднесення та падіння, народження та старіння, смерть та душевний розлад, радість, щоденний клопіт, кохання аж до нестями, трикутники, паралелограми. Гарні розумні кобіти, дурепи, каліки розбиті, забуті , побиті, захланні, покинуті, безталанні. Покидьки, керівники, чиїхось дітей батьки. Коханці, чоловіки, діти, онуки, мерці. Скелети у шафах старих, сови шукають живих. Коти, собаки, кульбаби І жаби, і жаби, і жаби…

Читала і думала, ну як же можна так гарно та влучно писати? Пишаюся, що це український автор, що це сучасний український автор. Це моя перша книга Лаюка, і одразу потрапляння у саму "10-ку". Спочатку здається, що це розважальний роман, легкий та веселий. Учень, що кепкує зі своєї вчительки, завучка, яка потрапляє у халепу, радянщина та атеїстичні нотки. Ну як нотки, ціла атеїстична музика, якщо бути точною. Але далі з'являються елементи детективного роману, пригодницька лінія, кохання, що згодом виявляється не таким вже і чистим. Автор зумів в одній книзі влучно та доцільно зібрати все. Надзвичайно підкупає точність опису, якщо героїня викладає біологію, то усі назви тварин, рослин будуть подаватись українською та латиною, як того вимагає наука. Дуже обережне, ненав'язливе змалювання персонажів, розкриття їхніх характерів. Психологія вчительки просто вражає, її витончена помста, її думки про все на світі тримають до останньої сторінки. Ти читаєш про чудову дівчину, ще незламану життям, потім знайомишся з жінкою, чия сила та воля навіть лякає, а згодом ти бачиш жіночку за 70, а всі таємниці поступово стають зрозумілими. Це книга, після якої не знаєш, що читати далі, після якої не можеш знайти чогось такого ж гідного та цікаво. Легкий гумор, витончена детективна пригода, типова вчителька, типова божевільна та типовий герой-коханець. У "Баборні" дійсно є усе. Навіть вишука українська тут є, правильна, дійсно мелодійна та поетична. Однозначно книга заслуговує 5 із 5! Рекомендована до прочитання та постійного перечитування.