Рецензия на книгу

• 

  sireniti28 сентября 2023 г.

  Навколо все сповнене протяжності, все у щось вписане

  Марія Василівна, вчителька біології, підійшла до того етапу свого життя, коли час обернутися назад, і осмислити прожите і пережите.
  Кажуть, якщо є що згадати, і було велике кохання, то все недаремно. Тож Марія Василівна, або Самка біолога, як називають її учні, має всі шанси бути задоволеною своїм існуванням на цій грішній землі.
  І навіть похоронний вінок, що принесла її колега з приводу «смерті» (то так один з учнів «шутканув» злегка) не вивели Марію Василівну з рівноваги. Вона педагог, і достойно несе своє високе звання ось уже десятки років. Вона ще помститься, як слід, всім, і завучці, і нерадивому учневі. А поки що…

  Поки що Марія Василівна віддасться спогадам.
  Про те, як молодою, але вже заміжньою приїхала в карпатське село. Як потрапила на долі секунди у ролик з Ротару під «Червону руту», як боролася з релігійними поглядами селян і учнів.
  Як закохалася у чоловіка колеги, лісника Онисима. Як любилися вони під деревом, де ніби то місцеві дівчатка учениці бачили діву Марію. Як про те (про любощі) дізнався Маріїн чоловік. І як вони обидва раптово покинули її, і вона все життя вважала, що стала причиною трагедії.
  І так би думала б аж до самої смерті, справжньої, але фіктивна все ж розбурхала щось у її спокійному житті.

  І якось само собою сплили таємні документи покійного чоловіка. А в них страшна правда про нього, а ще таємниця Онисима… І все, чим вона жила останні роки враз перекреслилося цими старими, нікому не потрібними папірцями. А головне - таємниці не зникли, їх стало ще більше, а розкрити немає кому. Хтось помер, хтось втратив памʼять, комусь пощастило виїхати за кордон, а Марії Василівні прийдеться жити з новою правдою.

  Чесно признаюсь, від книги трохи «побомбило». Але це той випадок, коли історія має післясмак, і коли перегортаєш останню сторінку, тебе накриває щемким відчуттям втрати, як жаль, що все скінчилося.
  Адже не все так просто, як я описала в трьох абзацах. Недарма на обложці намальована жаба і пролетарська гвоздика (бідні квіти, за що їм таке?)
  Автор розтрощить вашу уяву про хороше і погане, препарує, винесе на загальний огляд те, що, так здавалося, не коштує нічиєї уваги.
  Ви готові відвідати баборню?

  Перевод.

  Мария Васильевна, учительница биологии, подошла к тому этапу своей жизни, когда время обернуться назад, и осмыслить прожитое и пережитое. Говорят, если есть что вспомнить, и была большая любовь, то всё не зря. Поэтому Мария Васильевна, или Самка биолога, как называют ее ученики, имеет все шансы быть довольной своим существованием на этой грешной земле.
  И даже похоронный венок, что принесла её коллега по поводу «смерти» (это так один ученик пошутил слегка) не вывели Марию Васильевну из равновесия. Она педагог, и достойно несёт свое высокое звание вот уже десятки лет. Она ещё отомстит, как следует, всем, и завучу, и нерадивому ученику. А пока что…

  Пока что Мария Васильевна отдастся воспоминаниям.
  О том, как молодой, но уже замужней приехала в карпатское село. Как попала на доли секунды в клип Софии Ротару под «Червону руту», как боролась с религиозными взглядами крестьян и учеников.
  Как влюбилась у мужа коллеги, лесника Онисима. Как прелюбодействовали они под деревом, где будто бы местные девочки-ученицы видели деву Марию. Как об этом узнал Мариин муж. И как они оба внезапно покинули ее, и она всю жизнь считала, что стала причиной драмы.
  И так бы думала бы вплоть до самой смерти, настоящей, но фиктивная всё же взбудоражила что-то в её спокойной жизни.

  И как-то само собой всплыли тайные документы покойного мужа. А в них страшная правда о нём, а еще тайна Онисима… И всё, чем она жила последние годы мгновенно перечеркнулось этими старыми, никому не нужными бумажками. А главное - тайны не исчезли, их стало ещё больше, а раскрыть некому. Кто-то умер, кто-то потерял память, кому-то повезло выехать за границу, а Марии Васильевне придется жить с новой правдой.

  Честно признаюсь, от книги немного «побомбило». Но это тот случай, когда история имеет послевкусие, и когда перелистываешь последнюю страницу, тебя накрывает щемящим ощущением потери, как жалко, что всё закончилось.
  Ведь не всё так просто, как я описала в трёх абзацах. Не зря на обложке нарисована лягушка и пролетарская гвоздика (бедные цветы, за что им такое?) Автор разобьет ваше воображение о хорошем и плохом. Препарирует, вынесет на общий обзор то, что, так казалось, не стоит ничьего внимания.
  Вы готовы посетить баборню?

  39

  227