Баборня

"Як же її виводили всі ці "дорогенькі", але вона мала правило - стримуватися. Її також дратували ці самці, які роблять усім жінкам недолугі компліменти, розраховуючи отримати всіх, причому на маючи здатності задовольнити хоча б одну."

"Коли компанія заїхала в місто, воно все було білим, наче в тумані, у молоці, у вапні."
Коли така витончена градація, коли так багато білого, але воно все таке різне - то просто захват.

"Добре, що не всі встигли вирвати сторінку. Добре, що не всі принесли на урок підручник, тож не мали чого нищини. Добре, що ті, хто вирвав сторінки, не викинули їх. І після того, як розлючена шумом завучка забігла в клас і припинила безлад, Ксеня Володимирівна, зібравши порізно підручники й сторінки, усе ж змогла повклеювати Целяна назад в історію літератури ХХ століття."

"Вчительки любили ходити в каплички й церкви так само, як на манікюр чи в перукарню. Це покращувало їхній імідж, підвищувало їхню духовність - а рівень духовності був головним критерієм для педагога. Бог же - авторитет, а з авторитетами треба дружити."

"Життя знущається з людини повсякчасно. І старість - то найпідліша з затій немилосердного життя, яке занадто жорстоке, щоб дати людині спокій."

Самка Біолога -- так називали Марію Василівну її вихованці. Але це не найгірший варіант у списку учнівських мерзенних назвиськ. Інших учительок, добру частину педколективу -- іменували просто старими торбами чи коровами... Заповітними коридорами школи шастала також Лосиха, Каліка, Блоха, Мразь, Карета. Дехто мав по кілька прізвиськ. Багато вчительок, чуючи свою кличку, поводилися так, наче їх це не стосується, хоча прекрасно все знали. Вони вдавали, що вперше чують. А коли їм хтось доносив -- щиро дивувалися, самі вірили власному здивуванню. Бо хіба можливо на них, таких заслужених, котрі стільки цим дітям зробили, казати таку гидоту? Марію Василівну як біолога мусило б тішити, що побутувало так багато зооморфних назвиськ. Це свідчило про отримані від неї добрі знання.