Теплі історії до кави

Коли мені холодно, то, щоби зігрітися, треба зовсім небагато. Твого потиску руки, трохи шоколаду, гарячого чаю з цинамоном, кружальцем апельсину й півцвяшком гвоздики. Або пісню, під яку ми так легко засинаємо, у вуха, плетений шарф довкруж шиї і заплющити очі.

А ще ти казала, що колись у моєму серці поселиться щось, схоже на метелика: дуже красиве, тендітне й крихке. І просила мене зберегти його, хоч чого б це вартувало.

Усі чоловіки з глибокими очима видавалися їй посланцями із позатутешньої реальності. А в нього були глибокі, розумні очі. Там була якась гірка суміш мудрості, досвіду й життєвого смутку

Чомусь, тільки-но листя перетворюється на шурхотливе золото, хочеться починати плести теплі барвисті шарфики. І писати дитячі віршики. Кутатися в затишний плед, і гаряче горня із духміним чаєм обов'язково ставити на підставку з ялівцю, щоби запах ішов по всій хаті. Так само обов'язково обплітати пальцями те горня і вслухатися, як м'яке тепло розходиться по тілу.

Коли мені холодно, то, щоби зігірітися, треба зовсім небагато. Твого потиску руки, трохи шоколаду, гарячого чаю з цинамоном, кружальцем апельсину й півцвяшком гвоздики. Або пісню, під яку ми так легко засинаємо, у вуха, плетений шарф довкруж шиї і заплющити очі.

Люблю, коли настає весна. Коли згадується лише хороше, мріється про світле, коли температура повітря така ж, як восени, але ти чомусь не кутаєшся у додатковий светр, а навпаки, скидаєш усе, що тепер зайве. Коли можна пити вранішню каву в саду, коли світла все більше, а дні все довші. Ну а ще люблю весну, бо з теплом у дні повертаються чарівні моменти: настає ніч, усі домашні поснули, а ти – в одній піжамі – прокрадаєшся з великим горнятком чаю в долонях на терасу і дивишся на зірки.

Вслухайся в тишу, тоді ти почуєш, що вона дзвінкіша, ніж тисячі звуків.

Дорога тебе ще покличе. Але якщо зараз тебе кличе щось важливіше - не пропускай це повз вуха.

Сніг, наче біле полотно, на якому уява вимальовує свої казки.

Уранці, коли теплі ковдроподушкові обійми такі
спокусливі, неможливо себе витягнути з ліжка нічим.

Буду вчитися заварювати каву. І колись, може, пригощу тебе нею. Або не пригощу. Ти робиш її так невимовно добре, як я ніколи не вмітиму. І взагалі. Коли ти поруч, мені тремтять руки.

На півдорозі додому - так їй хотілося думати. На півдорозі в нікуди - так воно, напевне, було.

Усе було так, як має бути, коли надворі холодно, кава збігає, робота не робиться, а всередині якось трохи сумно, незатишно, трохи нудно й тривожно, і коли хочеться, щоби все було навпаки.

Коли дуже-дуже чогось хочеш, то це, кажуть, перетворюється на ідола. І вимагає жертв. Переважно даремних. А ще це щось затуляє собою все навколо. Набуває ірреально великих розмірів і затіняє справжнє. А я зараз нічого не хочу. Мені всього достатньо. Оця безпідставна радість — моя улюблена, знаєш.

...Ти казала, щоби я ніколи не звикала до краси так, щоб перестати нею дивуватися. Ти казала, щоб я частіше ходила пішки туди, де немає асфальтованих доріг і де росте багато дерев. А ще ти казала, що колись у моєму серці поселиться щось, схоже на метелика: дуже красиве, тендітне й крихке. І просила мене зберегти його, хоч чого б це вартувало. Скажи, мамо, ти ж мала на увазі те, що я зараз відчуваю?
Мій метелик поселився в серці, коли я зустріла Його...

Вулиці залиті сонцем і весною. Вулиці - наче келихи, і небесні офіціанти щедро наливають у них світло, тепло, додають трохи свіжого вітру й притрушують запахом кави з цинамоном.

Вона любила дивитись в його глибокі, так, нетутешні, засмучені, червоні від недоспаних ночей очі. Колись саме в них вона закохалася – втім, тоді вона ще не знала,, що вони стануть її в’язницею, її шалом, її болем та її щастям….

Рідні стіни, прохолодний душ та п‘ять хвилин медитації над кавою - і півмішка тяжких думок як не було.

Усе ще сподіваюся, що це мине. Я молюся, щоби це минуло. Але Він не відповідає, не обіцяє, що буде легко і безболісно. Просто каже, що буде зі мною завжди, за будь-яких обставин. Я хотіла б навчитися любити так само безумовно.

Бувають люди із кави. І також бувають із чаю. Відтак (ці)каві існують. Та поряд них (надзви)чайні