Теплі історії до кави

"Теплі історії до кави" я купувала разом з Теплими історіями до шоколаду і з Теплими історіями про дива, коханих і рідних - така смачна і гарна добірка, такі теплі назви і яскраві обкладинки! На жаль, тільки обкладинки і вийшли гарними. Щоправда, кажу поки про "історії до кави"

Дальше...

Я не полінилась і носила цю книжку 2 місяці в сумці - вдома якось не читалось, у транспорті не встигалось... Гігантський розмір див на 30 сторінок я здолала у черзі за документами по роботі - поєднати дві такі пусті речі ще треба вміти. І читати такі історії справді можна тільки у страшних коридоридорах сірих державних установ.

Насправді я не черства, не така вже й цинічна, я поважаю чужий час, захоплююсь, коли комусь вистачає сміливості видати книгу, право інших на свою думку і таланти. Тому - без жодного бажання кого небудь образити - поділюсь своїми думками.

Історії, в яких мав бути аромат цинамону та імбирю, гіркуватий присмак щойно звареної кави мають присмак дешевого напою на загубленій автозаправці десь на краю світу - занадто солодкі, без жодного запаху, який ти ковтаєш - кривишся - викидаєш одноразовий стаканчик і відразу забуваєш про цей момент.

Ті розповіді, де хоч трохи є сюжет, занадто короткі; де нема нічого - занадто довгі. Розповідь на дві сторінки, при тому що половина першої сторінки фото - це новий формат фастфудівської літератури? Не дотягує на доладний запис у блозі, а для фото в інстаграмі - забагато тексту.

"Теплі історії" про село - для тих недалеких романтиків, які ніколи того села не бачили (їздили в Карпати на вихідні - це не рахується) - повірте вже людині з досвідом. Скрізь кава, кава з молоком, кава лате, кава без молока, кава в джезві, кава в горнятку - а де історії? Сенсу нема, а на рецепти приготування кави книга теж не дотягує.

Рівень ідеальності зашкалює - всі дівчата тільки й те й роблять, що "читають, приймають ванни з ароматичною піною під стелю, дивляться смішні фільми і печуть коржики". Якщо виміряти "ванільність" цієї книги, яка не має жодного стосунку до романтики, теплоти і роздумів, то всі прилади луснусть від густоти занадто солодкого сиропу, який розлитий поміж сторінками. Скрізь тільки ідеальні принци з гітарами ("Лист до мами" -

, тільки картаті ковдри, картаті скатертинки, картаті пледи; невимовно банальні і затерті, стереотипні і фальшиво-оригінальні сюжети, ідеї та порівняння, а ще назви - "Невідправлений лист", "Пелюстковий сніг" (це взагалі "найулюбленіша" історія - не знаючи напевно чи вагітна, дівчина відмовляється від мрії про Індію та йде з роботи).

А тепер я закінчую знущатись і кажу конкретно: історії - для дошкільнят (бо гарно листочки-пелюсточки-квіточки) і дівчат ніжного підліткового віку (років 12-13 - хоч і це вже може бути пізно). Історії перенасичені оцими солодощами, від яких аж млосно, вони відірвані від реальності. Коли ти читаєш книгу, ти хочеш впізнати себе, а тут персонажі тільки з котами-чаями-коржиками і кавою. Ні дорослого сенсу, ні дорослих переживань. Інфантильні мрії, сюжети погано знятих мелодрам і наївних дівочих серіалів. Чорновики шкільних творів.

До цього всього додамо не дуже доречно і правильно вжиті слова, кальки, не завжди зрозумілу побудову речень, і декілька пар помилок під час друку. Єдина розповідь, яка так сяк запам"яталась "Кава від Карлсона" - там був розумний хлопчик зі Львова. Хоча це вже більше претензії до редакторів та відповідальних за друк.

Висновок.
Як кажуть наші сусіди поляки "Що занадто, то не здраво". Вірю, що є такі добрі і щирі люди, як автор книги, але ні їй, ні її історіям я не вірю. Ні краплі. І мені справді від того прикро. Бо правий був геній, що всі сім"ї щасливі одинаково, і тільки нещасні всі по різному. Описувати драми і конфлікти важко, для цього треба мати талант, але щоб описувати щастя - треба бути генієм.

Моя особиста оцінка - 2/10 - один бал за обгортку і просту українську мову, ще один бал за фото до історій (фото автора). Звісно, в книзі вони не найкращої якості, але фото хороші.

Замість післямови:
Прошу вибачення, якщо я когось образила - повторююсь, такого наміру я не мала. Не мій стиль, не мій розмір, не до смаку. Певно, я забагато вже прочитала хороших книг і подорослішала давно.

"Эту книгу должна была написать я"- подумала я открыв книгу в одном уюном кафе неподалекот книжного магазина.
Она настолько МОЯ, обо МНЕ и написана как будто мной, что я просто поражена. Невероятно теплые, такие львовские, укрытые теплым пледом и с запахом кофе небольшие рассказы талантливой молодой украинской писательницы. Сугубо украинские словечки ласкают слух, нарисованные образы всплывают перед глазами, в руках волшебно возникает чашечка кофе со сливками, а за окном тихо капает осенний дождик.
Меня поразило даже то, что в книге оказался, да-да, рассказ с названием "Матушка", о жене священника :))))

Вообще названия у рассказов такие же теплые как и сама книга.

"Бабусин чай з липового цвіту"
"Дощове лате"
"Кавова пляма у старому записнику"
"лате з ароматом блюзу"
"Осіннє шоколадно горіхове лате"
"Стамбульскі замальовки кавою"
і таке інше.

Кстати, в книге написан ЖЖ Надежды

ЖЖ Художницы

Всем ароматного кофе, теплого вечера и уютного пледа :)

Красиві і дуже душевні оповіданя. Про каву, про кохання, про українців, про тебе, про мене і просто про життя.
Затишна і дуже позитивна книга. Звичайно ж вона пахне кавою, справжньою, натуральною. А ще я відчула аромат кардамону, кориці, ванілі.  Все, як люблю.

Одна із тих книг, які потребують періодичного перечитування. Адже читати про щастя, любов і злагоду - то так приємно.

Тут немає супер-героїв, які  володіють надзвичайною силою і рятують світ; не знайдете тут героїнь, які вражають неперевершеною красою, і в них закохуються всі підряд.
Звичайні прості люди на сторінках цієії книги діляться своїми почуттями, подорожують, п'ють каву і чай, смакують шоколад і тістечка, і насолоджуються життям.

Кожен знайде щось тут своє, особливе, найближче до нього. Для мене виявилося  таким невеличке оповідання. Здається, що то я писала. Здається, що про мене. А може про когось із вас?

Нижче.

Достатньо. Тебе.

А знаєш, от зараз іду - і аніскілечки не страшно. Вкриваюся осінню, як рушником після душу. Все так, як має бути. І кроки такі тихі, спокійні, як тоді, коли я у плетених капцях сходжу нашими дерев’яними сходами вниз - заварити тобі чаю.
Знаєш, так легко піддаватися маніпуляціям, страхам, легко ображатися і пересмикувати зміст, коли ти чогось дуже-дуже хочеш. І це щось стає настільки важким, що викривлює всі площини навколо, прогинає їх - і простір начебто починає сипати «знаками». Хоч насправді ніякі то не знаки, просто падають слоїки з полиць - стояли ж рівно, а тут їх так перехилили.
Коли дуже-дуже чогось хочеш, то це щось, кажуть, перетворюється до ідола. І вимагає жертв. Переважно даремних. А ще це щось затуляє собою все навколо. Набуває ірреально великих розмірів і затіняє справжнє. А я зараз нічого не хочу. Мені всього достатньо. Оця безпідставна радість - моя улюблена, знаєш.
Мене запитують, чому я не п’ю вина і чи це гріх. Я сміюся, бо як може бути гріхом те, що робив Ісус. Коли відповідаю, що це - посвята, яку усвідомлено прийняла, бо живу саме на перетині цього простору й цього часу, кажуть, що це така моя аскеза, і все наче зрозуміло. Але аскеза - це те, що робити важко. А це ж зовсім не важко. Я не відчуваю, наче втрачаю щось. Мені - ти знаєш - зараз усього достатньо.
І ще подумалося, що свобода - то не пошук, не боротьба, не втеча і не протистояння. Свобода - це достатність. Я вірю, що людині для щастя достатньо Бога. І поки заварюю тобі чай, скажи мені, що ти думаєш, добре?

Они такие мягкие, теплые, пушистые, вязанные, совершенно романтичные и невероятно уютные - эти рассказики. Даже не рассказики. Заметки, наброски, письма, мысли, чувства, глотки кофе. С молоком и взбитой пенкой.
Жаль, я люблю только черный. Только без сахара. Возможно, с долькой лимона. И поэтому мои кофейные истории горчат и ежатся. А у Надики Гербиш они как плюшевые медвежата греют душу. И читая истории неизменно

Их нельзя читать залпом - всю книгу сразу. Лично я не смогла. Становится приторно. А вот так, неспеша, по рассказику в день, утром, укутавшись в аромат свежезаваренного кофе... И жизнь обретает смысл. У счастья появляется вкус. А небо становится синим-синим...

«Теплі історії до кави» - одна из тех книг что вдохновляют. Это книга в которой собраны истории обычных людей, которые окружают нас, но всех их объединяет одна особенность -они верят. Верят в лучшее, в чудеса. Это люди которые любят жизнь или, по крайней мере, стараются найти в ней самое главное – счастье. А если уже нашли, то поделиться им с другими.

Наша жизнь парой как кофе. Немного горьковатое, но если добавить корицу, гвоздику, мускатный орех, кардамон, сахар, сироп или молоко (в общем кто что любит) кофе приобретает необычный, приятный вкус от которого получаешь наслаждение. Так и в жизни кому-то не хватает отваги, терпения, настойчивости или просто поддержки, но если воспитать в себе эти чувства или просто найти родного тебе человека все кардинально меняется.

«Теплі історії до кави» - это книга, которая способна улучшить плохой день. Зимой, весной, осенью или летом просто придите домой, испеките пирог или печенье, булочки или даже торт, заварите кофе или чай, горячий шоколад или какао и выберете наугад один из рассказов, довертись судьбе. Я уверена, что Ваше настроение улучшиться. Только не налегайте очень на сладкое))

Не стрималась, замовила паперову і біс з тим, що грошей як кіт наплакав. Подібні книги мають бути лише в паперовому вигляді, в жодному разі не в електронному і читаю я їх, зазвичай, з олівчиком. Намагаюсь розтягнути задоволення і читати лише по декілька історій в день, але інколи забуваюсь.
Це саме та книга яку варто читати дощового дня чи просто коли настрій не дуже, тоді вона необхідна як повітря, як промінчик сонця. Для мене ця книга стала оповіддю про кохання. Тільки не про любов, про яку зараз кричать на кожному розі і яка з почуттів перетворилась на казна-що, а про те справжнє кохання, яке лише для двох, яке всеоххоплююче і всепоглинаюче. яке прощає і возвишує. Якого інколи так не вистачає. Воно таке тепле та ніжне, а головне рідне і вже не так важливо, що не поруч.
Саме ця книга допомогла мені, навіть, змінитись, знайти себе в той час, коли здається все і всі проти тебе. Вона допомогла повірити в себе, змінити щось саме в собі. Стати більш усміхненою та життєрадісною. В усіх, практично в усіх оповіданнях ти впізнаєш себе, або хоча б частинку, може й не дуже велику але всеодно власну, свою історію.
Ці оповідання такі маленькі, але приховують в собі безміно великий світ, вони зачіпають за душу і не відпускають!
Рекомендую всім і кожному. Обов"язково буду перечитувати.

Не думала, что бывают НАСТОЛЬКО ванильные книги. :) Это просто какой-то гремучий микс из котиков, чашечек, шарфичков, книжечек, официантиков, музыкантиков, цветочков, носочков, мяты, корицы, гвоздички, имбирчика и черт знает еще каких приправ. Ну и кофе с чаем, конечно же, которые тут пьются в количествах "от ведра и больше". А еще деревня, деревня, деревня, романтизированная на все сто. И все бы хорошо, как любитель "Большой телеги" Фрая я даже и не против, но почему настолько приторно и бессюжетно? Рассказы очень коротенькие, даже и не рассказы вовсе, а какие-то зарисовки. К персонажам проникнуться за время чтения невозможно, да и вообще такое впечатление, что главная героиня все время одна (автор?), только меняет имена. Сюжетов, действия, тоже практически нет, в основном "была проблема, села на диван, укрылась пледиком, прикрылась котиком, глотнула кофию, забила на проблему". Такое впечатление, что я читаю чей-то уютненький бложик. Такой формат неплохо подходит, чтобы быть напечатанным в симпатичной врезочке какого-нибудь журнала. В виде книги... нет, просто нет. :)

Дальше спойлеры, предупреждаю. :)

Особенно "порадовал" рассказ "Пелюстковий сніг".
Итак, у нас счастливая пара, жена с нетерпением ждет командировку в Индию, о которой мечтала чуть ли не с детства. И внезапно ей кажется (!), что она беременна. Тест отрицательный, к нормальному врачу почему-то никто не едет, а врач-знакомый "верит, что женщина чувствует правильно". оО Ну и все, командировка забыта, главная героиня решает никуда не ехать, зачем, "ощущение (!) беременности" важнее. Отпрашивается на месячишко поработать на удаленке, залазит с книжечкой и котиком в гамак и кайфует. Конец.
И как это понимать, спрашивается? ОО