Теплі історії до кави

У цій книжці зібрані історії про почуття й настрої, сумніви й рішення, далеку дорогу й затишний дім, чужі міста й близьких людей, солодкий шоколад і терпкувато-гірку каву. У них немає однозначних висновків і незмінних рецептів, а є пошуки та віра в імпровізацію. Є любов і сміливість, крихта суму й багато радості, чимало мрій і не менше спогадів. Герої цих історій - прості жителі звичайних містечок, загублені, знайдені, закохані, замислені, умільці надихати й такі, що за клапоть натхнення готові...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,1

530 оценок

5
45%
4
34%
3
14%
2
5%
1
2%

Ваша оценка

Прочитали 604Хотят прочитать 399

Рецензии

Marlentochka
27 ноября 2013
"Теплі історії до кави" я купувала разом з Теплими історіями до шоколаду і з Теплими історіями про дива, коханих і рідних - така смачна і гарна добірка, такі теплі назви і яскраві обкладинки! На жаль, тільки обкладинки і вийшли гарними. Щоправда, кажу поки про "історії до кави"
Дальше...

Я не полінилась і носила цю книжку 2 місяці в сумці - вдома якось не читалось, у транспорті не встигалось... Гігантський розмір див на 30 сторінок я здолала у черзі за документами по роботі - поєднати дві такі пусті речі ще треба вміти. І читати такі історії справді можна тільки у страшних коридоридорах сірих державних установ.
Насправді я не черства, не така вже й цинічна, я поважаю чужий час, захоплююсь, коли комусь вистачає сміливості видати книгу, право інших на свою думку і таланти. Тому - без жодного бажання кого небудь образити - поділюсь своїми думками.
Історії, в яких мав бути аромат цинамону та імбирю, гіркуватий присмак щойно звареної кави мають присмак дешевого напою на загубленій автозаправці десь на краю світу - занадто солодкі, без жодного запаху, який ти ковтаєш - кривишся - викидаєш одноразовий стаканчик і відразу забуваєш про цей момент.
Ті розповіді, де хоч трохи є сюжет, занадто короткі; де нема нічого - занадто довгі. Розповідь на дві сторінки, при тому що половина першої сторінки фото - це новий формат фастфудівської літератури? Не дотягує на доладний запис у блозі, а для фото в інстаграмі - забагато тексту.
"Теплі історії" про село - для тих недалеких романтиків, які ніколи того села не бачили (їздили в Карпати на вихідні - це не рахується) - повірте вже людині з досвідом. Скрізь кава, кава з молоком, кава лате, кава без молока, кава в джезві, кава в горнятку - а де історії? Сенсу нема, а на рецепти приготування кави книга теж не дотягує.
Рівень ідеальності зашкалює - всі дівчата тільки й те й роблять, що "читають, приймають ванни з ароматичною піною під стелю, дивляться смішні фільми і печуть коржики". Якщо виміряти "ванільність" цієї книги, яка не має жодного стосунку до романтики, теплоти і роздумів, то всі прилади луснусть від густоти занадто солодкого сиропу, який розлитий поміж сторінками. Скрізь тільки ідеальні принци з гітарами ("Лист до мами" -

знаєш, мамо у нього хороший смак на музику і шарфики
, тільки картаті ковдри, картаті скатертинки, картаті пледи; невимовно банальні і затерті, стереотипні і фальшиво-оригінальні сюжети, ідеї та порівняння, а ще назви - "Невідправлений лист", "Пелюстковий сніг" (це взагалі "найулюбленіша" історія - не знаючи напевно чи вагітна, дівчина відмовляється від мрії про Індію та йде з роботи).
А тепер я закінчую знущатись і кажу конкретно: історії - для дошкільнят (бо гарно листочки-пелюсточки-квіточки) і дівчат ніжного підліткового віку (років 12-13 - хоч і це вже може бути пізно). Історії перенасичені оцими солодощами, від яких аж млосно, вони відірвані від реальності. Коли ти читаєш книгу, ти хочеш впізнати себе, а тут персонажі тільки з котами-чаями-коржиками і кавою. Ні дорослого сенсу, ні дорослих переживань. Інфантильні мрії, сюжети погано знятих мелодрам і наївних дівочих серіалів. Чорновики шкільних творів.
До цього всього додамо не дуже доречно і правильно вжиті слова, кальки, не завжди зрозумілу побудову речень, і декілька пар помилок під час друку. Єдина розповідь, яка так сяк запам"яталась "Кава від Карлсона" - там був розумний хлопчик зі Львова. Хоча це вже більше претензії до редакторів та відповідальних за друк.
Висновок.
Як кажуть наші сусіди поляки "Що занадто, то не здраво". Вірю, що є такі добрі і щирі люди, як автор книги, але ні їй, ні її історіям я не вірю. Ні краплі. І мені справді від того прикро. Бо правий був геній, що всі сім"ї щасливі одинаково, і тільки нещасні всі по різному. Описувати драми і конфлікти важко, для цього треба мати талант, але щоб описувати щастя - треба бути генієм.
Моя особиста оцінка - 2/10 - один бал за обгортку і просту українську мову, ще один бал за фото до історій (фото автора). Звісно, в книзі вони не найкращої якості, але фото хороші.
Замість післямови:
Прошу вибачення, якщо я когось образила - повторююсь, такого наміру я не мала. Не мій стиль, не мій розмір, не до смаку. Певно, я забагато вже прочитала хороших книг і подорослішала давно.
Читать далее
52 понравилось
5
1,4K
Papapupa
4 октября 2012
Чоловікові, якого я люблю сильніше, ніж дорогу, книжки й вершкову каву разом узяті
"Эту книгу должна была написать я"- подумала я открыв книгу в одном уюном кафе неподалекот книжного магазина.
Она настолько МОЯ, обо МНЕ и написана как будто мной, что я просто поражена. Невероятно теплые, такие львовские, укрытые теплым пледом и с запахом кофе небольшие рассказы талантливой молодой украинской писательницы. Сугубо украинские словечки ласкают слух, нарисованные образы всплывают перед глазами, в руках волшебно возникает чашечка кофе со сливками, а за окном тихо капает осенний дождик.
Меня поразило даже то, что в книге оказался, да-да, рассказ с названием "Матушка", о жене священника :))))
Вообще названия у рассказов такие же теплые как и сама книга.
"Бабусин чай з липового цвіту"
"Дощове лате"
"Кавова пляма у старому записнику"
"лате з ароматом блюзу"
"Осіннє шоколадно горіхове лате"
"Стамбульскі замальовки кавою"
і таке інше.
Кстати, в книге написан ЖЖ Надежды
ЖЖ Художницы

Всем ароматного кофе, теплого вечера и уютного пледа :)
Читать далее
40 понравилось
6
250
sireniti
11 октября 2013
За філіжанкою кави
Красиві і дуже душевні оповіданя. Про каву, про кохання, про українців, про тебе, про мене і просто про життя.
Затишна і дуже позитивна книга. Звичайно ж вона пахне кавою, справжньою, натуральною. А ще я відчула аромат кардамону, кориці, ванілі. Все, як люблю.
Одна із тих книг, які потребують періодичного перечитування. Адже читати про щастя, любов і злагоду - то так приємно.
Тут немає супер-героїв, які володіють надзвичайною силою і рятують світ; не знайдете тут героїнь, які вражають неперевершеною красою, і в них закохуються всі підряд.
Звичайні прості люди на сторінках цієії книги діляться своїми почуттями, подорожують, п'ють каву і чай, смакують шоколад і тістечка, і насолоджуються життям.
Кожен знайде щось тут своє, особливе, найближче до нього. Для мене виявилося таким невеличке оповідання. Здається, що то я писала. Здається, що про мене. А може про когось із вас?
Нижче.
Достатньо. Тебе.

А знаєш, от зараз іду - і аніскілечки не страшно. Вкриваюся осінню, як рушником після душу. Все так, як має бути. І кроки такі тихі, спокійні, як тоді, коли я у плетених капцях сходжу нашими дерев’яними сходами вниз - заварити тобі чаю.
Знаєш, так легко піддаватися маніпуляціям, страхам, легко ображатися і пересмикувати зміст, коли ти чогось дуже-дуже хочеш. І це щось стає настільки важким, що викривлює всі площини навколо, прогинає їх - і простір начебто починає сипати «знаками». Хоч насправді ніякі то не знаки, просто падають слоїки з полиць - стояли ж рівно, а тут їх так перехилили.
Коли дуже-дуже чогось хочеш, то це щось, кажуть, перетворюється до ідола. І вимагає жертв. Переважно даремних. А ще це щось затуляє собою все навколо. Набуває ірреально великих розмірів і затіняє справжнє. А я зараз нічого не хочу. Мені всього достатньо. Оця безпідставна радість - моя улюблена, знаєш.
Мене запитують, чому я не п’ю вина і чи це гріх. Я сміюся, бо як може бути гріхом те, що робив Ісус. Коли відповідаю, що це - посвята, яку усвідомлено прийняла, бо живу саме на перетині цього простору й цього часу, кажуть, що це така моя аскеза, і все наче зрозуміло. Але аскеза - це те, що робити важко. А це ж зовсім не важко. Я не відчуваю, наче втрачаю щось. Мені - ти знаєш - зараз усього достатньо.
І ще подумалося, що свобода - то не пошук, не боротьба, не втеча і не протистояння. Свобода - це достатність. Я вірю, що людині для щастя достатньо Бога. І поки заварюю тобі чай, скажи мені, що ти думаєш, добре?
Читать далее
33 понравилось
14
377