Том 1. Выкрикивается лот сорок девять.

О, как долго я читала эту книгу. Несколько месяцев, а может, лет, а возможно, всю жизнь. Я не знала о ней, а она преследовала меня, гнала по всей Калифорнии с севера на юг, пряталась за секвойями парка Золотые ворота в СФ, заставила без остановки проскочить ЛА, изрядно погоняла по улицам СД (зачем? За кем мы бежали? От кого спасались?) И при этом не было прочитано ни одной страницы, не было выкурено ни одной сигареты, не было съедено ни одной таблетки (кроме маалокса после плотного обеда в той странной забегаловке на границе с Невадой, но он ведь не в счёт, да?)
В общем, влияние оказала, смысл остался недоступен, но кто сказал, что дело в смысле?

Цей сюжет, коли незрозуміло, чи то герой чи героїня абсолютно раптово розкриває всесвітню змову та виходить на слід якогось всемогутнього ордену, що крутить Землю навколо вісі, чи то втрачає контроль над своєю параноєю та починає бачити зв'язок усього з усім — такий сюжет здається доволі поширеним. Майже впевнена, що схожу історію я колись вже зустрічала. Однак у Пінчона цей поштарський заколот прописаний до таких деталей, у таких дрібничках, і так помережаний вигаданими і невигаданими власними назвами, що здається: треба усе життя досліджувати світову історію становлення пошти, щоб настільки вміти маніпулювати інформацію про це явище.

Місцями цей роман скидається на п'єсу абсурду, місцями ніби починає тяжіти до магічного реалізму. Незмінним є лише те, наскільки важко його читати. Забагато контексту американського життя минулого століття, із яким я, звичайно ж, не знайома, тож не дивно, що виноски з поясненнями займають подекуди мало не піваркуша. Однак, довірившись автору, я пішла за образами та описами, що зненацька виринають посеред конспірологічних блукань Едіпи. В першу чергу, мабуть, мене підкупила згадка про Ремедіос Варо. Якщо ніколи не бачили її картин, обов'язково подивіться. Можливо, стане трохи зрозуміліше, у якому світі опинилася Едіпа.

І пам'ятайте: повідомляйте про всі непристойні листи своєму пошматайстру!