Невеличка драма

Перш за все хочу обуритися з приводу того, що хтось додав цю книгу у перелік "Дитячі книги" (як зазначено на цьому сайті). Насправді повість дуже доросла, в ній порушено проблеми, які не можуть бути дитячими, близькими та зрозумілими малечі, - теми кохання, вірності, людяності та підступності. Саме ці проблеми хвилюють героїв, а разом із ними й читачів, а сценою дії стає людська душа.
Автор удається до препарування почуття кохання з біологічної точки зору (недарма один із героїв - учений-біолог, та й неозброєним оком помітне засилля біологічної термінології у творі). З іншого боку його турбує психологічний аспект кохання (почуття справді щирого, взаємного, на яке так чекає Марта). Проте виявляється, що кохання - то не тільки красиві слова та квіти, а ще й якась особлива "хімія", яка відбувається у людському єстві. І не важливо, який надворі час - спокійний чи сповнений революційних перетворень - кохання вічне.
Виявляється, що кохання - не завжди щастя. Воно може призвести й до гірких сліз. Бо люди (а не кохання) часом жорстокі.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Прежде всего хочу возмутиться по поводу того, что кто-то добавил эту книгу в перечень "Детские книги" (как указано на этом сайте). На самом деле повесть очень взрослая, в ней затронуты проблемы, которые не могут быть детскими, близкими и понятными для малышей - темы любви, верности, человечности и коварства. Именно эти проблемы волнуют героев, а вместе с ними и читателей, а сценой действия становится человеческая душа.
Автор прибегает к препарированию чувства любви с биологической точки зрения (недаром один из героев - ученый-биолог, и невооруженным глазом заметно засилье биологической терминологии в произведении). С другой стороны его беспокоит психологический аспект любви (чувства искреннего, взаимного, которое так ждет Марта). Однако оказывается, что любовь - это не только красивые слова и цветы, но и какая-то особая «химия», которая происходит в человеческом естестве. И не важно, какой на дворе время - спокойное или полное революционных преобразований - любовь вечная.
Оказывается, что любовь - не всегда счастье. Она может привести и к горьким слезам. Потому что люди (а не любовь) порой жестоки.

(6)
Чужі драми завжди здаються трохи банальними...(с)

Цей роман надзвичайний! Він читається дуже легко, недивлячись на те, що він таки не "невеличкий". Історія дівчини Марти вкладається в єдини старий вислів "поматросил и бросил", банальна історія про дівчину, яку звів нерозумний хлопець. Але ні, все не так просто і сухо, і Підмогильний за допомогою свого слова, таланту розповів нам про страшну руїну, що сталася у житті чарівної, мрійливої дівчини Марти.
Все йде в її житті добре: вона красива, молода дівчина, повна сил та мрій, має роботу, житло, хоч і сирота, але дбає про себе, має багато прихильників, але живе мріями про того єдиного принца, як у романах. До неї в гості навідується багато чоловіків, які прагнуть мати її за дружину, або коханку, але жодного з них Марта, як чесна дівчина не підпускає. І ось, в це спокійне розмірене життя вривається нове почуття - пристрать, яке Марта плутає з коханням. Вчений Славенко, раціоналіст, людина обмеженого розуму, як його потім охарактеризує Льова. Він горить своєю науковою роботою, і тільки вона є важливою. Але він піддався чуттєвості, і закохався в Марту. Вона відповіла на його поклик, чим поклала початок кінцю свого спокійного життя. Вона відчувала, що їх звязок не кохання, не щирий, але не могла опиратися цьому. На щастя, все в житті не справжнє має свій кінець, і так трапилось з Мартою. Доля наче хотіла змцнити її, розірвати ці непотрібні кандали марного кохання, нудної праці. За дуже короткий срок Марта пройшла випробування підлістю, зрадою, жорстокістю людей. Вона була морально знищена, занепала духом, пішла хибним шляхом. Світ для неї перестав існувати, вона усвідомлювала себе, як єдино справжню. Але очистившись горем від бруду, автор подає нам в кінці образ нового сонця, дня, який піднімається із середини - надія на нове життя.

Продолжаю знакомство с украинской классикой и уже полюбившемся автором. Но, увы, эта история не задела так как Валерьян Пидмогильный - Місто . В центре повествования девушка Марта с который мы сразу не сошлись характерами. Мне она показалась довольно противной в том плане что она сама не знала чего хочет, бесилась, и бесила окружающих. Очень не понравилась ее френдзона с Левой. Окей, он понимал что она его не полюбит, ему просто хотелось с ней общаться. Окей, она тоже ему ничего не обещала, но зачем же вести себя так по скотски? Хорошо, Лева как бы тоже мог ее послать и не приходить больше. Но в финале он единственный кто ей помог. Хотя с таким отношениям и не должен был.
Лева решает познакомить Марту со знакомым врачом и биохимиком Юрием, надеясь, что из них получится хорошая пара. Но Юрий до ужаса прагматичный, патриархальный, он называет слуг "шутливо" рабами, он спит со служанкой и говорит что она "помогает науке", ведь имея разрядку у него всегда хороший настрой на работу. Юрий занимался наукой, праведным делом как он считал, но оставаясь при этом той еще свиньей.
Юрий влюбляется в Марту, Марта отвечает взаимностью, дело идет к свадьбе, но неожиданно Юрий понимает что любовь это вздор и женится нужно по расчету. Он вбивает идею того что их отношения не уникальны и глупы Марте, и та первая его бросает. Юрий успешно женится на дочери состоятельного друга-врача. Все этим крайне довольны. А Марта в отчаянии остается одна, без работы, без квартиры. Только Левко приходит ей на помощь.
Книга эмоциональная, тебя бомбит от рассуждений мужчин, их жестокости и прагматичности. История сильная, но она не впечатлила так как Місто.

Я не дуже люблю романи, що побудовані виключно навкруги почуттів, але "Місто" Підмогильного мені сподобалось, тому вирішив спробувати. і "Невеличку драму".

Українська мова твору чудова. Хоч другорядно йде тема несприяйняття українізації в ранніх Совєтах та насмішки над нею, проте контекст, коли був написаний твір, повністю згладжує негатив, який міг би виникнути. Українська показана як немодна мова села, інтерес до якої у суспільстві чомусь виріс. І хай так.

Любовна лінія багатогранна і заплутана. До головної героїні залицяються ціла купа чоловіків. І їхні прояви уваги надто відрізняються: від глибокої френдзони до сталкерингу, від хворобливої пристрасті до зверхнього та мстивого бажання начальника. Обирай на будь-який смак.

Проте самого сюжета як такого немає. Все крутиться навкруги почуттів та залицянь. Той прийшов в гості, Марта його відшила. Далі наступний прийшов в гості, Марта з ним любенько побалакала. І все таке ж до самого кінця.

Особисто мені не зайшло, але вважаю, що книга сподобається читачам, які люблять у літературі саме акценти на емоціях та почуттях.

5 з 10.

Що мене дивує і захоплює в творчості Підмогильного - наскільки його твори сучасні та актуальні. Якщо прибрати деякі радянські назви - нізащо не повірила б, що роман виданий у 1930 році.

Безперечно це відбувається завдяки таланту автора створювати характерні, яскраві персонажі, дії яких викликають просто шквал емоцій у читачів.

"Невеличка драма" - історія Марти Висоцької.

Молода та приваблива на початку історії вона постає такою собі профурсеткою.

Багато залицяльників, що збираються у неї вдома вечорами, її легковажні слова про насолоду життям, непотрібність в сучасному світі кохання та сім'ї.

Насправді ж, Марта - одинока, ранима дівчина, що мріє про кохання та чарівного принца.

От тільки "принци" навколо неї не із казки, а з реального життя. Егоїстичні та самозакохані...

Один зве заміж, обираючи її немов корову на базарі ("стегна широкі - зможеш народити, груди повні - вигодуєш дитя"), інший звільняє з роботи, бо відмовила такому красеню (нічого, що йому 50 стукнуло, а їй лише 22, він "ще ого-го!"), а третій погрався "в кохання" і покинув, коли набридло.

Ось така собі "невеличка драма"...

Ніби банальний сюжет, який читаний-перечитаний в багатьох творах.

Але роман настільки талановито написаний, а персонажі настільки яскраві та реальні, що коли читаєш, тобі болить разом з Мартою.

Хто полюбляє емоційні книжки та повне занурення в історію - цей роман має вам сподобатися.

Вже не вперше, коли читаю твори письменників «розстріляного відродження», ловлю себе на думці, що якби не репресії, якби замість отих кількох грам свинцю їм дали перо, то ми мали б сьогодні вже не одного нобелівського лауреата з літератури. Але це лише думки. А Підмогильний, як завжди, на висоті. Він майстер зробити з банального сюжету, так званого  «любовного трикутника», хорошу драму людського життя. Заглянути всередину кожного героя, змалювати їхній внутрішній світ зіткнути  протилежності, з боку ще поставити героя-другого з альтернативним світоглядом, і подивитись що ж з того вийде. Мені у творі чомусь було багато алюзій до інших авторів і творів. Принцип мислення Юрія Славенка  з його поясненням всього через науку чимось нагадує мислення капітана з «Морського вовка» Дж. Лондона, а сама проблематика і драма роману мені стійко асоціюється з «Анною Кареніною» Л. Толстого. 

Достойна робота Підмогильного, однак перенасиченість науковими відступами дещо погіршує враження від читання та уповільнює його легкий та приємний темп. Якщо у "Місті" філософські роздуми персонажів сприймались доволі гармонійно, то тут засилля абзаців, присвячених біохімії та білкам, моментами може втомити читача.

Цей роман є певним "Антимістом", адже місце подій здебільшого обмежується невеликою орендованою кімнатою на вул. Жилянській, в той час як зовнішній світ майже увесь час оповитий туманом та майже не цікавить персонажів, яких у більшості докорінно змінила революція. Однак головною ареною пристрастей тут, відповідно до жанрових особливостей, все ж виступає внутрішній світ героїв роману.

Образи персонажів є напрочуд майстерними та довершеними, але ці раціоналізовані та заклопотані люди мало чим нагадують романтичних та безтурботних киян з "Міста". Вони майже не ходять в кінотеатри, не цікавляться та в більшості зневажають літературу, погрузши у своєму, обмеженому службою на посаді, існуванні. Вільний після роботи часу у них переважно проходить у сухих розмовах в оповитих сигаретним димом оселях, де обговорюються актуальні питання непу та соціалізму та замовчуються політика, економіка та мистецтво, що тепер зневжають через його нераціональність та нездатність прислужитись потребам чергової п'ятирічки.

Вічна тема любові та її місця в житті людей "нової", постреволюційної, доби є провідною в романі та розкривається в дивних та нерідко суперечливих поглядах його персонажів. Так чи інакше кожен з них рано чи пізно пропускає через своє серце це блаженство або отруту та по-різному піддається впливу цим незбагненним "новій людині" чарам. Кохання дійсно вічне та пережите усіма попередніми поколіннями, його неможливо приборкати, заперечити чи відкинути лише через "нові потреби" "нової доби".

"А ти глянь, скільки вогників перед нами! І скрізь, де горить вогник, там є кохання. Які різноманітні люди, є такі суворі, поважні, а всі вони бувають закохані... Навіть важко повірити, глянувши на нього, а він закоханий... І ти піди вулицями, піди в кіно, в театр, піди на доповідь, і ти побачиш - скрізь, скрізь кохання!"