Рецензия на книгу

• 

  Lara_Dorren24 июля 2011 г.

  (6)
  Чужі драми завжди здаються трохи банальними...(с)

  
  Цей роман надзвичайний! Він читається дуже легко, недивлячись на те, що він таки не "невеличкий". Історія дівчини Марти вкладається в єдини старий вислів "поматросил и бросил", банальна історія про дівчину, яку звів нерозумний хлопець. Але ні, все не так просто і сухо, і Підмогильний за допомогою свого слова, таланту розповів нам про страшну руїну, що сталася у житті чарівної, мрійливої дівчини Марти.
  Все йде в її житті добре: вона красива, молода дівчина, повна сил та мрій, має роботу, житло, хоч і сирота, але дбає про себе, має багато прихильників, але живе мріями про того єдиного принца, як у романах. До неї в гості навідується багато чоловіків, які прагнуть мати її за дружину, або коханку, але жодного з них Марта, як чесна дівчина не підпускає. І ось, в це спокійне розмірене життя вривається нове почуття - пристрать, яке Марта плутає з коханням. Вчений Славенко, раціоналіст, людина обмеженого розуму, як його потім охарактеризує Льова. Він горить своєю науковою роботою, і тільки вона є важливою. Але він піддався чуттєвості, і закохався в Марту. Вона відповіла на його поклик, чим поклала початок кінцю свого спокійного життя. Вона відчувала, що їх звязок не кохання, не щирий, але не могла опиратися цьому. На щастя, все в житті не справжнє має свій кінець, і так трапилось з Мартою. Доля наче хотіла змцнити її, розірвати ці непотрібні кандали марного кохання, нудної праці. За дуже короткий срок Марта пройшла випробування підлістю, зрадою, жорстокістю людей. Вона була морально знищена, занепала духом, пішла хибним шляхом. Світ для неї перестав існувати, вона усвідомлювала себе, як єдино справжню. Але очистившись горем від бруду, автор подає нам в кінці образ нового сонця, дня, який піднімається із середини - надія на нове життя.

  11

  565