Вбивство п'яної піонерки

Начну с аннотации. Как это часто случается, в описание закралась ошибка. События происходят никак не в конце 50-х. Конкретное время не называется, но его можно легко вычислить:
1) по деньгам - мальчишки за 1 рубль сходили в кино и купили мороженое (это подтверждает факт уже прошедшей денежной реформы 1961 года)
2) по литературе - герой упоминает тореадоров из Васюковки, а первая часть трилогии была написана в 1964 году)
3) по цитате "Наша партия з Хрущёвым справилась, и на Хруща найдём управу", свидетельствующей о том, что Хрущёв уже покинул пост Первого секретаря ЦК КПСС (1953—1964)
4) Гагарин уже слетал в космос!
5) по разговорам о Сталине - Вова говорит, что знать его не может, так как прожил при вожде всего год...
По последнему пункту можно вычислить год рождения Вовы - 1952. И если во время описываемых событий мальчишке 13 лет, то стоит лето 1965 года.
Эпоха - не главная составляющая детектива, но у автора она получилась яркой и правдивой, что добавило истории особого колорита.

У книги роскошный язык повествования - разговорный, которому далеко до литературного, но так интересно наблюдать смесь украинского и русского в разных пропорциях. Так как рассказчика у этой истории два - школьник Вовка Плетесюк и участковый милиционер Ревмир Петрович, то и процент смеси языков различный. Если Вова успешно ходит в школу, много читает, то и объясняется, пытаясь перенять книжные обороты. По-книжному, конечно, не выходит, так как мысли мальчишки скачут, каждый раз сворачивая в сторону от основного направления. Вовка, спохватываясь, признаётся, что отвлёкся от рассказа - "опять заехал на пашню"... А школьные годы старшины Ревмира совпали с оккупацией, какое там образование! Показателен в этом плане ОТЧЁТ, написанный участковым. Бог с ним, с самим текстом, остановлюсь на шапке. Ревмир озаглавил писанину словом "одчот" (отчёт писался на русском языке, как того требовали инструкции), но засомневался и обратился за помощью к дежурному, который смело заверил: "Так и пишется: «Атчёт»". "Ага" - подумал участковый, зачеркнул первое слово и написал сверху "Адчот". Новое слово смотрелось странно и неузнаваемо. Следуя милицейской логике, заглянул в бумаги Петровича, хранящиеся в сейфе. "Отчёт" - красовалось на документах, и Ревмир ещё раз перечеркнул слово, чтобы надписать: "Отчот" и удовлетворённо произнести: "Другоє дєло!"

Сюжет подан не менее захватывающе. Варварка - окраина, посёлок, где все друг друга знают, сараи и калитки не запирают. Почти все. Человек по кличке Агент попал под пристальное детское внимание, вызвав подозрение тем фактом, что замыкал не только дом, калитку, но и отдельный туалет.
Слухи о кражах очень долго витают в воздухе в виде намёков. Да и то сказать, за семь лет на должности участкового, Ревмир ни разу не сталкивался с преступлениями на своей территории (потому и отчёт писал впервые в жизни). Кто-то ворует кур. Агент прячется с биноклем на чердаке. Вовка с Юркой обнаружили в своём курятнике аж две связки чужих ключей. Как оказалось, это мелочи...

Роман у Сергея Оксеника получился удивительно живым и правдивым. Даже лёгкий мистический налёт не портит картины советской реальности. Убийство пионерки - событие чрезвычайное и дикое, но куда мрачнее смотрится непривлекательность всей системы, продажность и закон, который как дышло...

Прочитала. Закрила книгу. І відразу захотілося перечитати знову.
На перший погляд вона простенька, такий собі пригодницький, майже детектив, з підлітковим акцентом. Та то тільки так здається. Між рядків уважний читач знайде багато важливих речей: гумор ховає за собою гостру сатиру, а звичайні, здавалось би, на перший погляд описи невеличкого селища поблизу Донбасу, куди наші головні герої поїдуть гостювати до бабусі, натякають на наше сьогодення. Але так, що, як говорять герої нашого роману- нє подкопаться.

Невеличке село Варварка, на півдні, десь поблизу Очакова, облетіла незвичайна новина - у них появився злодюга. Та ще неймовірніше те, що крадуть звичайнісіньких курей, просто з подвір´їв, з курників. Для чого? Чому? Дивина та й годі.

Пропадає курка і в сім´ї наших юних героїв, Вовки і Юрчика. І знайти крадія - це вже не тільки принцип, а й справа честі для братів.
А тому за розслідування вони беруться серйозно, з усією впертістю і завзятістю, на яку тільки здатні підлітки.
А на вулиці літо. І вишні, і рибалка, і річка з ії прохолодою, і вечірні посиденьки біля вогнища. Треба встигнути все, адже літо таке шкидкоплинне.

А детективами, виявляється, бути нелегко, особливо якщо вони неповнолітні. Перешкоди на кожному кроці. То сусіди, то батьки, то друзі, а віднедавна ще й представники закону.
І з Ревміром (нізащо не догадаєтесь походження імені), дільничим, їхні шляхи перетинаються занадто часто. Адже він теж розплутує цю справу.
І ніхто навіть гадки не мав, що справа з викраденням курей переросте у вбивство.

Ні, тут не буде динамічної розв´язки. І ностальгії теж не буде.
Плавна, спокійна історія, розказана від імені Вовки, старшого із братів, і дільничого Ревміра. Розказана так аутентично, що аж до мурашок пробирає.
Ніякого натяку на сучасність. У тому плані, що зовсім не відчувається, що писав сучасний письменник. Слова, думки, мислення.
Ну і, звичайно ж, СРСР, з усіма його «принадами». Тут вам і бюрократія, і «рука руку миє», і вислуговування перед керівництвом, і консерви на чорний день.

Згадає автор і про заслання українців до Сибіру, і про воєнні навчання (тут я сама випала в аут), та найбільше «на горіхи» дістанеться радянській правоохоронній системі, для якої людське життя - ніщо. Адже саме до такого висновку прийде звільнений з органів Ревмір:

Перевод.

Прочитала. Закрыла книгу. И сразу захотелось перечитать.
На первый взгляд она простенькая, такой собе приключенческий, почти детектив, с подростковым акцентом. Но это только так кажется. Между строк внимательный читатель найдет много важных вещей. Юмор прячет за собой острую сатиру, а обычные, казалось бы, описания небольшого поселка вблизи Донбасса, куда наши главные герои едут погостить к бабушке, намекают на наше нынешнее время. Но, как говорят герои нашего роману- нє подкопаться.

Небольшое село Варварка на юге, где-то вблизи Очакова, облетела необычная новось - у них появился вор. Да еще невероятнее то, что крадут самых обычных кур, просто из дворов, из курятников. Для чего? Почему? Диковина да и только.

Пропадает курица и в семье наших юных героев, Вовки и Юрчика. И найти воришку- это уже не только принцип, но и дело чести для братьев.
А потому за расследование они берутся серьезно, со всем упрямством и ретивостью, на которую только способные подростки.
А на улице лето. И вишни, и рыбалка, и река с её прохладой, и вечерние посиделки около костра. Надо успеть всё, ведь лето так быстро проходит.

А детективами, оказывается, быть нелегко, особенно если они несовершеннолетние. Препятствия на каждом шагу. То соседи, то родители, то друзья, а с недавних пор еще и представители закона.
А с Ревмиром (ни за что не догадаетесь происхождение имени), участковым, их пути пересекаются слишком часто. Ведь он тоже распутывает это дело.
И никто даже и не мыслил, что дело с похищением кур перерастёт в убийство.

Нет, здесь не будет динамичной развязки. И ностальгии тоже не будет.
Плавная, спокойная история, рассказанная от имени Вовки, старшего из братьев, и участкового Ревмира. Рассказана так аутентично, что до мурашек пробирает.
Никакого намёка на современность. Перед нами СССР, со всеми его "прелестями". Здесь вам и бюрократия, и "рука руку моет", и выслуживание перед руководством, и консервы на чорний день.

Вспомнит автор и о ссылке украинцев в Сибирь, и о военных учениях (здесь я сама выпала в аут), но больше всего "на орехи" достанется советской правоохранительной системе, для которой человеческая жизнь - ничто. Ведь именно к такому выводу придет освобожденный из органов Ревмир :

Для мене ця детективна історія, що починалася з таємничого зникнення... курки, стала щемним побаченням із татом, що давно пішов у засвіти. Ровесник головного героя, Вови, він саме так розповідав колись про те, як жили люди, коли він був малим. Про таке не пишуть у підручниках історії, а Сергій Оксеник у своєму детективі пише. Та ще й так, що читання цієї книги видається радше подорожжю в минуле, аніж банальним пошуком того, хто винен.

До речі, сама детективна лінія вибудувана цікавезно. З одного боку - міліціонер, який усе життя чекав на ту саму справу, що стане для нього кар'єрним щаблем. З іншого - хлоп'я, яке нишпорить усюди і часом дізнається про таке, що й міліціонер не взмозі. Погляди на справу абсолютно різні, дані різні, і тут вже читач сам обирає, кому довіряти.

А ще тут є літо, сонце і атмосферна ностальгія...

Зізнаюся, я весь час чекала, коли ж книга виправдає свою назву. Але це виявилася зовсім не ключова тема.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Для меня эта детективная история, начинавшаяся с таинственного исчезновения... курицы, стала трепетным свиданием с давно ушедшим навсегда папой. Ровесник главного героя, Вовы, он именно так рассказывал когда-то о том, как жили люди, когда он был маленьким. Об этом не пишут в учебниках истории, а Сергей Оксеник в своем детективе пишет. Да еще и так, что чтение этой книги кажется скорее путешествием в прошлое, чем банальным поиском виновного.

Кстати, детективная линия выстроена интересно. С одной стороны - милиционер, который всю жизнь ждал того самого дела, что станет для него карьерной ступенью. С другой - мальчишка, который рыскает всюду и порой узнает о том, что и милиционеру не под силу. Взгляды на дело совершенно разные, данные разные, и здесь уже читатель сам выбирает, кому доверять.

А еще здесь есть лето, солнце и атмосферная ностальгия...

Признаюсь, я все время ждала, когда книга оправдает свое название. Но это оказалась совсем не ключевая тема.

Перше враження після того я закрила книгу - у нас є такі суперові письменники. Але як виявилось на жаль вже не має. Декілька років тому Сергій Оксенич помер і більше нічого не напише. Мене і зараз дивує, чому я про нього нічого не чуло. Тим паче «Вбивство п’яної піонерки», дуже класна книга. Назва хоча трохи і ексцентрична, але повністю відповідає тексту. Книга взагалі не про вбивство, незважаючи, що є і труп, і розслідування.

Найголовніше в книзі це атмосфера. Атмосфера містечка на півдні України передане просто геніально. Та й в принципі мабуть кожен хто жив або приїзжав в українське село в минулому сторіччі пізнає саме його – українське неймовірне маленьке містечко.

Вовка тринадцятирічний пацан розказує, що у них коїться на вулиці. Розповідь у нього трохи дитяча, але Вовка має дар підмічати дедалі не даючи оцінку. На відміну від дільничного Ревміра, який з людьми хоче себе вести як влада, але характеру у нього не вистачає. Тому з мешканцями він у напружених відносинах, так як люди відчувають його нещирість та певну слабкість.

Дуже доречний тут містичний флер. Містика, відьмівство та подойбічне завжди було присутнє в українській культурі та житті.

Я вражена і стилем автора, де передані місцева говірка та особливості побуду. Такі тремтячі спогади про те як їхали в поїзді, як збиралися увечері після роботи та волейболу на посиденьки, як в основному дружньо жили, як батько своїх хлопців вчив водити машину. Ще багато різних ситуацій, які переживаєш разом з героями і автором. Я в захоплені від тексту, від читання, від атмосфери. Книга запам’яталася. Моя щира десятибальна оцінка.

Первое впечатление после того, как я закрыла книгу - у нас есть такие суперовые писатели. Но как оказалось, к сожалению, уже нет. Несколько лет назад Сергей Оксенич скончался и больше ничего не напишет.

Меня и сейчас удивляет, почему я о нем ничего не слышала. Тем более «Убийство пьяной пионерки» очень классная книга. Название хотя немного и эксцентрично, но полностью соответствует тексту. Книга вообще не об убийстве, несмотря на то, что есть и труп, и расследование.

Самое главное в книге – это атмосфера. Атмосфера городка на юге Украины передана просто гениально. Да и в принципе, наверное, каждый, кто жил или приезжал в украинское село, в прошлом столетии узнает именно его – украинский невероятный маленький городок.

Вовка тринадцатилетний пацан рассказывает, что у них творится на улице. Рассказ у него немного детский, но у Вовки есть дар подмечать все не давая оценку. В отличие от участкового Ревмира, который с людьми хочет вести себя как власть, но характера у него не хватает. Поэтому с жителями он находится в напряженных отношениях, так как люди чувствуют его неискренность и определенную слабость.

Очень уместен здесь мистический флер. Мистика, ведьмовство и потустороннее всегда присутствовало в украинской культуре и жизни.

Я поражена и стилем автора, где переданы местный говор и особенности быта. Воспоминания до дрожи, как ехали в поезде, как собирались вечером после работы и волейбола на посиделки, как в основном дружески жили, как отец своих ребят учил водить машину. Еще много разных ситуаций, которые переживаешь вместе с героями и автором. Я в восторге от текста, от чтения, от атмосферы. Книга запомнилась. Моя искренняя десятибальная оценка.

Літо 64-го, брати Вова і Юра починають вести своє розслідування щодо зниклої курки. Потім виявилося, що постраждадо не тільки їхнє господарство, у сусідів також почали зникати кури. Селище у них маленьке, тому підозрюваних не так і багато, але в першу чергу вони починають звинувачувати сусіда Агента. Чоловік злий і таємничий, працює в "органах", як сам каже, господарства не веде, а головне - навіть вибудував у дворі окремий від сусідів туалет з врізаним замком на ключ. А ще цей Агент дуже не любить кращого друга Вови - Сашка. Можливо тому,що Сашко любить пожартувати над ним, але все ж...
Цілі канікули хлопці самі по собі, батьки ж працюють. Тому швидко винонують список справ і гайда на річку і за пошуком пригод, а головне - не полишають свого слідства. Так, щоб участковий Ревмір не знайшов крадія першим

Підлітковий детектив сповнений пригод та описаний через відчуття хлопця. Дійсно з героями поринаєш у світ минулого, де не тільки не було мобільних телефонів, а ще світло вечорами гасили, діти зачитували книги до дирок, а також дбали про молодших та дрібне господарство. При цьому, вони залишалися бешкетниками, які попри страх покарання відважуються на непослух. Ця історія мені нагадала "Пригоди Тома Соєра", по багатьох пунктах, це як і характери дітей, жорстокість дорослих, так і розвиток подій.

Не можу сказати, що книга була дуже цікавою, але вона підкупляла атмосферою минулого, мовою написання, де особливий акцент звучить не лише в діалогах, а й словами автора. Елементи містики поєднані з страхом народу перед владою. Багато цікавих дрібничок побуту, які не знайдеш в книгах історії. Це книга для відпочинку, для пробудження спогадів дитинства. Реклмендую в першу чергу підліткам, для дорослого може бути досить момонотонно.

Піонерку таки вбили, але всієї історії це стосується мало.

Сповнений ностальгії та сонця, пише аннотація до книги і я із нею зрештою погоджуюсь :)

Звісно, це зовсім не мій ностальгічний час, адже період, який тут позначений, це час дитинства моїх батьків, а зовсім не мене. Але стан ностальгії таки охопив. Читання нагадало мені одну із улюблених моїх дитячих книжок - збірку Голіцина із майже Паганелем на обкладинці, куди увійшли "Сорок изыскателей", "За березовыми книгами" та "Тайна старого Радуля". Я перечитувала її декілька разів, потім вимагала у бібліотеці щось подібне і мені у відповідь згодовували тонни пригод :)

Ось саме той стан і накотив мені ностальгічно, коли я читала цю сонячно-літню пригоду із абсолютним спойлером у назві :)

Звісно, що кутячя радість не затьмарила решту, яку автор із хірургічною точністю вписав у практично дитячий твір. А решта там - хижа повсякденна байдужість та людожерство усієї комуняцької системи "страни савєцкай". І ресторанний "блат", і знищені родини під приводом того, що вони "бандерівські бандити", і вічний первісний страх перед людиною із "корочками", і запопадливі пристосуванці, і абсолютна нікому не потрібність маленької людини.

Геніально простий і швидкий роман, який читається буквально за один-два вечори, але ще довго потім залишається десь у думках. Думала, що прочитаю і кудись відправлю собі - чи на продаж у барахолці виставлю, чи у бібліотеку відтащу, але потім вирішила залишити. Нехай стоїть на полиці, нагадує про літо та про книжки з дитинства.