Год в Провансе

Что-то около месяца я ходила и тяжело вздыхала с мыслями о Провансе в голове каждый раз, когда на моем пути появлялись веточки лаванды (дома стоит уже три букетика). И вот начитавшись очередных рекомендаций от винных критиков я еще раз пересмотрела Хороший год и к своему счастью узнала, что вся эта прелесть снята по одноименной книге (как же я это люблю!). И вот книга на полке, но читать я ее не спешу, потому что хочется почитать самое первое творение автора (не знаю, почему я всегда так делаю) и это Год в Провансе (с такими волшебными лавандовыми полями).
Книга пропитана запахом этих сиреневых цветов, воздушного розового вина и невероятных блюд, которыми пестрят все страницы. После прочтения книги, Франция, как будто, стала чуть ближе и гораздо понятнее. Неожиданно для себя узнала, что и в Провансе бывает холодно, ветрено, а еще СНЕГ. А увидеть на страницах Алана Проста стало приятным сюрпризом.
Отлично читается за бокалом легкого вина дома, укутавшись предварительно в плед, либо в шумной кофейне в компании любимого глинтвейна или чашки ароматного халвичного латте.

«Рік у Провансі» — це зовсім не оповідь про подорожі і навіть не путівник, а страшенно розважальна серія нарисів про життя серед французів у кожну пору року, про прийняття (принаймні до певної міри) їхньої культури, і намагатися насолоджуватися всім, що може запропонувати ця прекрасна країна.

Мені сподобалося читати цю книгу про Прованс, оскільки автор розповідає про людей, їжу та місцевість Провансу.

Це моя перша прочитана книга у жанрі «література про подорожі», я не знала, чого очікувати. Але в книзі Пітера Мейла «Рік у Провансі» я була здивована, наскільки захоплюючим було читання, без потреби в особливому сюжеті. Після кар’єри на Медісон-авеню, Мейл змінює своє життя і поселяється в химерному та вигадливому Провансі, розташованому на південному сході Франції. Мейл і його дружина розуміють, що їм потрібно багато чого навчитися, орієнтуючись у новому оточенні.

Структура роману досить проста — кожен розділ — місяць у році, — але спостереження Мейла врізаються в суть провансальського життя, не лише на приховані дорогоцінні камені та характерні якості регіону, а й на основні мотиви людей, як вони рухаються і думають. Частиною є зустрічі з усіма персонажами — сантехніком, сусідом-самітником, м’ясником, небажаними гостями. Книга проста, але дуже захоплююча, особливо коли Мейл вчасно розкриває маленькі ласі шматочки, які перегукуються з прихованим культурним суперництвом. Одне слово застереження: не читайте на голодний шлунок! (Пізніше, ви зрозумієте чому)

Прованс, Париж, Франція - моя нездійсненна мрія, тому маю в своєму арсеналі серію книг, що переносять до цієї чарівної країни!
Рік в Провансі - чудова книга, з якою повністю занурюєшся в атмосферу провінційного містечка - селища із усіма його особливостями, звичаями та культурою! Автор описує свій перший рік життя в цій країні, знайомство із сусідами, менталітетом та примхливою погодою цього краю!
Кожна глава книги має назву місяця року, і це так мило. Читається дуже легко, як ллється ріка... Багато гумору, їжі і вина! Аж самій хочеться побувати там і скуштувати їхні смачні страви! От тільки не взимку, бо як виявляється там дують дуже сильні вітри, а це я саме більше не люблю в погоді.

Тримаємо тенденцію читання книжок повільних і тягучих, як розтоплена цукерка Золотий ключик. Англійська подружня пара, яка вирішує прожити рік у старому маєтку на півдні Франції. Тут, звісно, не тільки літо, але я читала її саме влітку, так і запам’яталося. Хоч описи першої зими там настільки яскраві, що хочеться закутатися у десять ковдр. Літо ж читається дуже приємно, і весь час хочеться їсти. А чого я чекала від «французької» книжки? Хіба що аромату свіжих багетів, хрумкоту скоринок, які обсипаються крихтами на дерев’яний старий стіл.

У Провансі ніхто не поспішає. Там люди живуть і дивують цим гостей, які поступово і самі вчаться проживати кожен день.

Дванадцять розділів. Дванадцять місяців. За це книжку і люблю, бо можу відкрити і зануритися в осінь посеред літа, чи відчути смак свіжих полуниць взимку через його слова. А можу читати щомісяця один розділ. Проживати цілий рік з книжкою, яка вчить бачити красиве, справжнє, автентичне будь-де.

Книга, которую надо читать при настойчивом желании сбежать в отпуск.
Неплохой гид по нетуристической франции.
Всегда приятно окунуться в нетипичное окружение. Для того люди и сбегают в отпусках в разные страны. У всех свои цели. Кто-то вожделеет оторваться так, чтобы стыдно было, кто-то просто хочет уединения, кто-то ищет отрыва от реальности, от телефонов и информационного шума. И тут я могу похвалить сие замечательное произведение. Отмечены моменты путешественников по Провансу, которые в полной мере решили окунуться и передать читателю весь опыт от возможного общения и проживания в данной частичке света. Это прекрасное описание жизни, быта, национальных особенностей, причуд, а также характера французов.
Бесконечно прекрасное описание ремонта, соседство и отношения между живущими в одном месте людьми, путеводитель по местности, и, в то же время, справочник по лучшим заведениям, где можно покушать.
Хочется отметить, что, в соответствии с культурными особенностями, питание является сюжетообразующей линией повествования. И..... это прекрасное описание не столько блюда, сколько впечатлений от всех кулинарных изысков. Нет упорного описания достоинств французской кухни, с её этапами, последовательной подачей, техническими рецептами. Это не похоже на технический справочник мишленовских ресторанов, это похоже на впечатления туристов и за это прекрасное погружение книга достойна быть прочитанной.
Маленькие минусы этого произведения заключаются в повторениях идеи превосходства прованса над любой местностью, и эта идея повторяется и навязывается читателю, что превращает книгу из погружения, в мир, в который не все смогут съездить и попробовать на себе, в рекламный буклет.

Одна очаровательная история о причудах Прованса и специфических деревенских французах.

Все начинается постепенно. Мы окунаемся в другой мир вместе с главными героями. Также знакомимся с новыми жителями, учим слова и проникаемся к местной кухне. Особое очарование принести повара ресторанчиков.

Сказать по правде, через «Январь» и «Февраль» я продиралась, словно через крапиву. И оно того стоило, потому что весна и 2/3 лета покорили меня в самое сердце. Я не успевала замечать, как ныряла в очередную историю, смеялась и зачитывала мужу кусочки книги. А он только непонимающе на меня косился.

Споткнулась я об август. Сам автор книги сказал, что месяц этот странный. Да и я тоже тяжеловато его осилила.

Начиная с августа я стала пропускать достаточное количество историй: о петанке, гонки с козами, охота, вступление друга в клуб виноделов.

И начиная с того же августа книга для меня потеряла былую легкость.

Больше всего я полюбила двух персонажей: Массо и Фостен. Первого за причуды. Он же просто деревенский сумасшедший. До сих пор в голове звучит его «Бум» от воображаемых взрывов и смех.

А второго за его деятельность и прозрачные намеки. Вспоминается, как он уговорил Питера отдать бурьян(?) его кроликам, а потом в благодарность принёс сочную и красивую спаржу.

Эта книга для расслабления. Мы переносимся в виноградники, поля, горы, лес, местные рестораны на нерабочих вокзалах. Общаемся со странными рабочими, которые живут по своему времени. Купаемся в бассейне, сытно едим. Боремся с последствиями погоды.

А также начинаем скептически относиться к горожанам с иголочки, непрошенных гостям и туристам.

Я рада, что окунулась в прованскую историю одной английской семьи.

Ставлю этой книге 7/10