Рецензия на книгу

• 

  naimanowska24 июня 2021 г.

  Тримаємо тенденцію читання книжок повільних і тягучих, як розтоплена цукерка Золотий ключик. Англійська подружня пара, яка вирішує прожити рік у старому маєтку на півдні Франції. Тут, звісно, не тільки літо, але я читала її саме влітку, так і запам’яталося. Хоч описи першої зими там настільки яскраві, що хочеться закутатися у десять ковдр. Літо ж читається дуже приємно, і весь час хочеться їсти. А чого я чекала від «французької» книжки? Хіба що аромату свіжих багетів, хрумкоту скоринок, які обсипаються крихтами на дерев’яний старий стіл.

  У Провансі ніхто не поспішає. Там люди живуть і дивують цим гостей, які поступово і самі вчаться проживати кожен день.

  Дванадцять розділів. Дванадцять місяців. За це книжку і люблю, бо можу відкрити і зануритися в осінь посеред літа, чи відчути смак свіжих полуниць взимку через його слова. А можу читати щомісяця один розділ. Проживати цілий рік з книжкою, яка вчить бачити красиве, справжнє, автентичне будь-де.

  1

  146