Ворошиловград

Сергей Викторович Жадан, роман которого «Ворошиловград» вышел в издательстве «Астрель», известный современный поэт, писатель и музыкант, отмеченный многими зарубежными и отечественными премиями. Но, для «русскоязычного» читателя, книга эта интересна, пожалуй, тем, что автор её, выходец из той самой среды, которую он нам и живописует.
Родился писатель в 1974 году, в городе Старобельске Луганской области (Украина), в семье простого водителя. Там же окончил школу, а после получения диплома в Харьковском национальном педагогическом университете имени Григория Сковороды и защиты диссертации, преподавал в нём украинскую и мировую литературу.
Первый роман Сергея Жадана вышел в свет в 2008 году, и сразу же стал номинантом российской премии «Национальный бестселлер».
В настоящее время его стихи и романы переведены на многие европейские языки и отмечены различными премиями.
Сергей Жадан ведёт такую же активную жизнь, как и многие его российские и украинские сверстники. Он регулярно выступает со своими произведениями в различных городах Украины и Западной Европы , в том числе, в сопровождении музыкантов группы «Собаки в космосе».
Роман «Ворошиловград» начинается с авторского эпиграфа: «Все мы хотели стать пилотами. Большинство из нас стало лузерами», а сюжет его незатейлив и прост.
« Главный герой, Герман, отправляется на Донбасс, в город своего детства, окруженный бескрайними кукурузными полями. Его брат, владелец автозаправки, неожиданно пропал, а на саму заправку «положила глаз» местная мафия. Неожиданно для себя Герман осознает, что «продать все и свалить» – не только неправильно, но и невозможно и надо защищать свой бизнес, свою территорию, своих женщин, свою память...».
Сергей Жадан свободно владеет украинским и русским языками и поэтому его роман написан прекрасным литературным языком, а отдельные вкрапления ненормативной лексики не отпугнут даже самого рафинированного читателя.
А главное, роман этот убеждает нас в том, что украинцы – не фашисты, что их проблемы, идентичны проблемам простых россиян. Он доказывает, что далеко не всегда побеждает тот, кто начинает стрелять первым...
И именно это, делает новый роман Сергея Жадана книгой, которую должен прочесть каждый российский читатель.
Вор так, написанный «про жизнь» роман, становится политикой, вне зависимости от воли и желания его автора.

⠀Знайомство з прозою Жадана пройшла на 9/10.  С першого погляду проста історія,  стає напрочуд сильним твором з реаліями життя сходу України.
⠀
⠀Історія  про повернення додому Германа.  Зовсім не очікуваного і спровокованого від'їздом брата.
Ця історія не для тих хто звик до романтики,  ніжності і спокою.
⠀
⠀Жадан майстер слова. Світ  який наповнений в якійсь мірі жлобською та бандитською атмосферою   з бізнесом,  мутними типами доволі гармонійно переплітається з метафорами,  неймовірними порівняними та чуттєвими епітетами.
⠀
⠀Глибоко мені запало поєднання смерті і сексу,  що виглядає спочатку дико,  а потім відкривається тобі як символ потоку життя.  А ще прямо в серденько образ Пастора торчка,  найулюбленіша тема.
⠀Так просто і в той же час так сильно.

Книга, яку варто прочитати, в якій кожен знайде щось важливе чи пам'ятне для себе.
Хоча автор і залишає багато питань відкритими, відчуття чогось недоказаного не виникає, різні варіанти продовження сюжету легко зринають в уяві.
Після прочитання роману цікаво подивитися на добірку фотографій арт-експедиції "Ворошиловград": абсолютна більшість із них співпала з тими, що малювалися в уяві під час читання (пошук в гуглі можна задати: Арт-экспедиция "Ворошиловград": создана карта мест из известного романа Сергея Жадана).
Також заслуговує на увагу комікс за романом, в якому вдало вибрано важливі моменти та ключові фрази (пошук в гуглі задати за фразою: Мальований "Ворошиловград" або пошукати комікс "Ворошиловград" на сайті форуму видавців).

Перше "офіційне" знайомство з творчістю Жадана. Вже ознайомлені мені радили не починати з цієї книги. Але так сталося, що книжка до мене потрапила випадково, по буккросінгу. Тож...

Мова Жадана - це липкий, але дуже смачний льодяник. Не потрібно з*їдати весь одразу, слід насолоджуватися повільно, так мовити, смакувати. Чого варті описи, колоритні картини й герої! Цей льодяник з неймовірними порівняннями й тропами вдало розбавлений подіями самої книги. Події, скажу, не надто цікаві й часом затягнуті чи недомовлені, але такі ж колоритні.

Головне - я не розчарована. Знайомство продовжу. А там подивимось...)

Сюжет майже топтався на місці, перебивався любовним зв'язками, життям мешканців, метаннями туди-сюди невідомо для чого.

Ворошиловград — це колишня назва міста Луганськ, роман названо книгою року та книгою десятиліття, перекладено на багато мов.

Сюжет: Гєра їде до не названого автором містечка, оскільки брат втік в Амстердам і залишив на Гєру заправку, юридичним власником якої був Гєра, а керував його брат. Гєра разом з іншими захищає цю заправку, на яку починають зазіхати інші.

Історія пригодницька, іронічна, контрабандистська, але мене не зачепила.

Це про повернення і пошуки себе під час подорожі, про те, що нас тримає тут, в рідному місті, про єднання, взаємодопомогу, солідарність, про дружбу і любов, про людей, які не готові віддавати свій бізнес, свою пам'ять.

У 2018 році книгу було екранізовано, на жаль, екранізацію не дивилася.

Книга заповнює прогалини в житті східної України, Донбасу, мені, як народженій на заході України, було цікаво таке читати. Особливо дуже сподобалася мова книги: колоритна, жива, з матюками, красива, чесна.

В романі описано українську частину Донбасу, людей, котрі хочуть відстояти свою бензоколонку. Сергій Жадан постарався дати інтерпретацію Донбасу в рамках української культури, літератури. Він заповнив цю порожню нішу, розповів чудовою українською мовою про те, як виглядає Донбас, його суть.

Життєва історія, проте не моя тема. Всім, хто бажає ближче ознайомитися з сучукрліт —раджу.

Я будто пережила бэд-трип то ли главного героя, то ли самого автора. Я все надеялась, что вот скоро я смогу как-то разложить по полочкам все происходящее, но так и не смогла этого сделать.

Местами казалось, что наконец-то в книге начинает появляться логика, наконец-то что-то объяснят...

Не люблю излишнюю образность, не люблю додумывать. У меня во время прочтения таких книг складывается впечатление, что автору просто было лень. Я тут вот, мол, написал, ребятки, а вы уже трактуйте, как душе вашей угодно.

Из плюсов: достаточно много матов, маты я люблю, язык кажется живым.

Но в целом я рада, что эти четыреста с лишним страниц в моей жизни закончились.

Ніколи раніше не читав Жадана, хоча багато про нього чув. Вирішив почати з цієї книги, бо восени буде її екранізація, у кінотеатрах. Так співпало, що я читав її коли поїхав до дому, в Одесу. Тому головний лейтмотив, про своє коріння, я пропустив крізь себе на всі сто.
Перше на що хочу звернути увагу - це персонажі. Наскільки я знаю, вони в Жадана завжди сочні, але тут кожен герой - настільки яскравий, що іноді протагоніст, Герман, губиться на їх фоні. Тобі, навіть, більше хочеться дізнатись, що ж там далі було із Кочею, чи Пресвітером. Сама книга більше метафорична і не дає чітких відповідей, на запитання, які сама ж ставить. Складається враження, що книга зупиняється, лише, на середині шляху. Але разом із тим дозволяє відповісти на все самому. В цьому, мені здається, її головна цінність,

Автор характеризує своє творіння як «соцреалізм», мабуть так воно і є. Вона реалістична на стільки, на скільки може буде реалістичним соцреалізм із вкрапленням сюрреалізму. Рейдерство, життя маленьких містечок у пострадянських реаліях, пацанячі поняття, тюремна романтика - це все, наше життя.
Головний сенс цієї книги, як мені здається, закладений у одній із фінальних реплік: «Випало так, що ви живете тут усі разом — і хрещені, і нехрещені, і штунди, і якась босота, яка й читати не вміє як слід. Я тут різних бачив. Ви тут народились і тут виросли, тут ваші родини і ваш бізнес. Все правильно, все справедливо. Але ви воюєте між собою, не розуміючи головного — ворогів поміж вас насправді немає. Вас стравлюють, примушують іти один на одного, послаблюючи вас і роблячи вас беззахисними. Тому що доки ви разом — вам немає чого боятись. І взагалі — не потрібно боятись. Навіть тоді, коли вас закинуть до ями з левами і не буде звідки чекати допомоги. Просто потрібно покладатись на себе та на свою витримку. Ну, і не забувати вчасно молитись.»