Рецензия на книгу
Ворошиловград
Сергій Жадан
PeresypkinOleksandr9 июля 2018 г.«Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами».
Ніколи раніше не читав Жадана, хоча багато про нього чув. Вирішив почати з цієї книги, бо восени буде її екранізація, у кінотеатрах. Так співпало, що я читав її коли поїхав до дому, в Одесу. Тому головний лейтмотив, про своє коріння, я пропустив крізь себе на всі сто.
Перше на що хочу звернути увагу - це персонажі. Наскільки я знаю, вони в Жадана завжди сочні, але тут кожен герой - настільки яскравий, що іноді протагоніст, Герман, губиться на їх фоні. Тобі, навіть, більше хочеться дізнатись, що ж там далі було із Кочею, чи Пресвітером. Сама книга більше метафорична і не дає чітких відповідей, на запитання, які сама ж ставить. Складається враження, що книга зупиняється, лише, на середині шляху. Але разом із тим дозволяє відповісти на все самому. В цьому, мені здається, її головна цінність,Автор характеризує своє творіння як «соцреалізм», мабуть так воно і є. Вона реалістична на стільки, на скільки може буде реалістичним соцреалізм із вкрапленням сюрреалізму. Рейдерство, життя маленьких містечок у пострадянських реаліях, пацанячі поняття, тюремна романтика - це все, наше життя.
Головний сенс цієї книги, як мені здається, закладений у одній із фінальних реплік: «Випало так, що ви живете тут усі разом — і хрещені, і нехрещені, і штунди, і якась босота, яка й читати не вміє як слід. Я тут різних бачив. Ви тут народились і тут виросли, тут ваші родини і ваш бізнес. Все правильно, все справедливо. Але ви воюєте між собою, не розуміючи головного — ворогів поміж вас насправді немає. Вас стравлюють, примушують іти один на одного, послаблюючи вас і роблячи вас беззахисними. Тому що доки ви разом — вам немає чого боятись. І взагалі — не потрібно боятись. Навіть тоді, коли вас закинуть до ями з левами і не буде звідки чекати допомоги. Просто потрібно покладатись на себе та на свою витримку. Ну, і не забувати вчасно молитись.»0229