Я, Паштєт і армія

..Він дивився очима дитини, як гасне навколо цей світ.
Він хотів, щоби це зупинилось, та, крім нього, ніхто не хотів. (с)

Історія дійсно дуже така чоловіча. Не скована цензурою, досить багата на ненормативну лексику. Але при цьому залишається по-доброму смішною, суцільна іронія. Словом, як говорив Кузьма, так і написав.

Слухаючи аудиокнижку, я випала з реальності. Забулася. Там веселий Кузьма травив мені свої байки, змушував посміхатися...
Боже, є речі, в які неможливо повірити!.. Це так складно... Ні, не складно, а тяжко - це саме те слово. Так тяжко намагатися дати оцінку лише цій книжці саме тепер. Тепер, коли його нема. Так, ціла країна насправді втратила друга. Добру, веселу, позитивну, чесну людину! Щиру!.. Людину, яка залишалася простою все своє життя, незважаючи на успіхи у різних сферах, і яка дуже любила таких самих простих людей. Людина з величезним серцем, яка бажала змінити світ на краще.

Це не пусті слова, тому що справді душа болить, коли чую я пісни його, бачу на екрані. І я знаю, що не лише в мене. Кузьма - "свій чувак", як він любив казати, для кожного українця. Його люблять усі. І не важливо, бачили ви його наживо чи він жив лише у вашому телевізорі або плеєрі.

Так хочеться сказати йому величезне дякую. Лише за те, що він був таким, яким був. Не тільки був, а є. Він залишився у піснях, у фотокартках з неймовірною посмішкою, у відеозаписах, у книжках, у спогадах, у своїх добрих вчинках.

Гасла, з якими він йшов по життю, дають орієнтири. На нього хочеться рівнятися, тому що це дуже гiдна людина.
Дякую, Андрію Вікторовичу.

Хай Вам там буде добре.

Не думай про завтра, це за тисячу років,
А я завжди поряд...
І що таке щастя - не знають мільйони,
А ми його творим.
Давай ще сьогодні покажемо людям, як треба любити.
Не думай про завтра, ще так багато нам треба зробити...

Давным-давно попала мне в руки чудесная аудиокнига "Я, Побєда і Берлін", которая заставила меня хорошенько посмеяться и приятно провести время. А потому я решила, что и это произведение тоже оставит теплые и приятные впечатления. Но увы, все вышло далеко не так гладко.

Все дело в том, что я не угадала с тематикой. Кузьма честно предупредил, что книга написана для тех, кто прошел "боевое крещение" и "чисто щоб поржати". И, думаю, для тех, кто прошел советскую службу в армии, книга воистину будет неистощимым источником хорошего настроения. Но для девушки, от армии ой как далекой, брутальный юмор и обилие матерных слов явно не лучшее развлечение. Но повторюсь - это только моя вина, знала же, что берусь читать.

А в остальном книга классная - если доже я порой начинала в голос смеяться во время её прочтения, то те, кто "попал в тему" вообще будут хохотать без остановки. А посему респект Кузьме - как говориться: "Талантливый человек талантлив во всем"!

Хто сказав, що це суто чоловіча книжка?
Так, тут є багато туалетного гумору, але його не оцінять тільки сноби.
Моє знання армійського життя до цього обмежувалось серіалом "Солдати", який я чомусь дивилась, але то було давно і не правда)
Да й історії Кузьми більш схожі на правду, а ніж серіальні. По закінченні книжки дуже хотілось діснатись більше про Паштєта. Адже його ім'я винесено в назву, да й по його опису можна зрозуміти, що там ще точно є шо розказати)
Звичайно, цю книгу я слухала в начитці Кузьми, як і перший його твір. І всім ще раз рекомендую. Так сочно його слова не передасть ні один ваш внутрішній голос.
Навіть мама моя сміялась з матюків, бо Кузьмі вона все прощає)

Книга нереально позитивна і на кожному кроці ти смієшся так, що вікна трясе. Я слухала книгу в аудіоформаті з озвучкою самого автора, що надало книзі ще більшого шарму. Прості історії, які переживає автор, сподобаються кожному, хто має хоч трохи почуття гумору. Рекомендуватиму всім друзям, адже Кузьма так вміє насмішити кожного, що ти ще довго будеш згадувати його історії і тихенько посміюватися десь йдучи посеред вулиці, а люди будуть дивитися на тебе і вважати, що поряд з ними йде неурівноважена людина, але в цьому буде весь кайф:) Дякую тобі, Андрію, за такий заряд позитиву і бадьорості, які ти ніс в собі і передавав його людям. Ми будемо пам'ятати тебе з любов'ю і ласкою!

Андрій Кузьменко для мене завжди буде великою, чи навіть культовою персоною. Його творчість - унікальна і неповторна, як і він сам. Так, цю книжку важко назвати повноцінним романом, скоріш набір смішних армійських байок, і літературної цінності тут мало. Але навіть така несерйозна література виходить у нього фантастичною і феноменальною. Ця книжка подарувала мені гарний настрій та море задоволення. Вірю, що час від часу буду перечитувати улюблені розділи. Коли ця книжка нарешті вийшла у світ, Кузьма неодноразово підкреслював той факт що він не письменник, та мушу помітити, що такий талант в нього присутній, і якщо він захоче, то зможе всіх порвати. Та в першу чергу він музикант, чудовий та неповторний. Тож, буду сподіватись, що коли-небуть ми зможемо прочитати ще щось написане його пером.

Книжка чудова та позитивна, зможе скрасити самотній вечір, та перенести у чудернацький світ армійського життя Кузьми. Дякую Андрію за цю книжку, за ці позитивні пригоди, та за те що він трохи розбавив фарбами мої сірі будні.

Ни в коем случае не читайте эту книгу! Не читайте, лучше слушайте. Это удивительное чувство, когда ты знаешь, что человек уже больше двух лет как погиб, а слышишь его голос так, как будто он жив и где-то рядом. Этот чисто Скрябиновский юмор - грубый, местами пошлый, но такой сочный и меткий! Только из уст Скрябина это звучит так гармонично и не режет слух. И уже начинаешь на мир смотреть немного по-другому, через призму его восприятия - бесконечного оптимиста и просто позитивного человека. Он не смотрит на все сквозь розовые очки, видит все окружающее таким, каким оно есть - серым и безнадежным, но тем не менее даже простые и безнадежные ситуации описывает так сочно и с таким чувством юмора и позитива - что невозможно как минимум не улыбнуться.
Солдатскую тему не люблю, сюжета в книге нет, скорее, сборник набросков и солдатских историй. А тем не менее, книга мне понравилась. Понравилась аж с первых строчек:

Правда, ближе к концу книги краски стали сгущаться и темы стали все противней и противней, но все же... В этой части я уже особо не следила за сюжетом, а просто слушала голос человека, на песнях которого я выросла. Человека, который видел все недостатки страны, в которой родился и жил, и тем не менее был патриотом. Человека, которого еще при жизни разбирали на цитаты.
Вечная память тебе, Кузя. И спасибо за то, что ты был. И за эту книгу тоже.

Зізнаюсь вам, шановні колеги-книголюби, в одній своїй далеко не накращій звичці - дуже часто, перш, ніж написати власний відгук, я, у пошуках натхнення, звертаюсь до рецензій своїх попередників.
Враховуючи особливості яскравої особистості Андрія Вікторовича Кузьменка, та обставини його загибилі, перед тим, як почати писати те, що пишу зараз, я своїй звичці вирішила не зраджувати.
І висновок можу дати наступний - основна маса рецензій, написаних після того, что Кузьми не стало, возвеличує його творчість і особистість загалом.
Саме тому вважаю за необхідне взяти на себе сміливість, і заповнити ті білі плями у рецензіях, через які майже не згадується даний літературний твір.

Загальне враження від "Паштету і армії" наступне - я в захваті!
Це дійсно класна брошурка! Ні, навіть не так - це дійсно класна книжка! (на відміну від автора я все ж таки ризикну її так назвати)
Так, сюжет дійсно не є філософічним, адже на читача чекає зустріч з майже звичайними буднями майже звичайних солдат строкової служби радянської армії.
Але самі герої цієї книги, їх спосіб життя, мислення та побутова філософія, яку так майстерно відобразив письменник, і є тією самою глибинною основою твору.
Персонажі - не картонні, вони справжні. Думаю, багато хто із прочитавших цю не-брошурку згадає серед свої знайомих таку собі Спицю.
А хіба ніхто не зустрічав у житті старшого медбрата, та просто батька усіх нещасних Віктора Брониславовича, який, як відомо мав один засіб на всі випадки життя, а саме унікальну пораду під кодовим словом "Абасци".
Цінність таких ось звичайних людей саме в їх побутовій філософії. І цінність таких чудових не-брошурок в тому, з цією побутовою філософією (а концентованому вигляді) можна ознайомитись.
Насправді глибини в цій маленькій книжечці, яку при бажанні позубоскалити на тему примітиву армійських буднів можна прочитати за кілька годин вільного часу, набагато більше, аніж в так званих бестселлерах типу "Сутінок", "50 відтінків сірого", чи будь - якої роботи Коельйо (вибачте, поціновувачі його талантів).
Як висновок, хочу зазначити наступне - дана не-брошурка має бути у списку "маст рід" (або "маст лістен" у виконанні автора) усіх україномовних читачів, які прагнуть збагатити свою скарбничку прочитаного сучасної української літератури.

Я думав, що важко буде слухати іронічний голос Андрія лише за кілька днів по його смерті. Але саме таким іронічним та химерним я пам'ятаю і пам'ятатиму його. Написати про службу у війську так, щоб це не виглядало проїдженими армійськими анекдотами і водночас було цікаво й смішно - це талант. Як і його пісні з такими простими словами про такі глибокі речі...
Тобі щастило у цьому житті, Андрію, хай пощастить і у потойбіччі... Вічна пам'ять.

Перевод

Думал, будет трудно слышать иронический голос Андрея спустя лишь пару дней после его гибели. Но именно таким ироническим и взбалмошным я помню и буду помнить его. Написать о службе в армии так, чтобы это не смахивало на приевшиеся армейские анекдоты и в то же время было смешно и интересно - это талант. Как и его песни с такими же простыми словами о таких глубоких вещах...
Тебе везло в этой жизни, Андрей. Пусть повезет и по ту сторону... Вечная память.

Отримавши цю книгу, я знала, що читатиму, коли буде погано. Два дні назад зрозуміла, що час настав.
"Армєйську" тематику я не те, що не люблю, просто не розумію. Мабуть, в силу віку і статі? З першої і до останньої сторінки переслідувало відчуття, немов зустрілася зі старим другом і згадую з ним бувалі часи, не обмежуючи себе в емоціях.
Так, вислови, які присутні в книжці, спочатку змушували мене червоніти, але згодом стала сприймати їх як художній засіб. Ну не уявляю я Кузьму, що розмовляє вишуканою літературною мовою. Він же той ще шибенник :)
Це спогади про пригоди молодого хлопця армії, що позбавлять душу суму і важкості. Спогади, після яких будь-яка проблема здається дрібницею, а жити хочется так, "щоб було з чого поржати".