Я, Паштєт і армія

Первый раз встретила книгу которая реально написана для мужчин. Как раз недавно задумалась о дискриминации мужской половины населения, ведь женских романов полно, а мужских нет. По сути женщины начали читать все особо никого не спрашивая и если написать чисто мужскую книгу, то многие представительницы прекрасного пола начнут ее читать. Вот тот случай когда слова сказанные вначале книги, что она для мужчин, заинтриговали меня и заставили продолжить знакомиться с произведением. Хотя, если честно, тема армии мне вообще не интересна, а вот творчество Андрея Кузьменка (Кузьмы Скрябина) очень даже интересно, по крайней мере, стало любопытно в книге такая же своеобразная манера подачи информации как и в песнях или нет. Оказалось, что да.

Автор рассказывает о времени проведенном в армии. Все пронизано разнообразным юмором, от реально классного до пуканья и каканья (извиняюсь, я тут не при чем, все претензии к автору). Периодически очень смешно, но чаще было противно, хотя смею предположить, что мужчинам такой юмор придется больше по душе чем мне.
Автобиографичность произведения добавляет ему яркости. С одной стороны, становиться ужасно противно от некоторых фактов, а с другой реально намного смешнее от других, так как сложно себе представить подобное в реальной жизни. Понятно, что Андрей Кузьменко описывал многое гиперболизировано, но иногда казалось, что если в армии хоть наполовину такое творилось, то ну ее вообще и это при том, что особой дедовщины там нет, тараканов в супах тоже, так что некоторые моменты вообще поданы поверхностно.

Совершенно очаровательная речь, с одной стороны я не люблю не литературных выражений, но они так гармонично вписываются в образ Кузьмы, что если бы он все писал прям совсем по литературным правилам и не употреблял не очень культурных слов, то пропало бы все волшебство.

С огромным уважением отношусь к Андрею Кузьменко, он однозначно очень творческий и яркий человек, очень жаль, что его уже нет с нами, а то я бы даже на его концерт сходила после прослушивания книги в его же исполнении.
Кстати, что касается исполнения, несмотря на то, что звукорежиссеры плохо пообрезали, некоторых частей чуть не хватает (точно не понятно каких, не было электронной книги, чтоб сверить). Но несмотря на все недостатки, сам Кузьма озвучил великолепно, эмоционально, очень забавно пародируя голоса своих коллег по армии. Даже через запись чувствуется бешеная энергетика автора, его задор, энтузиазм и любовь к жизни, поэтому очень рекомендую всем заинтересовавшимся именно аудиоверсию данного произведения.

Слушаю и пишу... Сразу оговорюсь: рецензия больше посвящена самому Кузьме, чем книге. Думаю, сегодня можно - сегодня его не стало с нами. Ужасное начало недели...

Я никогда не была фанаткой группы "Скрябин", не знала всех их песен, но помню, как еще будучи школьницей, смотрела "Шанс", не пропуская ни единого выпуска, мне очень импонировал их тандем с Наташей Могилевской:), помню - любила смотреть клипы Кузьмы по телевизору: "Спи собі сама" (я возмущалась, зачем они сняли там мною не особо любимую актрису Арнтгольц), дуэтный опять-таки с Могилевской "Ти мені не даєш". Я помню как подпевала безрассудной песенке "Гламур" "Мур-мур, ми любим гламур", недоумевала над "Шматой" и плакала под "Люди, як кораблі", "Мовчати" і "Старі фотографії". Многие песни Андрея Кузьменко мне часто хочется цитировать (я не забуду этих текстов, столь наполнены они смыслом)...

На глибині зустрічаються всі.
Так, ніби в морі місця нема.
І труться бортами, аж стогне земля
Від зависті, підлості й зла.
Хтось не доплив, бо йому помогли
Набрати повні трюми води,
Бо стати героями тої війни
Дуже хотіли вони.
"Люди, як кораблі"

Здається, шо то було так давно,
Коли в руках тримаю цей альбом,
Нам було абсолютно все одно,
Не маючи нічого мати всьо.
"Старі фотографії"

Ну, что ж... По поводу "Я, Паштєт і армія" хочу сказать - прикольно, именно это наречие, на мой взгляд, наиболее хорошо отражает смысл книги. Хотя я и не люблю солдафонскую тематику, тем не менее улыбку Скрябин у меня вызвал, не смотря на произошедшее. Андрей вообще был очень позитивным человеком, приятным, веселым, умеющим соединить смешное с разумным, что ему удалось и в этой книге. Наверное, именно благодаря тому, кто автор, тому, что я слушаю аудиокнигу (голос Кузьмы - отдельная песня=)), благодаря чувству юмора самого Андрея книжечка мне доставляет приятнейшие эмоции. "Я, Паштєт і армія" - юмористическая приключенческая история недостудентика-солдатика, смешная и правдивая (да, мои уши вяли от количества матерных выражений, но ведь действительно в армии общаются подобным образом), незамысловатая и расслабляющая, но никак не глупая.

Спасибо, Андрей Кузьменко, Кузьма Скрябин за юмор с умом, за душу с весельем, за "непустоту" человеческую. Спасибо. Вечная память.

На цьому, впринципі, могла б і закінчитися моя рецензія - вдосконалювалася б в короткій формі, бо саме ця пісня відображає книгу майже на всі сто відсотків: колоритна, українська, троха матюглива і надзвичайно проста.

Що мене завжди тішило в Кузьмі - це ставлення до літератури. Себто, до його власної. Він не втрачається в ній - він в ній відкривається. Якщо читати Скрябіна - то для мене певна симфонія, яка відкривається лише галичанам-буковинцями-бойкам.
Тернопільське провідміння всього в чоловічому роді

Чітка громаданська позиція висказана чистим суржиком

Дальше...

Народна творчість маленького метру

Влучність описів

...це все вкупі перетворюють книгу, чи як каже сам автор, брошурку - на прозу одного вечору: веселого, насиченого і світлого. Якщо додати те, що книга саме була прослухана - саме в читанні автора, то я мала просто чудесну бесіду. Майже на кухні і лиш шо без півлітри.

Самі армійські будні виступають лише добре пропрацьованим антуражем для перлин - для персонажів. Не знаю, чи то Андрію так везе на диваків і ситуації, чи гарна фантазія, але кожна присутня особа - варта окремої книги. Чого дійсно нема - то армійського жестяку. Ніякої надмірно жорстокості дідів-духів, страшних розборок і зривання покровів. Тут армія - то пригода. І добрий такий грунт для отримання досвіду. Всякого.

Льогка ностальжі і бажання слухати "Танець пінгвіна".

Книги Скрябіна — річ надто своєрідна, щоби їх комусь реуомендувати. Треба читати скоріше за покликом серця, знаючи про те, якою легковажною людиною є Андрій Кузьменко в своїх історіях. Тоді є всі шанси, що книжка таки сподобається. Але шансів, що — ні, набагато більше, чесно кажучи. Тому що історії Скрябіна багаті на нецензурщину, на жарти за будь-якою цензурою і дуже зухвалі, надто відверті. Не шукайте тут ні філософії, ні майстерної мови (взагалі, мова аж надто посередня в цій книжці, навіть структурно). Але в тому свій шарм.
Це навіть не белетристика і літературою навряд назвеш такі "брошурки", та сам Кузьма теж не претендує на звання автора року і взагалі на те, щоби називатися письменником. Така собі малотиражова історія для своїх, для тих, хто знає, чого очікувати, для тих, хто готовий відкинути всіляку цензуру, капризи і вподобання, віддавшись чистій емоції. Такий вже є Кузьма Скрябін. Можу сказати, що армійські історії мені сподобалися набагато більше, аніж дві попередні книги.

• Буде дивно, якщо вони з твоїм діагнозом тебе до дому не відпустять,- привітав я товариша
• Носовая перегородка, штолі?- наївно спитав він.
• Мозговая перегородка,- уточнив я.

Цікава штука — армія, коли втратиш свідомість під час присяги.:)

Я не тримаю зла зовсім ні на кого,
Жити кайфово так, як дякую Богу.
Я не тримаю зла зовсім ні на кого,
Жити кайфово так, як дякую Богу.
(Я не тримаю зла)

Частково книжку прочитала, частково прослухала. Раджу усім слухати, бо ту книжку Кузьма начитав сам. Так як розмовляв, так і читав. Не граючи вібраціями та інтонацією. Начебто один чувак розказує свої враження від перебування в лавах радянської армії, періоду розвалу радянського союзу, тоді коли усім на все начхати.
Й коли у вас температура, голос Кузьми заколихує, а потім дотепний жарт, хоч і брутальний, а що ви хотіли від армії, й все сон втікає, а на обличчі либа. Мій кіт, який намагався мене лікувати цілющим сном, декілька разів, був скинутий на підлогу від приступів кашлю перемішаного з реготом.
Книжка не несе ніякого просвітницького чи філософського навантаження, вона проста й звичайна. Тому хто шукає високі матерії, чи красиві обороти мови, нічого подібного туй не знайде.
Але ця книжка – спомин, про того хто місяць назад покинув цей світ. Сказати, що я була фанаткою його музики, не можна. Кузьма мені імпонував як людина. Згадую їх з Могилевськую спільну передачу "Шанс", яку дивилась через них. Бачила його виступи на Майдані.
Поки залишається його творчість, будемо пам'ятати цю світлу людину.

Мам!
Ти мене вибач що я став дорослим
I вже минула сорок третя осiнь
Як я побачив перший раз свiй дiм
Мам!
а можна я до тебе завтра приїду
I ми на кухнi не одну годину
Собi на рiзнi теми посидим
(Мам)


Ти прийшла в мою хату брудна, немита
І постукала в двері церковним дзвоном.
Не питаючи згоди, до мене вселилась
І спокій забрала, не питаючи згоди.
Розтрощила мій дім і пішла до сусідів,
Хоч і їхні родини ні в чому не винні.
Поробила з людей страшних ворогів
І, рахуючи гроші, сміялась єхидно.

Приспів:
Ну, і хто тебе кликав? Чому ти прийшла?
Стара проститутка – сука-війна.
Хто тобі платить за наші тіла?
Скільки ще тобі треба? Яка їх ціна?

Я не хочу вбивати – я хочу любові,
Але ти мої руки замазала кров’ю,
Навчила чуже життя відбирати
І при цьому радіти, а не ридати.
Ти зігнала мене із дивана в окопи,
Телевізор мені замінила прицілом,
І за день я старію, ніби за роки.
За що ти із мене звірюку зробила?

Приспів

Мої бідні батьки до тебе не знали,
Як мало коштує втратити сина.
І краще самі би раніше вмирали,
Щоб не бачити, як гине їхня дитина.
Ми складали копійки, ліпили до купи
Своє щастя нехитре на сорок квадратів,
А ти заявилася в мене під дахом,
Щоби разом із небом його відібрати.

Приспів

Ну, і хто тебе кликав, сука-війна? (2)

Сука, сука-війна...
(Сука-війна...)

Это хорошая, поднимающая настроение книга, если вы не имеете ничего против юмора ниже пояса. При чем "ниже пояса" имеет очень мало общего с эротическими видениями и много общего с туалетным юмором. Так что ханжам, нежным цветочкам и просто чрезмерно воспитанным и брезгливым людям лучше держаться от книги как можно дальше. Если же фраза "кто в армии служил, тот в цирке не смеется" кажется вам хотя бы забавной, то вполне можно попробовать ознакомиться с аудиовоспоминаниями. Наверное, именно они, начитанные самим Кузьмой, и помогают помнить, каким был или казался слушателям/зрителям он сам. Ведь посмертно принято добавлять в образы людей надрывную героику. Здесь ничего подобного нет.

Здесь есть воспоминания о том, как пацана после универа таки загребли в армию. Есть рассказы о том, как выглядят (хочу верить, что употребление настоящего времени несколько неуместно, но кто знает) отношения между старшими и младшими по чину, о "человечности" армейского быта. Но, к счастью, этого мало и это приправлено пускай не самым английским, но все же юмором. Большая же часть книги повествует о довольно лафовой службе в военном госпитале в отделении неврологии/психиатрии (такое впечатление, что в том госпитале или в этих воспоминаниях это почти одно и то же).

Большую часть времени персонал госпиталя интересуется актами дефекации (или непосредственно ими занят) или сексом (что при большом скоплении мужчин без большого скопления женщин под боком нормально). Из этих двух интересов да еще желания пожрать и возникают всяческие приключения на голову героев, с которыми они мужественно справляются до дембеля, успевая даже посещать концерты любимых или просто популярных групп, выясняя отношения со скинхедами и даже литовскими гомосексуалистами.

Так что, если вы любитель пошлых анекдотов под пивко и мерзких реальных историй - велком. Остальным - подумать.

Це Кузьма!!! Це крутий чувачок, що пише гарну музику, співає душевні пісні й "балується" письменством=)
Його книжки не претендують на якусь цінність, на пошану та нагороди (хоча б він не відмовився:)). Це просто спосіб розслабитись та отримати задоволення. Це можливість послухати свого старого знайомого, побачити його "старі фотографії"... Мені дуже сподобалось! Оскільки я читала та паралельно його ж слухала, то ефект був просто вражаючий. Я перейшла у вимір того часу, в його армійське життя з усіма пригодами.
Тому, хто хоче читати про високе сюди зась, а тим, хто полюбляє Скрябіна, хто розуміє, чого від нього читати - велкам, це те, що потрібно!

Кузьма трагически погиб 2 февраля 2015 года в ДТП. Вот уже 3 года, Украина без этого доброго, веселого и талантливого музыканта. Несмотря на это, после себя он оставил множество песен, видео, незаконченных идей и несколько книг. Сегодня мы поговорим о его книге ''Я, Паштет и армия''. Книга рассказывает, о еще молодом Андрее Кузьменко ( известном нам как Кузьма Скрябин) и о его курьезах в армии. Книга наполнена мужским военным юмором, огромное количество сортирных и других шуток, матов и много другого. Книга написана в разговорном стиле, будто вы читаете не книгу, а слушаете армейские истории от человека, который рядом с вами. Несмотря на такой стиль, читается книга легко и может затянуть читателя в свои объятья на долго. Особенно понравилось огромное количество метафор, олицетворений, что делает книгу, весьма интересной.
Если вы любите книги такого жанра и вам интересно познакомиться не только с музыкальным творчеством Кузьмы, то читайте-вам понравится.