Рецензия на книгу
Я, Паштєт і армія
Андрій Кузьменко
Аноним29 апреля 2014 г.я пам"ятаю своє рідне село
як я лопатою копав гімно
не хочу в армію...
оуоо не хочу в армію
(музіка status quo, слова - народні)На цьому, впринципі, могла б і закінчитися моя рецензія - вдосконалювалася б в короткій формі, бо саме ця пісня відображає книгу майже на всі сто відсотків: колоритна, українська, троха матюглива і надзвичайно проста.
Що мене завжди тішило в Кузьмі - це ставлення до літератури. Себто, до його власної. Він не втрачається в ній - він в ній відкривається. Якщо читати Скрябіна - то для мене певна симфонія, яка відкривається лише галичанам-буковинцями-бойкам.
Тернопільське провідміння всього в чоловічому роді
Нєхєр сі було вийобувавЧітка громаданська позиція висказана чистим суржиком
— На раялє каждий дурак сможет. А на трубє дуєш?
— Єслі Родінє надо, то дуну.Народна творчість маленького метру
андрєй, андрєй, давай с табой палучім піздюлєйВлучність описів
Татарин за національністю та придурок по гороскопу...це все вкупі перетворюють книгу, чи як каже сам автор, брошурку - на прозу одного вечору: веселого, насиченого і світлого. Якщо додати те, що книга саме була прослухана - саме в читанні автора, то я мала просто чудесну бесіду. Майже на кухні і лиш шо без півлітри.
Самі армійські будні виступають лише добре пропрацьованим антуражем для перлин - для персонажів. Не знаю, чи то Андрію так везе на диваків і ситуації, чи гарна фантазія, але кожна присутня особа - варта окремої книги. Чого дійсно нема - то армійського жестяку. Ніякої надмірно жорстокості дідів-духів, страшних розборок і зривання покровів. Тут армія - то пригода. І добрий такий грунт для отримання досвіду. Всякого.
Льогка ностальжі і бажання слухати "Танець пінгвіна".
Жити треба так, щоб було з чого поржати!24329