Три зозулі з поклоном

Время чтения: 13 минут

Повседневная история с любовным треугольником, только здесь два человека, что слышали друг друга на расстоянии наоборот пошли разными дорогами и судьбами. Он любил Софию, но слышал Марфу. При этом и Марфа чувствовала его, но страдала, что тот с другой провел всю жизнь. София же в конце сама говорит, что странно, что они не поженились, раз так друг друга хорошо слышали и чувствовали. А она всё помнит, но воспоминания её стали как камень. Они не плачет и не горюет, а просто знает обо всём этом. Если захотите, то уделите 15 минут новелле, а если нет.. то, ничего страшного, хотя зная какие сейчас есть треугольники чаще всего.. То я посоветую всё же прочесть, чтобы получить некое разнообразие.

До встречи на Луне..

Единственное, что я решила прочитать из школьной программы по украинской литературе ,вернее прослушать .Новеллу я прослушала в аудиоформате .Чтец прекрасно прочел! Большое спасибо ! Все остальное просто кошмар!

Сюжет.Повествование ведется от первого лица. Михаил и Марфа слышали друг друга на расстоянии. Марфа вышла замуж за нелюбимого человека .Михаила высылали в Сибирь .Он любил Соню -слышал Марфу. По-моему ,звучит очень странно. Наверное ,Марфа пыталась его приворожить ,но что-то пошло не так .Ладно давайте без теорий.

Герои .Они просто никакие !Просто картонки !Интересная задумка с любовным треугольником ,но реализация на нуле.

Кому рекомендую прочитать .Лично я не рекомендую никому ,но если вы живете в Украине и вы школьник или школьница ,то вам придется это читать в 11 классе .Благо новелла небольшая .

Нерозділене кохання. Воно може обернутися лютою ненавистю. Або, як ось у новелі, стати тихим сумом.
Буде шелестіти мокрим листям, зазирати у вікна душі сумним вітром. І дощитиме, дощитиме рясними сльозами, навіваючи смуток усім навкруг.
Нерозділене кохання- то ненаписані листи, непрочитані вірші, несказані слова. То пестощі, випущені у простір- не знадобилися. То пелюстки маку, мов опалі поцілунки, розсипані на чорній землі.
Буде хтось шепотітись у запашних соснах. Буде місяць сяяти, заграючи з зорями. Буде розплетена коса і сльоза на палаючій щоці. Та то не ти, не для тебе, Марфо.
Тобі судилося виглядати листи, написані не тобі. Пригортати їх до грудей, мов дітей рідних.
Тобі судилося кохання на все життя, нерозділене, важке. Не те що горить, те, що тліє.
Доля своя у кожного. А от любов спільною іноді буває. Одна на трьох.
Не болить. Крає.

Написати таке- то ж яке серце треба мати! І де я всі ці роки була?
"Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу."
Три зозулі з поклоном. Три різних любові. Три серця.
Перлина нашої літератури. Вклоняюся.

На русском

Безответная любовь. Оно может обернуться сильной ненавистью. А, возможно, как вот в новелле, станет тихой грустью.
Будет шелестеть мокрыми листьями, заглядывать в окна души грустным ветром. И задождит горькими слезами, рассевая печаль вокруг.
Безответная любовь- то ненаписанные письма, непрочитанные стихи, несказанные слова. То ласки, выпущенные в пространство- за ненадобностью. То лепестки мака, словно опавшие поцелуи, рассыпанные на черной земле.
Будет кто-то шептаться в душистых соснах. Будет месяц сиять, заигрывая со звёздами. Будет распущенная коса и слеза на пылающей щеке. Но это не ты, не для тебя всё, Марфа.
Тебе суждено высматривать листы, написанные не тебе. Прижимать их к груди, словно детей родных.
Тебе суждена любовь на всю жизнь, безответная, тяжкая. Скорее тлеет, чем горит.
Судьба своя у каждого. А вот любовь общей иногда бывает. Одна на троих.
Не болит. Пылает.
Написать таке- это же какое сердце надо иметь! И где я все эти годы была?
"Соня, лети к ней и скажи, что я послал ей, как пел на ярмарках Зинькивских бандурист слепой, послал три кукушки с поклоном, и не знаю, перелетят ли они Сибирь неисходимую, иль упадут от мороза".
Три кукушки с поклоном. Три разных любви. Три сердца.
Жемчужина нашей литературы. Кланяюсь.

"Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу."

На серці моєму після цієї роботи оселився такий сум пекучий, що аж віддавало перцем у очі, які вже були вологі.
Не завжди серденько плине до тієї людини, що відчуває взаємність. Людину іноді заносить не у той бік, і вона закохується без віддачі, кохає приречено. Це дуже боляче - бачити, як теплі руки того, кого чекаєш, хоч він і не прийде, торкаються не тебе - іншого або іншої. Бачити щодня, як очі посміхаються, але дивлячись не на тебе - на когось іншого.
Такій Любові Всевишній посилають трьох зозуль.
Три зозулі з поклоном.
Забудь, покинь, залиш мене і відпусти.

В рамках підготовки до ЗНО 2012 з української мови та літератури, мені довелося познайомитися з невеликим за розміром твором: «Три зозулі з поклоном».
Це дуже коротеньке і одразу зрозуміле оповідання, в якому висвічується нерозділене кохання, щасливий шлюб, гірка доля, людська доброта і байдужість. Загалом, якщо ви полюбляєте мильні серіали і були великим шанувальником «Санта-Барбари» або «Не народись вродливою», то це саме для вас.
В ньому є сенс і його легко читати, але тільки на один раз. Для мене це було банально і надто «ванільно». Загальне враження добре, але якщо покопати глибше, то не все в цьому світі й вічне та гарне, це моя думка на даний момент з цим оповіданням.

Коли нам задали читати цю новелу, я дуже довго не могла зрозуміти, чому вона так називається. Лише прочитавши, я нарешті змогла якось це осмислити.

Згідно з українськими традиціями, щоб позбавити мук людину, якій не могли відповісти взаємністю в коханні, через старця чи малу дитину передавали «три зозулі з поклоном», що означає: «Забудь, покинь, залиш, відпусти». Також людям давно відомо, що зозуля — це птах, який ніколи не будує гнізда. Тому такою назвою автор якби натякає, що кохання, на жаль, приречене.

Новела будується навколо любовного трикутника — дві жінки й чоловік. Марфа й Михайло дуже близькі емоційно, відчувають одне одного. Але одружений він із Софією...

Коли читаєш цей твір, сум поволі огортає тебе й не відпускає ще леякий час. Тому що ця історія доволі реалістична. Від нещасливого кохання нікуди не подінешся...

Цікаво, що ця історія певною мірою взята з життя самого автора. Як він сам про це згадував:

Коротко, проте надзвичайно щиро. Ця новела відкриває людей, які знають, що таке благородство й людяність, які вміють співчувати. І хочеться вірити, що таких людей у світі багато.

Бывает так, что раз прикоснувшись к сердцу, любовь уже не покидает его, а образ возлюбленного навеки пеленой закрывает глаза. Он был старше ее и женат, она была молода. Но как далеко бы не забросила его судьба, везде слышны были ее мысли, чувствовалась ее душа, которой не суждено было обрести счастье.

Такая маленькая новелла, а столько в нее поместилось чувственности, печали, нежности.

Девушка, которая ощущала, когда придет письмо от обожаемого ею мужчины, но знала, что оно адресовано не ей.

Как мало вообще человеку нужно, чтобы хоть на миг обрести блаженство, всего лишь прикоснуться к тому, что для него свято.

"Марфа ворушить губами І проводжає мене далі, аж доки я не увійду в сосну "велику" (у нас її називають ще: "та, що твій тато садив").
Дома мене стрічає мама, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи."

Це є зав'язкою новели після , якої ми бачимо розповідь про нещасне кохання, яке вже ніколи не відпустить одну з головних героїв твору. Автор добре показує завжди актуальну проблему кохання людей
Новела чітка і коротка тому читається швидко. Але навіть за короткий проміжок часу ти можеш відчути весь біль і смуток неподільного кохання.
Тютюник в цій новелі не показує нічого нового із життя, але й не треба придумувати, бо в нашому житті є ще багато нерозказаних історій.
Можно сказати, що автор влучно описав трагічне кохання між людьми.

Завжди особливе місце у моїй душі після прочитання Климко займав Григір Тютюнник, і зараз, читаючи його новелу, я переконався у тому, що автор вміє так майстерно й прекрасно грати на струнах людської душі. Мене пробирало до мурашок таке описання дійсно «всевишнього кохання», у очах стояли сльози через таку жорстокість долі…

Дійсно тут була описана важкість людських почуттів, їхня заплутаність… Саме з присвятою у мене асоціюється «Три зозулі з поклоном», бо це насправді є всевишнім твором, маленькою вершиною геніальності українського автора. Новела лагідна і гарна завдяки багатьом пестливим словам і, певно, співучістю української мови, яки визнана всенародно.

Ми бачимо вічну приреченість на страждання, яких не зміг витерпіти Тютюнник урешті-решт і покінчив життя самогубством. Я бачу у творчості автора тих самих трьох зозуль… Які просять за нього: "Забудь, відпусти, пробач..."

Так, як заливають сльози Марфи листи від батька, так і мої сльози заливали текст цього роману, що аж чорнила почали стиратися. Це оповідання стало своєрідним листом до читачів, як лист батька Тютюнника до його матері… І це жахливо, що ми вимушені читати, хай і настільки прекрасний, чарівний, але трагічний твір. Це жахливо, що українська література формувалася в умовах повної заборони, за гратами, у Сибіру тощо. Це жахливо, що українські письменники вимушені писати про трагедії і злочини влади, яка панувала у їх часи в Україні, але їм нічого не лишалося, саме тому Г. Тютюнник – достойний син свого народу, який не боявся казати правду і описувати трагедію українського народу.