Рецензия на книгу

• 

  Аноним17 января 2018 г.

  
  «Любові Всевишній присвячується».

  
  Коли нам задали читати цю новелу, я дуже довго не могла зрозуміти, чому вона так називається. Лише прочитавши, я нарешті змогла якось це осмислити.

  Згідно з українськими традиціями, щоб позбавити мук людину, якій не могли відповісти взаємністю в коханні, через старця чи малу дитину передавали «три зозулі з поклоном», що означає: «Забудь, покинь, залиш, відпусти». Також людям давно відомо, що зозуля — це птах, який ніколи не будує гнізда. Тому такою назвою автор якби натякає, що кохання, на жаль, приречене.

  Новела будується навколо любовного трикутника — дві жінки й чоловік. Марфа й Михайло дуже близькі емоційно, відчувають одне одного. Але одружений він із Софією...

  Коли читаєш цей твір, сум поволі огортає тебе й не відпускає ще леякий час. Тому що ця історія доволі реалістична. Від нещасливого кохання нікуди не подінешся...

  Цікаво, що ця історія певною мірою взята з життя самого автора. Як він сам про це згадував:
  

  
  Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну.

  Коротко, проте надзвичайно щиро. Ця новела відкриває людей, які знають, що таке благородство й людяність, які вміють співчувати. І хочеться вірити, що таких людей у світі багато.

  13

  1,7K