Отзывы о книге Маруся Чурай

Чужа душа - то, кажуть, темний ліс. А я кажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа - то тихе море сліз. Плювати в неї - гріх тяжкий, не можна.

Маруся отруйниця, або нещасне життя і кохання Великої української співачки

Складне життя у всій його всебічності. А як подумать, - що таке душа? Як той казав, це - горизонт до Вічності.

Котра дівчина чорні брови має, то тая дівчина усі чари знає

Я думаю, цими цитатами сказано все. Трагічна доля, клятий Гриць, що не може бути самостійним та добрі люди. Усе це, компоненти цього історичного роману у віршах. Все гарно рифмується та дуже легко читається. Цей роман можна прочитати за кілька годин, бо читаючи його, ти не зважаєш і взагалі забуваєш про час. Це щира правда від мене для всіх. Спочатку, я думав, що "Маруся Чурай" буде схожа на Енеїду , але це виявилося зовсім не так. Все гарно та легко! Я пишаюся, що Ліна Костенко моя співвічзниця, вона Велика Письмениця, і кожне слово в її творах це цитата, над яку треба думати та захоплюватися. Це Українське! І цим треба обов`язково пишатися всім українцям, а також Світові, за те, що не перевелися талановиті люди в Світі!

Я очень люблю поэзию Лины Костенко, но вот "Марусю Чурай" долго-долго откладывала на потом. Почему? Сейчас я и сама искренне удивляюсь, но, думаю, всё же оттого, что сочетание полулегендарной личности Чурай, антуража национально-освободительной войны и исторического романа в стихах виделось мне наполненной пафосом заунывной патриотической агиткой.

Но на деле "Маруся Чурай" - это нечто совсем другое.

Це - пiсня. Це - душа.

Не больше и не меньше, "Маруся" - это квинтэссенция всего прекрасного, что может только быть в украинской литературе. Завораживающая любовная история, невероятные образы главных героев (в отличие от часто заштампованных персонажей, и Маруся, и Гриць, и Искра не только полноценно выписанные образы, но и потрясающие в своей настоящности люди), огромная и всепоглощающая любовь к своей стране, и язык - господи, язык завораживает, пленяет, кружит и рисует невероятные картины.

Я влюбилась буквально с первых строф и пропала насовсем, смахивала непрошенные слёзы и запоем глотала строки, переживала, злилась и разговаривала ямбом ещё долго после того, как прозвучали последние слова.

Цю не спiвайте. Я ж iще жива!

Прекрасно.

Ця дівчина... Обличчя, як з ікон. І ви її збираєтесь карати?! А що, як інший вибрати закон, - не з боку вбивства, а із боку зради?

Ну, є ж про зраду там які статті? Не всяка ж кара має буть незбожна. Що ж це виходить? Зрадити в житті державу - злочин, а людину - можна?!

Я обожнюю поезію Ліни Костенко. А цей роман у віршах - просто чарівний. У ньому - вся Ліна. Загадкова, правдива, чаруюча. Сюжет затягує тебе у вир несподіванок, а слова окутують м'якою ковдрою.

Це нова інтерпретація легенди про відому українську піснярку Марусю Чурай. Це історія про коханя, про зраду, про патріотизм. Тут є різноманітні герої з протилежними характерами і світовідчуттями. Кожен зможе знайти собі близького за духом персонажа.

Хоч це й надзвичайно сумна історія, але вона мені дуже сильно сподобалася. І манера написання Ліни Костенко зіграла в цьому величезну роль. Цей роман просто потрібно читати.

Не уявляю канон української літератури без "Марусі Чурай". Це книга, після якої щемить серце і болить душа. Одна з моїх улюблених, яка перечитувалася до дірок, мільйон разів, і ніколи не набридала. Яка заучувалася напам'ять по п'ять і більше сторінок підряд. Цитати з якої - то тут, то там - і нині використовую в розмовах. Немає відчуття вимушеності. "Маруся..." дійсно справляє враження цілком природного, "невимученого" роману. Архаїзми використані доречно, характери виписано яскраво, докладно. Усе в ній так, як має бути. "Маруся..." не залишає читача байдужим. Це, мабуть, один із тих щасливих випадків, коли шкільна програма не викликає нарікань, а домашнє завдання готується із задоволенням. Усе вже про "Марусю..." казано-переказано. Тож - приємного читання!

Невероятно! При всем том, что я не поклонница поэзии, тем более романа в стихах, тем более на украинском языке, мне очень даже понравилось! После прочтения мне показалось, что все мои проблемы - сущий пустяк, что это вовсе не проблемы, это я так их назвала. А вот автор с мастерством описала то, что пришлось пережить главной героине Марусе, которую любили за ее песни. Практически, все произведение пропитано ее (и не только ее) страданиями, горестными мыслями. Я не хотела полностью с головой окунаться в произведение, постоянно отвлекалась, потому что чувства зашкаливали, и ладно, если бы положительные, а то ж ведь так душа ныла...

Комусь на світі гірше, як тобі.

Возможно, я принимала все это так близко к сердцу, потому что это было мне близко... Не судьба Маруси, а дух произведения в целом. Именно те времена, та любовь с которой описывается Полтава, любовь к родному краю, любовь к песне. Маруся Чурай - историческая особа, жившая в XVII в. Не смотря на то, что документов, подтверждающих её существование, нет, о ней сложено много легенд, в которых говорится, что она была поэтессой и певицей, её песни были очень известны по всей Украине и сопровождали казаков в военные походы, поднимали им боевой дух.

У нас її називають ЛІНОЮ. Чому? Та бо більше такої немає! От мене здивувало, що на новинки значно більше рецензій, ніж на цей, можна сказати, легендарний роман. Роман у віршах. Я щиро сподіваюся, що більшість одинадцятикласників сумлінно прочитали його повністю, адже це запропоновано програмою. Анотація обіцяє одну сюжетну лінію, але я б виділила дві: життя дівчини-жінки та історичну канва твору. Перед нами постає облита кров'ю, уярмлена кайданами Полтава (як образ усієї України) та нещасна дівчина, покарана за те, що серце просто покохало. От як буває! От яка сильна любов до кінця життя! Важко уявити, як це - справді кохати того, кого давно немає, того, хто так і не осягнув твою душу повністю, хто був приземлений, коли ти літала?! Але на схилі літ, прощаючись із Іваном, Маруся приходить до іншої істини. Якої? Прочитайте. Про цю дівчину можна писати довго, але я б сказала: "серденько". Твір перегукується із "Лісовою піснею" Лесі Українки, якась спільна родзинка є. Поруч із образом Марусі намальовані паралелі інших. Тобто, роман не плоский, а доволі різнобічний. Ох, мова Ліни Василівни! Це щось неповторне, милозвучне, це мелодія серця! Писати історію у віршах доволі складно, адже треба чітко продумати композицію, сюжет, рима може легко загубитися. Може, але не в такої майстрині слова. Я просто палка прихильниця таланту поетеси. Хочу, щоб мої діти, наступні покоління вважали її твори класикою і читали, і зачитувалися!

Направду, то є величний витвір. Небагато є творів, надто - сучасних, якими упиваєшся, які п'янять так, як ніколи не сп'янить вино. Життєвий, цей твір болить, мов відкрита рана. Він настільки близький, що лишень скінчиш читання, як хочеться знову почати. Перечитуєш і ледь не кожна строфа знову влучає в самісіньке серце, мов гостра стріла!

"Маруся Чурай" - не про легендарну історичну постать як таку, не про Гриця Бобренка. Вона, насамперед, про велике кохання - справжнє та, на превеликий жаль, нещасливе. Цей роман неможливо розглядати суто як твір мистецтва, настільки він змістовний, символічний, глибокий. Тут у піснях виривався великий біль зради, тут славетні козаки не багнітували поняття "гідність". Тут у кожне слівце пані Костенко вклала душу українського народу, що пережив і переживає без ліку страждань.

Усе складаю в душу, як в шкатулку. Уже душа гіркіша полину. І хоч не маю на землі притулку, но знаю землю вшир і в глибину.

Як на мене, доволі мізерними виглядають спроби коментувати, а тим паче оцінювати цей шедевр, але просто хочеться, щоб його читали. Щоб знали свою землю, її синів та доньок, щоб не чинили негідно та цінували те, що маємо.