Рецензия на книгу

• 

  innaa15 мая 2018 г.

  Направду, то є величний витвір. Небагато є творів, надто - сучасних, якими упиваєшся, які п'янять так, як ніколи не сп'янить вино. Життєвий, цей твір болить, мов відкрита рана. Він настільки близький, що лишень скінчиш читання, як хочеться знову почати. Перечитуєш і ледь не кожна строфа знову влучає в самісіньке серце, мов гостра стріла!

  "Маруся Чурай" - не про легендарну історичну постать як таку, не про Гриця Бобренка. Вона, насамперед, про велике кохання - справжнє та, на превеликий жаль, нещасливе.
  Цей роман неможливо розглядати суто як твір мистецтва, настільки він змістовний, символічний, глибокий. Тут у піснях виривався великий біль зради, тут славетні козаки не багнітували поняття "гідність". Тут у кожне слівце пані Костенко вклала душу українського народу, що пережив і переживає без ліку страждань.

  
  Усе складаю в душу, як в шкатулку.
  Уже душа гіркіша полину.
  І хоч не маю на землі притулку,
  но знаю землю вшир і в глибину.
  

  Як на мене, доволі мізерними виглядають спроби коментувати, а тим паче оцінювати цей шедевр, але просто хочеться, щоб його читали. Щоб знали свою землю, її синів та доньок, щоб не чинили негідно та цінували те, що маємо.

  6

  5,1K