Тореадоры из Васюковки

Вчителька Галина Сидорiвна не нахвалиться Павлом Денисовичем та Iваном Васильовичем. «Прекраснi люди, — каже вона, — незрiвняннi, неповторнi! Якщо я не доживу до нового навчального року, то тiльки завдяки їм. Так вони менi життя вкорочують своєю поведiнкою».

Ото дивно: якщо ти зробиш людині добро, вона тобі стає приємною. І навпаки, той, кому ти заподіяв щось зле, неприємний тобі.

Велика штука — футбол. По-моєму, футбол міг би навіть бути лікувальним заходом. Наприклад, для лікування нервовохворих. Та й від усіляких неприємностей і від поганого настрою футбол дуже помагає.

Як добре живеться на свiтi, коли знайдено вихiд iз безвихiдного становища!

Всi вони кандидати у якiсь науки. Що таке «кандидат», ми добре знаємо. Явина мати була кандидатом у депутати районної Ради. Її бiографiя з фотографiєю висiла на стiнi нашої школи. Та це було недовго. Пройшли вибори, i Явина мати стала депутатом. А цi третiй рiк приїздять, i все iще кандидати.
– Щось довго їх не вибирають, – казав Ява. – Мабуть, не дуже вдатнi до наук.

— Швидше… швидше… швидше…
Я вже думав — або пожежа, або землетрус, або футбол по телевiзору передають.

IIевже це справдi привиди витають тiльки на кладовищi?
Хоч би на стадiонi пiд час футболу, то ще пiвбiди, а на кладовищi…

«Не ставала Галина Сидорiвна у рядок, хоч ти лусни! Якби вона булат; скажiмо, Ганна Iванiвна (як Гребенючка), то все дуже просто: «Дорога наша Ганно Iванiвно!», «Ми вас любимо, Ганно Iванiвно!», «Не забудемо Ганну Iванiвну…». Але називати її Ганною Iванiвною, коли вона Галина Сидорiвна, було б нетактовно.»

«Лише тепер я збагнув одну iстину — чим страшна хвороба! Не тим, що десь щось болить! Нi! Найстрашнiша хвороба безсиллям, бездiяльнiстю, нерухомiстю.»

«Лiкарнi в нашому селi не було. Лiкарня була у Дiдiвщинi. А в нас — тiльки фельдшериця Люба Антонiвна, яку всi звали «медичка». Проте наша медичка важила бiльше, нiж уся дiдiвщинська лiкарня»