Тореадоры из Васюковки

Якось Ява з Яришкою, сестричкою меншою, посварився i при всiх плескачiв їй надавав. Так вона, замiсть того щоб заплакати, раптом як закричить:
— Опозогив! — Вона букву «р» не вимовляє. — Маму-депутата на все село опозогив. Загаза чогтова!

Книшиха вважалася дуже хворою. Хвороба в неї була невигойна i дуже таємнича. Вона пошепки розповiдала про неї бабам, закочуючи пiд лоба очi i приговорюючи: "Ох, яка ж я больнонька, яка больнонька!"
Проте ця невигойна хвороба не заважала їй щодня тягати на базар важеннi кошики, а на свята випивати пляшку "денатурчику". "Денатурчик" - так пестливо називали Книшi страшний синiй спирт-денатурат, на пляшцi якого намальовано череп з кiстками i написано: "Пити не можна. Отрута".

А хіба пізнаєш міліціонера, коли він голий. Та й взагалі голий міліціонер — це не міліціонер. Ніякого трепету перед голим міліціонером нема.

Тиша-тиша… I тiльки небо, здається, дзвенить, — нiби величезною голубою мискою мене накрито. I я пiд тiєю мискою один, мов мишеня пiд ситом, i дiваться нiкуди.

- Му-у!
У перекладi з коров'ячої це, мабуть, означало: "Iдiть, хлопцi,
отсюдова. Не займайте мене".

Ява міняв професії, як циган коні. Сьогодні він моряк, капітан далекого плавання. Завтра він геолог. Післязавтра директор кондфабрики («по три кілограми барбарису на день можна їсти»). Тоді футболіст київського «Динамо». Тоді художник. Тоді звіролов, що ловить для дресирувальників хижих тигрів, барсів та ягуарів. А сьогодні, бачте, міліціонер

Когда вам плохо возьмите в руки эту книгу и вы забудете обо всем на свете. Эти истории двоих ненормальных друзей навсегда оставят приятный отпечаток в вашем сердце!

Тiльки в нас у країнi не б'ють дiтей. Це в усiх газетах написано. Дiтей б'ють тiльки iмперiалiсти...

Если человек обращается к тебе за помощью, то отказывать ему — свинство.

Радость, не разделенная с другом, — это не радость, даже не половина радости, а какая-то поганая четвертинка, какая-то мелочь.