Хмари

Середина ХІХ століття. У Києві набувають популярності просвітні твори, утверджуються ідеї народництва. Молоде студентство надягає українську свитку як знак своєї національності, як символ гордості за свою культуру, як протест проти деспотизму до українського народу. Починають лунати заклики до навчання простого люду: створення народних шкіл, видання книжок рідною мовою... У центрі повісті — декілька поколінь київської інтелігенції. Одні — віддані прихильники тодішнього ладу, інші — готові плекат...

Жанры

Купить эту книгу

Электронная

14.99 ₽12 ₽

Купить-20%

Рейтинг LiveLib

3,8

75 оценок

5
25%
4
43%
3
27%
2
5%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 89Хотят прочитать 72

Рецензии

BonesChapatti
26 ноября 2020
Мрія українського інтелігента
Повість "Хмари" Івана Нечуя-Левицького - одна із перших спроб в українській літературі ХІХ століття писати не на сільську тематику, а про інтелігенцію. Чесно кажучи, спроба вдала. Читаючи, сторінка за сторінкою все більше вболіваєш за ідеали Павла Радюка, якими би примарними вони не були. А хмар у голові головного героя було достатньо. Думаю, прототипом Павла Радюка є сам автор. Згадаймо біографію письменника. Він, як і його персонаж, вчився в духовній семінарії, мріяв про самостійну Україну, жив у хмарах. Тема примарного життя - центральна не тільки в повісті "Хмари", але і в житті Івана Нечуя-Левицького. Мені здається, що проблема української інтелігенції з покоління в покоління криється саме в її аморфності, інфантильності. Щоб змінити життя на краще, потрібно не мріяти, а діяти. Інакше хмари залишаться просто хмарами.
Читать далее
36 понравилось
0
798
nimfobelka
5 апреля 2013
Оце називається програмний твір. Всі свої думки, всі естетичні погляди автор виклав майже прямим текстом у своєму романі. Тут і величезна різниця між різними націями, їхньою ментальністю перш за все, і відірваність від життєвих реалій теорій панславізму, якими на старості захопився Дашкович, і ідея просвітництва серед широких мас населення, і думка, що усі біди, все зло відбувається через неосвіченість, і спроможність молодих, активних, цілеспрямованих, освічених українців змінити ситуацію на краще вкладається в уста та думки Павла Радюка.
Через увесь твір проходить захоплення поетичністю українського села, надзвичайною образністю і піднесеністю народно-пісенної творчості, впевненість, що життєво необхідно вивчати історію, етнографію свого народу, засвоювати і розвивати народну мову, писати нею художні і наукові твори, викладати у школах і робити ще багато чого іншого.
Крім того, у романа цікавий сюжет: тут вам і красивий розумний парубок, і рій дівчат навколо нього: одна красива, українка, селянка, але недостатньо освічена. Друга - писана красуня, вчилась в інституті, але від народу далека та книжок просвітницьких читати не хоче, а хоче тільки по балах танцювати. Третя - читає з захопленням, але страшненька, так що ніхто в її бік і не дивиться. І от одну Павло не хоче, бо неосвічена, друга його не хоче, тому що він не дворянин, хоча ніби і любить його, третя просто тихо любить і читає книжки, усвідомлюючи свою непривабливість. Цілий любовний чотирикутник!
Коротше, і сюжет доволі динамічний, і похіхікати є над чим (одна панія Висока палить напалмом :)), і подумати, і уявити реалії шістдесятих років 19 століття. Сподобалось.
Читать далее
16 понравилось
0
502
Sopromat
16 июля 2017
Якби не знав, що твір написаний 143 роки тому Нечуй-Левицьким, то подумав, що сучасний, а автори- об,єдналися Тягнибок О.Я. та Ярош Д.А. Ще й візитки залишили ( що у вогні не горять).
Якщо серьйозно, то тема дуже болюча. Самоіндентифікація українців. Це історія про рідну мову, яку люблю всім серцем, але народився у руськомовному місті, розмовляю та думаю російською. Вільно розмовляю, якщо звертаються , читаю із задоволенням.
Не розумію тих, хто цього не може. Я б із задоволенням вчив інші: грузинську, арабську, німецьку.
Колись вирішив, що руйнувати мову почав Той, що Втік, бо скоротив години російської, а перевчатися у викладачів змоги не було: виганяв у несплачувану відпустку на 14 днів.
Але ж це почалося ще більш століття тому. Ці ХМАРИ серед ясного неба.
Із твору зрозуміло, чому росіяни не хотіли повертатися додому з Київа; чому українці не хотіли їхати до Москви; чому митрополит був з Тули; чому замість латинської мови давали великоруську.
А чому болгари, греки, серби не втратили самоіндентифікації, а а лапландець і українець- так?
Не сподобалися герої. Чи погані, чи " ісусики". З 2014 року бачу, що багато українців є зрадників, а є такі росіяни, що люблять Україну, розмовляють мовою краще за мене.
Зрозумілий символізм- викладання історії Японії одним з героїв.
У минулому році коханій жінці зателефонувала одноклассниця напередодні Нового року: "Якого коліру повинна бути сукня? Які харчі на столі за китайським календарем?"
Де ж свої звичаї? Вже не кажу про розбіг часу святкування.
Читаючи рецензії, спостерігаю, що красивою російською теж мало хто опікується, більш використовуючи англіцизми, арго чи додаткову (у декого- основну, матірну).
Як же зробити так, щоб батьківський двір не заріс бур,яном- бо так сумно закінчується цей твір...
P.S. Не буду перекладати, бо небайдужі браття зрозуміють.
Читать далее
15 понравилось
3
720