Хмари

Повість "Хмари" Івана Нечуя-Левицького - одна із перших спроб в українській літературі ХІХ століття писати не на сільську тематику, а про інтелігенцію. Чесно кажучи, спроба вдала. Читаючи, сторінка за сторінкою все більше вболіваєш за ідеали Павла Радюка, якими би примарними вони не були. А хмар у голові головного героя було достатньо. Думаю, прототипом Павла Радюка є сам автор. Згадаймо біографію письменника. Він, як і його персонаж, вчився в духовній семінарії, мріяв про самостійну Україну, жив у хмарах. Тема примарного життя - центральна не тільки в повісті "Хмари", але і в житті Івана Нечуя-Левицького. Мені здається, що проблема української інтелігенції з покоління в покоління криється саме в її аморфності, інфантильності. Щоб змінити життя на краще, потрібно не мріяти, а діяти. Інакше хмари залишаться просто хмарами.

Оце називається програмний твір. Всі свої думки, всі естетичні погляди автор виклав майже прямим текстом у своєму романі. Тут і величезна різниця між різними націями, їхньою ментальністю перш за все, і відірваність від життєвих реалій теорій панславізму, якими на старості захопився Дашкович, і ідея просвітництва серед широких мас населення, і думка, що усі біди, все зло відбувається через неосвіченість, і спроможність молодих, активних, цілеспрямованих, освічених українців змінити ситуацію на краще вкладається в уста та думки Павла Радюка.
Через увесь твір проходить захоплення поетичністю українського села, надзвичайною образністю і піднесеністю народно-пісенної творчості, впевненість, що життєво необхідно вивчати історію, етнографію свого народу, засвоювати і розвивати народну мову, писати нею художні і наукові твори, викладати у школах і робити ще багато чого іншого.
Крім того, у романа цікавий сюжет: тут вам і красивий розумний парубок, і рій дівчат навколо нього: одна красива, українка, селянка, але недостатньо освічена. Друга - писана красуня, вчилась в інституті, але від народу далека та книжок просвітницьких читати не хоче, а хоче тільки по балах танцювати. Третя - читає з захопленням, але страшненька, так що ніхто в її бік і не дивиться. І от одну Павло не хоче, бо неосвічена, друга його не хоче, тому що він не дворянин, хоча ніби і любить його, третя просто тихо любить і читає книжки, усвідомлюючи свою непривабливість. Цілий любовний чотирикутник!

Коротше, і сюжет доволі динамічний, і похіхікати є над чим (одна панія Висока палить напалмом :)), і подумати, і уявити реалії шістдесятих років 19 століття. Сподобалось.

Якби не знав, що твір написаний 143 роки тому Нечуй-Левицьким, то подумав, що сучасний, а автори- об,єдналися Тягнибок О.Я. та Ярош Д.А. Ще й візитки залишили ( що у вогні не горять).
Якщо серьйозно, то тема дуже болюча. Самоіндентифікація українців. Це історія про рідну мову, яку люблю всім серцем, але народився у руськомовному місті, розмовляю та думаю російською. Вільно розмовляю, якщо звертаються , читаю із задоволенням.
Не розумію тих, хто цього не може. Я б із задоволенням вчив інші: грузинську, арабську, німецьку.
Колись вирішив, що руйнувати мову почав Той, що Втік, бо скоротив години російської, а перевчатися у викладачів змоги не було: виганяв у несплачувану відпустку на 14 днів.
Але ж це почалося ще більш століття тому. Ці ХМАРИ серед ясного неба.
Із твору зрозуміло, чому росіяни не хотіли повертатися додому з Київа; чому українці не хотіли їхати до Москви; чому митрополит був з Тули; чому замість латинської мови давали великоруську.
А чому болгари, греки, серби не втратили самоіндентифікації, а а лапландець і українець- так?
Не сподобалися герої. Чи погані, чи " ісусики". З 2014 року бачу, що багато українців є зрадників, а є такі росіяни, що люблять Україну, розмовляють мовою краще за мене.
Зрозумілий символізм- викладання історії Японії одним з героїв.
У минулому році коханій жінці зателефонувала одноклассниця напередодні Нового року: "Якого коліру повинна бути сукня? Які харчі на столі за китайським календарем?"
Де ж свої звичаї? Вже не кажу про розбіг часу святкування.
Читаючи рецензії, спостерігаю, що красивою російською теж мало хто опікується, більш використовуючи англіцизми, арго чи додаткову (у декого- основну, матірну).
Як же зробити так, щоб батьківський двір не заріс бур,яном- бо так сумно закінчується цей твір...
P.S. Не буду перекладати, бо небайдужі браття зрозуміють.

Чому саме хмари? Таке питання виникає, коли берешся за цю повість.
⠀

⠀
Роман вмістив не одне покоління, не одне становлення людини, громадянина. Письменник відкрито й повно показав становище українського народу, мови на той 183* рік : глобальна русифікація ВНЗ, плюндрування всього українського, національне вбрання і розмова українською викликають глузування й осуд, виродження інтелігенції, слова "націонал" і "народовець" мають негативне значення. А всі біди й негаразди українського народу, на думку молодого героя, полягають в неосвіченості селян.
⠀

⠀
Увесь твір наповнений захопленням і любов'ю до українського села, його піснями, поетичністю. Історія й етнографія народу варті дослідження, вивчення; українську мову треба розвивати, оволодівати нею, говорити і писати нею.
⠀
Не обійшлось у повісті й без любовної лінії. Гарний натхненний парубок і трійця закоханих у нього дівчат: одна - гарна гонорова інститутка, що не проймається ідеями хлопця, а лиш воліє по балам ходити, друга - розумна й науку в прочитаних книгах сприймає, але дуже негарна з своїм широким лицем, третя - селянка красуня, яка читала б книг, та нема де дістати.
⠀
Сюжет закручений й цікавий, тут і церква освітлюється і висміюється, і гумористична героїня, і щира й велика любов до свого народу.

"Хмари" Іван Нечуй-Левицький
Якщо одним реченням-легкою,простою мовою про важливі речі. Ще зі школи(а я читала цей твір разів зо п'ять) мені всього лиш запам'яталися любовні лінії героїв двох поколінь. Тепер взялася перечитувати і була вражена наскільки у творі багата соціально -політична канва. Глобальна русифікація українських вищих навчальних закладів,втоптування у землю всього українського,національного.Київ зветься провінцією,а все хороше тільки у Петербурзі.Українські студенти абсолютно не почуваються своїми у вишах,а змушені виборювати місця під сонцем у грузинів,росіян,інших слов'ян,яким начальство віддає перевагу. Вироджується українська інтелігенція і навіть при свідомих батьках,виростають діти,що не мають поняття,якої вони національності; народний костюм,мова стає предметом осуду і насмішки; слова "народовець","культурник" вживаються виключно у негативних значеннях.... І не видно кінця-краю тому упадку по-суті по нинішній день(
Гарно протиставлене село і місто.Кожне зі своїми недоліками і хорошими сторонами. Село залишилося єдиним оберегом української національної культури,мови на довгі роки.Бо місто хоч і давало мислячій людині розвивати свої здібності,глушило її ж національні почуття... Навіть радикально налаштований Радюк віддав перевагу втекти у небезпечний момент у Петербург,на Кавказ,щоб уникнути можливих неприємностей.
Я однозначно раджу книгу до прочитання!