Рецензия на книгу

• 

  Sopromat16 июля 2017 г.

  Якби не знав, що твір написаний 143 роки тому Нечуй-Левицьким, то подумав, що сучасний, а автори- об,єдналися Тягнибок О.Я. та Ярош Д.А. Ще й візитки залишили ( що у вогні не горять).
  Якщо серьйозно, то тема дуже болюча. Самоіндентифікація українців. Це історія про рідну мову, яку люблю всім серцем, але народився у руськомовному місті, розмовляю та думаю російською. Вільно розмовляю, якщо звертаються , читаю із задоволенням.
  Не розумію тих, хто цього не може. Я б із задоволенням вчив інші: грузинську, арабську, німецьку.
  Колись вирішив, що руйнувати мову почав Той, що Втік, бо скоротив години російської, а перевчатися у викладачів змоги не було: виганяв у несплачувану відпустку на 14 днів.
  Але ж це почалося ще більш століття тому. Ці ХМАРИ серед ясного неба.
  Із твору зрозуміло, чому росіяни не хотіли повертатися додому з Київа; чому українці не хотіли їхати до Москви; чому митрополит був з Тули; чому замість латинської мови давали великоруську.
  А чому болгари, греки, серби не втратили самоіндентифікації, а а лапландець і українець- так?
  Не сподобалися герої. Чи погані, чи " ісусики". З 2014 року бачу, що багато українців є зрадників, а є такі росіяни, що люблять Україну, розмовляють мовою краще за мене.
  Зрозумілий символізм- викладання історії Японії одним з героїв.
  У минулому році коханій жінці зателефонувала одноклассниця напередодні Нового року: "Якого коліру повинна бути сукня? Які харчі на столі за китайським календарем?"
  Де ж свої звичаї? Вже не кажу про розбіг часу святкування.
  Читаючи рецензії, спостерігаю, що красивою російською теж мало хто опікується, більш використовуючи англіцизми, арго чи додаткову (у декого- основну, матірну).
  Як же зробити так, щоб батьківський двір не заріс бур,яном- бо так сумно закінчується цей твір...
  P.S. Не буду перекладати, бо небайдужі браття зрозуміють.

  15

  704