О мышах и людях

Почему-то раньше я обходила Стейнбека стороной. И очень зря. Его истории такие живые, такие настоящие, простые, грустные и печальные.
О мышах и людях. Два простых работяги, один из которых - умственно отсталый. Они бредут по дороге в поисках работы. Есть ли в этой истории надежды на счастливый конец? С первых строк понимаешь, что нет. Но если нет надежды на лучшую жизнь, что не даст упасть духом и идти вперед? Мечта...
Жемчужина. Другой народ, другая местность, те же обычные люди. Простая, бедная семья, которой выпадает удача. Но так ли это? Или же это большая беда. Очень проникновенная, печальная история из жизни нескольких дней одной семьи. Со слезами на глазах и верой, что не все так плохо и не все люди такие.
Стейнбека обязательно буду читать еще. Он мастер коротким словом передать всю глубину и смысл историй.

Вбивцю вбивством?

На землі мільярди людей, які, за своє життя, встигають наробити повно помилок, що здатні зіпсувати існування не лише їм, але й оточуючим. І часом трапляються надзвичайно серйозні помилки, які призводять до незворотного наслідку – смерті людини. Особа, яка здійснила це, назавжди здобуває клеймо «вбивці». Та чи може щось виправдати таку людину? Яке ж має бути покарання для того, хто здійснив такий жахливий вчинок? І як потім дальше жити із таким рішенням? Такі питання будуть роїтися у вашій голові після прочитання повісті Джона Стейнбека «Про мишей та людей». У творі ми зустрічаємо двох простих чоловіків, які не бояться важкої праці і вірять, що в майбутньому їхні зусилля будуть виправдані і вони зможуть жити спокійним, розміреним життя на своєму ранчо та самі бути собі господарями. Це звичайна мрія чесної людини. Ніби все просто. Але життя як завжди вносить свої несподівані повороти. Так трапилося і в житті головних героїв. Хто ж вони? Давайте познайомимося ближче. Джордж – відповідальна, рішуча та небайдужа людина. Він запросто міг жити лише для себе та в своє задоволення, не обтяжуючи себе турботою про когось. Проте Джордж має велике серце і просто не може кинути на поталу долі таку велику дитину як Ленні. Саме так, Ленні – це доросла дитина, на це вказує і його наївний світогляд, і те, що він не прагне завдати комусь зла та хоча б якось використати для власної вигоди свою перевагу у силі, і те, що його переповнює бажання ласки та турботи. У нього добра, світла душа і такі ж бажання, але він не може повністю контролювати та усвідомлювати свої дії. Останнє створює для нього та його незмінного супутника перешкоди на шляху до їхньої щирої мрії. Джордж всяко прагне відгородити від проблем як і самого Ленні, так і посторонніх людей.. Цим пояснюється його здатність приймати рішучі та тверді рішення, які інколи даються нелегко. Особливо це проявляється наприкінці повісті. Ленні неймовірно любить живих істот: їх можна притулити до себе, погладити, створити їм примарний затишок та захист, вони дають відчути, що вони тебе потребують. Та через нездатність володіти собою й інколи занадто сильну, в прямому сенсі, турботу, така любов може призвести до смерті, як це трапилася із мишею, цуценям, а потім – людиною. Ленні ненароком, просто піддавшись власним бажанням та страху втрати довіри Джорджа, вбиває жінку. Він розуміє, що трапилася та погана ситуація, яку передбачав та від якої його застерігав Джордж. Це може зруйнувати їхню мрію, тому єдиний вихід – це тікати у визначене місце, яке відоме, лише їм двом. У нього живе надія, що і цього разу його зрозуміють та підтримають. Проте для Джорджа ситуація сприймається по-іншому. Ленні переступив певну межу, і що найгірше – у майбутньому подібне може не раз повторитися. За свій вчинок потрібно відповісти і знести покарання, яке для більшості бачиться як смерть від руки чоловіка жінки, який прагне помсти та реваншу за попереднє, цілком заслужене приниження. Не дивлячись ні на що, Джордж щиро хвилюється за товариша та хоче для нього якнайкращого. Тому коли вони зустрічаються на старому місці, знову починає звучати видумана історія про ранчо та спокійне майбутнє життя. Ленні дивиться на горизонт і чітко уявляє цю картину. Саме в цей щасливий момент лунає постріл, який назавжди залишає Ленні на їхньому ранчо, із садом та омріяними кроликами. Він помирає у цій радісній нездійсненній мрії. А що ж Джордж? Як назвати його вчинок? Що ж він зробив для друга – назавжди позбавив його можливості перетворити фантазію на дійсність чи навпаки, подарував йому полегшення, позбавивши мук? Це можна трактувати з погляду як альтруїстичних, так і егоїстичних міркувань. Проте я схильна до думки, що взявши на душу такий важкий гріх, Джордж, перш за все, думав про почуття Ленні та усвідомлював, що вбиває не лише людину, але й мрію розділену на двох. Мрію, яка була частинкою і його душі. Людина, що була частиною і його життя. Зрештою, реальність виявилася сильнішою за будь-яку фантазію.

Первое знакомство со Стейнбеком.
Натура Ленни понятна с первых страниц - человек, не желающий зла абсолютно никому, живущий лишь мечтой о светлом будущем. Другое дело - его действия.
Хоть немного узнав о Ленни нетрудно понять, что ему необходимо постоянное общество Джорджа. Но сам Джордж - человек неординарный, образ которого вызвал у меня смешанные чувства. Джордж дал ложную надежду себе, Ленни, а затем и Огрызку. Надежду на светлое будущее. На беззаботную и счастливую жизнь.
Но мечтам не свойственно всегда сбываться. И в этом, позволю себе предположить, есть некая вина Джорджа. Не доглядев за Ленни именно он, по моему мнению, поставил крест на его, и считаю что на своей жизни. Но нельзя однозначно оценить его проступок. Джорджу, как и всем людям, свойственны ошибки. И очень жаль, что у них не получилось воплотить свои мечты в жизнь. Ведь, по-моему мнению, лишь вдвоем они могли бы чего-то добиться. Именно бессознательные, в чем-то сумасшедшие фразы Ленни о кроликах и о собственной земле каждый раз давали Джорджу мотивацию. Эти два совершенно разных человека непонятным образом существовали как один организм - Ленни в роли вдохновителя, Джордж - в роли воплотителя. И я уверен, что у них бы все получилось. Но не получилось. Здесь есть над чем задуматься.