Я бачу, вас цікавить пітьма

Мабуть більше не сподобалася не книга, а саме неспівпадіння уявлення о книзі та сама історія. Очікувала психологічний трилер про маніака, і хоча тут все це є, але історія більш містична, сюреалістична. Саме цей сюр, ця фантасмагорія мені не сподобалася.

Чи визивали герої емпатію, співчуття? Майже ні, окрім деяких. Лідер тут Надійка, їй я співчувала. Інші персонажі визивали огиду, роздратування, неприязнь. Але саме за цю «сірість» авторові дяка. Майже немає персонажів 100% добрих чи поганих, білих чи чорних. Всіх їх характеризував вибір, який вони приймали у різних ситуаціях – це робило героїв живими, реальними, зрозумілими. Трилер з маніяком тут лише тло, на фоні якого розкриваються мотиви, вчинки та нутро людей.

У книзі багато алюзій та відсилок на фільми, книги та міти: Матриця, Аліса, Стікс та перевізник Харон, Біблія, демони, смертні гріхи – понамішано багато чого. Однак автор добряче попрацював над книгою, всі ниточки зведені воєдино, рушниці всі вистрелили.

Водночас сподобалося й дратувало – мова — багато суржику, російської, діалектизмів. Але й тут вбачаєтья велика робота автора, бо це тільки в діалогах, завдяки цьому персонажі стають живими, ближчими до реальних людей.

Не скажу, що книга сподобалася, однозначно не мій сорт травички, але як містичний трилер, навіть іноді хорор – книга вдалася. Ще плюс авторові – він чудово змальовує події в історії. Всі сцени легко уявлялися – вийшов би цікавий містичний фільм чи серіал.

Для себе відмітила якісних персонажів, увагу до деталей, діалоги, вміння автора показувати, а не тільки розповідати історію. Однак сюжет та історія мене залишили байдужою, просто сюр це не моє.

Чи порекомендувала б книгу? Скоріш так, ніж ні. Та ця історія із серії Сподобається чи роздратує — байдужим не залишить нікого.

Моє ставлення до української літератури можна зрозуміти з переліку прочитаних мною книжок. Українського там об'єктивно дуже мало. І мені з цим норм живеться. Але раз в ніскільки у мене з'являється промінець цікавості і надії, що на цей раз ця нова книжка українського автора буде варта моєї уваги. Іларіон Павлюк переверший всі мої сподівання. Неймовірно добре написаний текст, динамічний цікавий сюжет, чітко виписані герої. Я не читаю Кінга, з яким його порівнюють, але базуючись на всіх моїх невдалих спробах стати кінгоманкою, можу точно сказати, що ТЕКСТ у Іларіона значно багатший. Історія одного недополіцейського, який потрапляє у дивне розслідування, написана з великою увагою до слів, речень та настрою. Особливо цікаво, що сам текст автор створив російською, а нам показує тільки його перекладену версію - тому тут важливо згадати і дуже високу якість перекладу. Містика і детектив з чудово виписаним психоемоційним тлом полонить на всі 650 сторінок. До книжки хочеться повертатись знову і знову, поки разом з героєм не розкриєш усіх таємниць дивакуватого малого містечка. І поки не зрозумієш тих складнощів людської душі, які автор відкриває обережно і раптово одночасно. Знайдіть на нього час.

Це було неймовірно. Скажімо так - сучасна українська література дуже рідко смакує і затягує. Важкі у мене стосунки з нею - не заклалося ще з шкільних років.

Якби не плани книжкового клубу - то ймовірніше за все - пройшла б повз. І дарма. Книга захоплює ще з анотації і тримає в напрузі до самого кінця. Після прочитання - хочеться повернутися і перечитати - щоб розгадати всі загадки і просмакувати деталі.

Ах... загадки і пасхалки - це перли твору. Мені принесло неймовірне задоволення їх розгадувати і вишуковувати. Детектив у детективі.

Ще один цікавий момент - залежно від сприйняття - це може бути і звичайний реалістичний або ж - містичний твір.

Події відбуваються у Буськіному Саду (Буськін Ад якщо по правді).

Буськів Сад - алюзія на пекло Данте - три кола за назвами розділів. Пояс каїна, Місто Діт і Лімб. Лімб - це ні життя, ні смерть - чистилище. Починаючи з низу - герой йде вище і вище.

Пекло - за фінською міфологією - це найгірший варіант нашого житття - який йде по колу. У творі - є чисті демони - уособлення гріхів. Чорниця - хіть, сліпець - заздрість, кролик - гнів.

Якщо ж брати персонажів:

Ненажерливість - Мер
Лінь (байдужість)- Андрій і Гала
Хтивість - Поліцейський
Гординя - Звір
Гнів - Арсен і Оксі (садист і мазохіст)
Заздрість - Пожежник
Жадібність - Барменша

Одне з основних питань - це вибір. Чому роблять саме такий вибір і відповідальність за наслідки. Коїти зло чи ні - це вибір.

Якщо відкрив пітьму у собі - ти можеш її приборкати. Люди, які не знають на що вони здатні - набагато страшніші.

У автора відсилки помітні і до Булгакова і до Необхідних вчинків Кінга(невеликі вчинки мають вплив і ще й який).

В загальному - неймовірний твір.

Київський криміналіст після особистої трагедії відправляється до забутого містечка для розлідування зникнення маленької дівчинки. Мешканці селища зустрічають Андрія непривітно та замість допомоги намагаються лише ускладнити пошуки, тому що майже кожен має свій мотив, щоб якомога швидше позбутися слідчого. 

Доволі незвчино читати містичну історію від українського автора. Можливо через незвичку, але скоріше через якість не зникало почуття, що це фанфік, а не самостійний роман. Чи не цікавішим особисто для мене був пошук пасхалок (хочеться вірить, що це були вони, а не плагіат) до творів Кінга. 

Якщо ставити за ціль познайомитися с сучасним українським трилером, то однозначно треба читати, але якщо ціль оригінальна крута історія, то я би обрав щось інше.

Захватывающая книга "Я бачу, вас цікавить пітьма" украинского писателя Ілларіона Павлюка, который пишет на русском языке, но издаются его книги только на украинском. Перевод на українську мову шикарен.
Эта книга о том, как бы трудно не было ходить во тьме по кругу, иногда натыкаясь на стены, но всегда можно найти выход на свет. У каждого есть шанс открыть глаза слепым, докричаться к глухим, достучаться в закрытые двери и добиться поставленной цели.