Село не люди

Дуже сильна книга. З перших сторінок настроївся на таке собі патріотичне чтиво про українське село - неграмотне, бідне та недалеке. Аж тут поперли такі пристрасті, автор почала показувати таку гримучу суміш тогочасних реалій в державі і на селі, що далі нікуди. Просто шок навіть для міського жителя. Дуже відверто.

Люко Дашвар показує нам справжнє село, прекрасне у важкій праці та жорстоке у людських пристрастях. І, звичайно ж, контраст із містом, із "інтелігенцією", яка має власну "єдино правильну" думку про село.

Одним словом - читайте, не пошкодуєте.

Это не первая книга украинского автора, которую я прочла, но потрясла меня пожалуй сильнее остальных. Сам язык чудесный, отдельные слова кажутся незнакомыми, но не мешают читать и наслаждаться стилем и слогом. с каждой страницей история закручивается, но уже с начала, с первых строк понятно, что хорошего и позитивного в этом произведении будет мало. Автор умело нагнетает саспенс, переплетая мистику и реалии всеми забытого украинского села. Главная героиня воспринимается как жертва с первых строк, обстоятельства заставляют её убегать, скрываться, оправдываться, но внутренний стержень её оказывается сильнее. С облечением я дочитывала роман, зная, что ей уже ничего не угрожает.
Единственно, что портило немного чтение, ИМХО, некоторые физиологические подробности. Наверное, чтобы читатель не расслаблялся.

Книга, которая заставляет задуматься о многом, взглянуть на ситуацию совсем с другой стороны. Ведь все события, которые там происходили, так хорошо описывают наш современный мир. После её прочтения, я на многие вещи начала смотреть по другому.
Сама книга потрясла меня с первой же её страницы. И вот здесь самое главное не думать о плохом и не закрывать её. Потому, что мысли и такие у меня были. Я рада, что всё таки не бросила книгу в сторону.
Прочла я её за раз, на одном просто дыхании. Не могла оторваться, страница за страницей. Сколько же переживаний у меня было. И слезы были, и огорчение, и радость, и разочарование, и боль. Просто волна различных эмоций. И это большой плюс книге. Очень мало современных произведений, заставили меня так жадно себя читать. Потрясающее чувство, когда книга приносит такое удовольствие.
Да, многие говорят, что эта книга пошлая, мерзкая и тому подобное. С чем я просто не могу согласиться. Автор просто называет всё своими имена, не вуалирует красивыми словечками. Это реальность. Давайте же воспринимать её такой, какая она есть на самом деле.

Первые сто страниц вообще плевалась, читая эту книгу, но упорно продолжала читать. Все вокруг взахлеб рассказывали о том, какая это замечательная и просто невообразимо классная книга, и я все ждала: когда же, когда? Мда... Наверное, я чего-то не понимаю, но главная героиня аж никак не вызвала у меня ни жалости, ни сочувствия. Все как-то утрировано что ли, не знаю даже как сказать, чересчур преувеличено. Тут была маленькая, обиженная судьбой, девочка, тут ни с того, ни с сего уже мудрая целительница. Герои не прописаны, сюжет угловатый, язык скудный... Но многим нравится.

Чесно кажучи, коли прочитала цей роман, в мене склалось якесь незрозуміле почуття. Дочитавши останні рядки, я подумала про те, що ж повинно відбуватись у голові авторки, коли все й так погано, а потрібно зроити гірше.
Письменниця описує звичайне село та людей зі своїми проблемами, показує школярів, їх поведінку. Головною героїнею є дівчинка Катерина, навколо якої відбуваються майже всі події. Першою важливою подією, що сталась на селі, була смерть Сашка, у якій звинуватили саме Катерину. Другою - спалили копиці сіна, які охороняв дядько Роман. І саме тут все село дізнається, що цей мужик кохає тринадцятилітню Катерину ( Ахрєнєть, правда?), і вона його також. І через це їй взагалі немає тепер життя на селі. Після втечі до міста, вона знову (!!!) потрапляє в неприємну ситуацію, а саме її звинувачують у крадіжці, далі намагались згвалтувати. Все ж таки через деякий час Катюша наша повертається до села (І ТУТ ЗНОВУ ЕКШН) і дізнається, що село-то згоріли і батьки померли. Жесть, правда? Ось так склалось зовсім не по-дитячому життя цієї дівчинки.
Авторка порушує тему сексу, показуючи на трьох рівнях: дорослий-дорослий (що є нормальним явищем), підлітковий (ну їм також вже цікаво) та дорослий з підлітком ( а це вже стаття 152 Кримінального кодексу + клініка). Нє, ну дорослий з семикласницею це вже, пані авторко, занадто. Навіть аморально. Мені здається, що дядькові просто не вистачало гострих відчуттів, а Катюша просто не могла в такому віці розуміти що таке любов. Вона могла лише фантазувати, мріяти. Це для її віку нормально. А дорослому дядькові мріяти про дівчинку, навіть не дівчину, це взагалі нонсенс.
Це книга, про яку можна з упевненістю сказата, що нова і життя, це взагалі є дуже різні речі. дуже багато страждання, жалості, скорботи. Ну прям соплі одні. Я взагалі дивуюсь, як після таких тяжких випробувань, ця дитина взагалі не втратила здоровий глузд, що було б цілком логічним завершенням роману.
після прочитання цього тексту, цікаво було почитати відгуки. Якщо писали чоловіки, то багато негативного, заплювали вони роман. Якщо жінки, більшусть пропонувала спалити такі села. Якщо дівчата, то вони глибоко співпереживали, місцями плакали, і щось там писали про душу.
Зробивши з цього висновки, я вважаю, що це роман розрахований на таких наївних дівчат, які люблять соплі і суцільний трагізм. Я щиро сподіваюсь, що такі історії залишаються тільки на папері, а не в справжньому житті.