Село не люди

Восхитительная книга,захватывает с первых страниц и не отпускает до самого конца!Много негативных отзывов,но я считаю,что книга прекрасна!Это моя первая книга у Люко Дашвар,и уж точно не последняя.Меня поразила и убила истинная любовь Кати и Романа,которая в нашем современном обществе неприемлема и аморальна.Удивили в общем-то неплохие ребята Саша и Сережа,которые навлекли столько бед и на себя,и на Катю просто по глупости...Прекрасными были потрясающая стойкость и способность любить у Кати,всеобъемлющая любовь родителей к Кате.... Однозначно читать советую,5 из 5.

За рекомендаціями однієї дівчини вирішила прочитати цю книгу. Я вже знайома з її творчістю (прочитала "Молоко з кров'ю").
Це вже друга книга, яка мені не подобається. Так відчуття, ніби я подивилася якийсь штампований фільм про кохання, з єдиним нюансом - у Дашвар всі в кінці помирають.
Не цікаво, взагалі ніяк.
Але не дивлячись на сюжет, меня подобається одна річ: вона класно відображає стосунки в суспільстві. Після першої книги в мене було одне питання: невже насправді це так? Так, вона все гостро описує и складається враження, що такого не буває. В наш час, ніхто не нападає, не йде з вилами і не кричить, проте все це існує, існує трохи глибше. Чутки є і вони або проти тебе або ні. Іншого просто не дано. Ми постійно спілкуємося и даємо певні рекомендації, по типу ось таких рецензій, тільки замість книг у нас люди. Візьмемо, як приклад, книги. Знаю чимало людей, які читають книги, які мають "гарні" відгуки. Не дурість? Кожне сприймає світ, усе довкола по своєму, проте все одно відгуки працюють. Ніколи не читаю рецензій на книги, тільки після того як прочитаю книгу і в мене сформується свій особистий погляд, тільки тоді, тому що цікаво побачити інший погляд. Проте, знову ж, я прочитала цю книгу саме за рекомендацією. Тобто я почула, що книга класна, в голові сформувалася не те що картина, а саме результат від цієї книги, що вона має меня принести одне задоволення.
Що з людьми? Таке ж саме. Нам хтось каже, що ця людина відстій і в нас вже починає формуватися певне уявлення щодо цієї людини. Якщо це кажуть декілька людей, то в нас же чітко формується це кляте уявлення. Дуже гарно можно побачити на прикладі цькування в школі. Завжди все починається з однієї людини, неважливо що сталося, чи конфлікт, якась брехня. Один починає, а інші продовжують.
В цій книзі чутки розповзлися в тому, що дівчину назвали шльондрою і все село в це повірило. А в нас скажите не так? З вилами не кидаються (і добре), в нас все глибше. Гадаю хлопці зрозуміють як швидко розповзаються чутки про те, що дівчина шльондра. Чим менше місто, тим швидше. Хочу знову, район, певна група людей, з якою ця людина спілкується швидко дізнається. Який результат? У хлопців вже сформоване уявлення про цю дівчину і вони діють згідно з цим уявленням.
Це дивовижно. Я намагаюся тепер не думати про людину так, як меня хтось каже. Не хочу формувати уявлення, оцінку, поки не "прочитаю" людину. Хоча ці оцінки все одно впливають, але вже не так сильно.
Гарний приклад це акторство. Наприклад, відома Анастасія Заворотнюк, яка не могла позбутися цього образу. В усіх вже сформувалося уявлення про те яка вона людина і т. д. Буває, що ось дивишься кіно з актором, який грав в іншому и думаєш: "Все одно ти для мене Гаррі Поттер (наприклад)". Це ярлики, тільки в акторстві формується весь образ, а в реальному житті тільки частина.

Эта книга,была моим первым произведение на украинском языке,которое я прочитала. Не скажу,что я была в восторге,но и не совсем согласна с теми,кто называет этот роман "бульварщиной". Скорее,это реальное отражение современных реалий. В селе я,конечно,никогда не жила, но ни для кого не секрет,как там живут люди и как порой сложно жить там, где тебя знает и обсуждает твои действия каждая собака. Начало книги меня конечно не особо впечатлило,кто читал,тот поймет. Действие начинается с того,как тринадцатилетняя девочка производит некоторые действия ртом тридцатилетнему другу своего отца. Тургеневским барышням и рафинированным эстетам эту книгу в руки брать не стоит,т.к. это не самая "интересная" сцена в этой книге. На самом деле сколько бы раз мы не поморщились,читая ее,книга страшна своей правдой,которую как бы нам не было тяжело и отвратительно,стоит принять

Давно хотіла прочитати цю книгу. Побачила її у книжкову магазині та з'явилася спокуса купити. Але я й так витрачаю багато грошей на так звані "одноразові" книжки, тому вирішила спочатку прочитати в електроному варіанті. Книга мене вразила своєю... пошлістю. Я та людина, котра звикла читати класчину літературу і тут такееееее... Старше покоління мене б не зрозуміло, ну, наприклад, моя мати закинула цю книгу куди б подалі. Але я стримано продовжила читати. І оговталась десь близько за північ.
Банальний сюжет, який був наявний довгий час в українській літературі (деморалізація села, життя людей у цьому деморалізованому селі). Знаєте, іноді аж нудить від цієї одноманітності. Але я читала. Сюжет закручений, нагромадження різноманітних подій, несподівани повороти у долі героїв - все це затьмарює банальну тему. Попри пошлість, іноді й відразу, яка виникала у моїй душі, а іноді й банальнищу, твір захопив. А ,отже, це найголовніше. Книга повина зачарувати та захопити. Мені сподобалось, але я б ще раз не прочитала цю книгу.
4 з 5

P. S. Зрозуміла при рочитанні цієї книги, що за смерть тварин у творі я більше хвилювалася, ніж за смерь людей. Цих смертей у романі вистачає.

Давно чула про цю письменницю, але все ніяк не випадала нагода познайомитися з її творами.

.

І ось цей момент настав. Почала з її першого роману "Село не люди" (за який вона отримала премію "Коронація слова")

Роман чесний та відвертий. Написаний дещо різко (неодноразово ви там зустрінете нецензурні слова та кріпкі "простолюдинські" вислови).

Та найбільше вражає, що в ньому зібрані найнижчі, найганебніші людські риси. Підлість, заздрість, хтивість, тупість, пихатість та ще з десяток аналогічних "чеснот".

Люко Дашвар завела читача в маленьке українське село, де і познайомила нас з його примітивним і дикунським життям.

І це стосується не лише "благ цивілізації", а й законів, які там панують.
Коли вся стая готова загризти слабшого. А якщо він зможе відстояти себе, то поженуться за кимось іншим. І це при тому, що вони не "святі та божі", а у кожного "рильце в пушку".

Для мене книга була важкою. Все правда і все це є в житті. Але концентрат цієї правди аж зашкалює.

"Село не люди" - книга, яка підштовхує подумати над багатьма "некрасивими" темами. Принаймні, помітити їх та не закривати на це очі.

Приятные минуты... читаю "село - не люди" Люко Дашвар и такие неоднозначные чувства... сама суть произведение, атмосфера постсоветской Украины мне нравится, но манера написания не очень... не потому что плохо написано, а наверное из-за некоторых моментов, которые меня смутили... а может и действительно так жили в селах... не было культуры секса... дети узнавали все из каких-то журналов... культуры общения, что из-за каких-то сплетен, могли поджечь дом... бедность и пьянство...Но все же до конца книги переживала за судьбу Катерины... Она светлая, добрая девочка... но больше всех мне понравилась её мама... которая, поддерживала её в трудные минуты и понимала её.