Я візьму у торбину усі свої болі й печалі,
занесу у пустелю, покинуту Богом й дощем.
Я вогонь розведу і спалю весь той клунок безжально.
Дим у серце зайде, наче привид, прозорий лицем.
Знаєш болі фантомні за тим, що немає, вмерло?..
І до крові шорстка, як наждак, туга світ обдере.
Називай відболіле пустим і цілком нікчемним,
тільки болю фантомного в серця не одбереш.
Повернуся в пустелю, де попелом вже перетліли
мої болі й печалі, і сум незагасний мій.
Наберу собі жменьку білястого ніжного тліну,
щоб згоїти у серці тебе, мій фантомний біль.
