Спустошення

Реставрація імперії і проект надлюдини, воля й обумовленість, герої креативного класу і нова Орда, що жене своїх коней із розверзлих надр свідомості. Спустошення шириться світом... Спекотний серпневий день. Троє чоловіків опиняються на одній лінії подій. Кожен здійснює відчайдушну спробу змінити власний сценарій, сценарій людей навколо, сценарій історії. Відомий журналіст Федір Могила влаштовується помічником серйозного інвестора, який бажає вкрай швидко сформувати ринок психотехнологій. Вони в...

Рейтинг LiveLib

3,3

42 оценки

5
19%
4
24%
3
36%
2
19%
1
2%

Ваша оценка

Прочитали 49Хотят прочитать 44

Рецензии

Wise787
1 сентября 2018
З творчістю Дереша я знайомий дуже давно, ще на початку 2000-х. Тоді, романи «Культ», «Архе», «Поклоніння ящірці» буквально захоплювали мене, викликали гаму емоцій. Це був бурхливий підлітковий період перед дорослим життям, коли така контркультурна проза про наркотики (не вживання, а просто читати про це), розширення свідомості, нонконформізм, самовираження і пошук себе, були для мене актуальними. Далі, понеслось: «Намір», «Трохи пітьми», «Голова Якова», «Остання любов Асури Махараджа», кілька збірок оповідань із санайського циклу «Миротворець», «Пісні про любов і вічність». Кожна книга по своєму була унікальна. Власне з «Якова» почався більш зрілий період Дереша.
«Спустошення» - це досить серйозний роман про екзистенційні мотиви існування, сакральні пошуки себе, постійні сумніви, про перспективи людства із активним розвитком психоінженерії. У 34 роки Федір відчуває кризу середнього віку. Робота його не задовольняє, стосунки з жінками мінливі, а життя здається химерним, швидкоплинним та метушливим. Де ж у всьому цьому сенс? Федір знаходиться на дні кризи, навіть думки про самогубство полонять його мозок. Він ставить питання, яке ще сформулював Камю у есе «Про абсурд»: якщо життя абсурдне і конечне, то чи варто воно того, щоб прожити?
У процесі пошуку, Федір знайомиться із Смирною (досить загадкова, але інфантильна дівчина), тусується із друзями, з якими курить травку і розширює свідомість. Ключовим моментом роману є відвідування Зони, де Федір Могила загадує бажання. Ця Зона – алюзія на «Пікнік на узбіччі» Стругацьких. Але він сформулював не чітке бажання, тому переміни в його житті наступають хаотично і не зрозуміло. Зона – це символічно підсвідома проекція наших потаємних бажань, які ми можемо навіть не розуміти логікою. Це наче захована машина Бога, яка здійснює усі мрії, якщо їх озвучити.
Знайомство з Дмитром Кармановим вщент змінює життя Федора. Тепер він починає працювати з психотехнологіями по розширенню свідомості, створенні надлюдини. Психоінженерія повинна створити нових людей, які контролюють та управляють власною свідомістю, а також впливають на свідомості інших людей. Зараз вже існують багато способів впливати на психіку людини, маніпулювати нею, розширювати свідомість. Гадаю, скоро ми зможемо використовувати здатність мозку в десятки разів більше, швидше запам’ятовувати інформацію, отримувати більше навичків, навчимося витягати із підсвідомості будь-яку інформацію, зчитуючи її, як диск чи флешку на комп’ютері. Останні можливості – фантастика, але дуже скоро воно може стати реальністю. І Дереш такі актуальні теми сьогодення та деякі футурологічні проз ноги розглядає у своїй книжці.
В романі є політичні мотиви про ситуацію України на арені світу, її співвідношення з Росією та Європою. Дереш пройшовся по цій темі обережно.
Федір змінив своє життя, завдяки психотехнологіям, але втратив багато важливого у житті. Чи отримав він те, що просив від Зони? Ми самі загадуємо бажання, але не завжди знаємо чи краще нам буде, якщо вони здійсняться? Якою ціною ці мрії стануть реальністю? Може провидіння, рок, Бог краще знають, що саме нам потрібно для нас, щоб при цьому не страждали оточуючі люди? Адже егоїстичні бажання часто засліплюють мозок і отруюють життя близьких людей. Помилковий вибір може лишити шрам в душі на все життя. Насправді, роман дуже сильний. Є в ньому елементи містики, філософії, соціальні та психологічні мотиви. Є алюзій на Стругацьких, Соляріс Лема, 1984, архетипи Юнга, філософію Хайденгера, Ніцше, Камю. Гадаю, є ще багато пасхалок, які я забув чи не помітив у тексті. А ще мені здався цікавий спосіб спілкування піктограмами, який передає більше відчуттів при інтерпретації зображень, ніж голий текст. Раніше піктограми і ієрогліфи використовували древні цивілізації. Я замислився, невже все нове – дійсно забуте старе? Адже текст, як засіб інформацій дуже застарілий. Піктограми зручніше в певному сенсі. В майбутньому гадаю, взагалі, люди зможуть телепатично спілкуватися, передавати один одному не слова чи малюнки, а емоції, відчуття. Але це мене занесло у фантастику.
Фінал роману неоднозначний. Федір йде своїм шляхом далі. Ми не знаємо, який він зробить вибір і що відбудеться з ним.

Це дорога. Дійдуть не всі.
Що не сподобалося? В романі текст двома мовами: діалоги частково російською і більше українською мовами. Зручніше для читання було писати однією мовою. Ще були вставки на англійській мові без перекладу. Останнє взагалі не припустимо, адже не всі так знають англійську мову, щоб вільно перекласти текст під час читання. А перекладати гулом – це незручності, шукати копіювати текст, вставляти в перекладач. А якщо паперова книга, то взагалі не можливо перекладати окрім словника чи шукати електронний текст і робити купу маніпуляцій. Тобто, Дереш міг більше шанувати читачів і дати переклад нижче.
Читать далее
7 понравилось
1,5K
DaraAverage
23 января 2019
Все сложно в нашей жизни
Дочитав "Спустошення" Любко Дереша и даже посмотрев пару его интервью, у меня осталось много вопросов. В интервью он говорит о том, что писал для своего поколения. И видимо мы очень сильно отличаемся!
Сюжет книги такой: Фёдор Могила - известный журналист, в свой 34 день рождения переживает, что не рад своей жизни, что занимается не тем, о чём мечтал. И он полностью меняет свою деятельность и становится помощником одного миллиардера, который мечтает осуществить когнитивную революцию. И далее описаны все проблемы человека, который переживает потерю прежних смыслов существования.
Читать было очень сложно. Мне к диплому разбираться с задачами было иногда легче, чем в темах книги. Поэтому я спасалась любовной линией. Потом, когда я все таки заинтересовалась основной темой, любовная линия превратилась в бредовые ссоры. В общем меня постоянно что-то раздражало.
Больше всего меня озадачило интервью автора. Там он говорит, что не смотря на название книги, это история наполнения человека, принимания себя. Но в конце главный герой не находит ничего и пребывает все в том же состоянии, если не хуже. Этот момент я не поняла.
Из плюсов, мне очень понравилось то, как передана усная речь. Каждый персонаж говорит на своём родном языке, и поэтому мне было легко поверить в реальность персонажей. И характеры прописаны очень хорошо. Они не плоские, реальные люди.
В итоге я поняла, что книга хорошая, но не для меня. И в общем-то это и хорошо, потому что только проблем с наркотой, сумасшедшими боссами мне не хватало
Читать далее
6 понравилось
1,2K
books_passion__
16 апреля 2018
За межами
Любко Дереш. Спустошення. – Львів: видавництво Анетти Антоненко, 2017. – 448 с.
"Спустошення" – це саме та книга, після якої, напевне, кожен читач сам відчує щось подібне – почуття виснаження, неправильного вибору та шляху, життєві негаразди та підводні камені, які часто трапляються на нашій дорозі буття – все це тут, в одному романі. Це книга про дорослішання, про переломні моменти, коли потрібно робити вибір, коли треба ступати в невідоме.
У творі розповідається про межу в житті: ти або можеш її перейти, або ж будеш залишатися за нею й далі, так нічого й не змінивши, ні на що не наважившись. Питання лише в тому, в якому разі втратиш більше? І вибір залежить тільки від тебе. «Усі ми стикаємося в один момент з невідворотністю цього світу, життя, що приходить до нас у вигляді часу, років, подій, які минають і не приводять до якісної зміни», – зазначив якось автор, про це повідомляє видання «ЛітАкцент».
Головний герой – Федір Могила. Амбітний, популярний журналіст, якого знають і поважають в його колі, одного разу вирішує змінити щось у своєму житті. Він почувається жахливо, йому все набридло, втратило сенс – життя здається фальшивкою. Саме в цей момент з’являються й інші – такі ж як Федір – готові перейти межу, дивним чином їхні шляхи перетинаються й залишають один на одному помітний слід. І тут варто згадати два ключових, на мою думку, поняття книги: Зона та сценарії нашого життя.
Автор роману зображує певну територію, яка може впливати на хід подій у житті головного героя та його близького оточення – її називають Зоною. Саме тут Федір відчуває полегшення, впорядковує свої думки й знову знаходить відповіді на всі питання. На мою думку, це символ чогось божественного, чогось такого, що не залежить від людини, але це щось, що обов’язково може виконати твоє бажання, якщо ти дійсно будеш цього хотіти. Можливо, автор хотів порівняти Зону з Богом. Крім того, Дмитро Карманов – ще один важливий герой книги – часто говорить про те, що життя йде за сценаріями, і вони часто змінюються в нашому житті. Сценарії кажуть, як ми маємо чинити в тій чи тій ситуації, саме вони можуть допомогти змінити щось, якщо слідувати їм. Ця думка справді цікава, дозволяє замислитися, адже, можливо, кожен вчинок вже заздалегідь кимось визначений і не підпорядковується нам.
До того ж у творі розглядається доволі складне питання – управління свідомістю або психоінженерія, за якою головні герої роману вбачають майбутнє всього людства. Саме в цьому напрямі й вирішує працювати Федір Могила, покинувши своє звичайне життя (перейшовши межу), незважаючи на те, що він абсолютно не знає, що його чекає далі. Він зробив вибір, який дався йому складно, й втратив доволі багато – друзів, кохану людину, роботу й навіть віру в ідею. Але що було б, якби він не перейшов цю межу? Відповісти складно.
Кожен герой книги намагається контролювати себе, свою свідомість, інших – цей контроль повсюди, тому що саме таким і є наше життя. На нас все тисне, й ми не можемо вирішити, що є важливим, що нам потрібно, а що просто шлак. Тоді й приходить те саме спустошення – неусвідомленість себе, загубленість. Любко Дереш зазначив в інтерв’ю «Української правди»: «Як на мене, є щось страшніше за смерть – це небуття. Небуття – це не те, що наступає після смерті, а це скоріше те, де ми зараз, той стан загубленості, неусвідомленості себе».
У романі Любко Дереш також проводить паралелі між Україною та Росією, а також американським суспільством, показуючи відмінності між цими державами та, на мою думку, намагається показати, що українська держава не гірша, ніж інша. Зокрема, у творі простежується натяк на війну між Росією та Україною, що насамперед прослідковується у конфліктних (хоча нібито й дружніх) стосунках Гурова, Карманова та Осипа Айзека.
Спочатку читати книгу було складно. Але згодом вона справді мене захопила. Я сама пережила ті відчуття, що мав головний герой – наскільки добре вони були передані автором. Ця книга – про все, вона дає кожному пораду, яка тому потрібна саме зараз, саме в цей момент. Сотні питань і скільки ж відповідей. І от мені запам’яталась одна із цитат:
- Це дорога.
- І не всі дійдуть до кінця.
Здається, що вона пояснює зміст всієї книги. Рекомендую почитати, бо справді книга допомагає відкрити нові горизонти.
Читать далее
6 понравилось
1,2K