Рецензия на книгу

• 

  Wise787

  1 сентября 2018

  З творчістю Дереша я знайомий дуже давно, ще на початку 2000-х. Тоді, романи «Культ», «Архе», «Поклоніння ящірці» буквально захоплювали мене, викликали гаму емоцій. Це був бурхливий підлітковий період перед дорослим життям, коли така контркультурна проза про наркотики (не вживання, а просто читати про це), розширення свідомості, нонконформізм, самовираження і пошук себе, були для мене актуальними. Далі, понеслось: «Намір», «Трохи пітьми», «Голова Якова», «Остання любов Асури Махараджа», кілька збірок оповідань із санайського циклу «Миротворець», «Пісні про любов і вічність». Кожна книга по своєму була унікальна. Власне з «Якова» почався більш зрілий період Дереша.

  «Спустошення» - це досить серйозний роман про екзистенційні мотиви існування, сакральні пошуки себе, постійні сумніви, про перспективи людства із активним розвитком психоінженерії. У 34 роки Федір відчуває кризу середнього віку. Робота його не задовольняє, стосунки з жінками мінливі, а життя здається химерним, швидкоплинним та метушливим. Де ж у всьому цьому сенс? Федір знаходиться на дні кризи, навіть думки про самогубство полонять його мозок. Він ставить питання, яке ще сформулював Камю у есе «Про абсурд»: якщо життя абсурдне і конечне, то чи варто воно того, щоб прожити?

  У процесі пошуку, Федір знайомиться із Смирною (досить загадкова, але інфантильна дівчина), тусується із друзями, з якими курить травку і розширює свідомість. Ключовим моментом роману є відвідування Зони, де Федір Могила загадує бажання. Ця Зона – алюзія на «Пікнік на узбіччі» Стругацьких. Але він сформулював не чітке бажання, тому переміни в його житті наступають хаотично і не зрозуміло. Зона – це символічно підсвідома проекція наших потаємних бажань, які ми можемо навіть не розуміти логікою. Це наче захована машина Бога, яка здійснює усі мрії, якщо їх озвучити.

  Знайомство з Дмитром Кармановим вщент змінює життя Федора. Тепер він починає працювати з психотехнологіями по розширенню свідомості, створенні надлюдини. Психоінженерія повинна створити нових людей, які контролюють та управляють власною свідомістю, а також впливають на свідомості інших людей. Зараз вже існують багато способів впливати на психіку людини, маніпулювати нею, розширювати свідомість. Гадаю, скоро ми зможемо використовувати здатність мозку в десятки разів більше, швидше запам’ятовувати інформацію, отримувати більше навичків, навчимося витягати із підсвідомості будь-яку інформацію, зчитуючи її, як диск чи флешку на комп’ютері. Останні можливості – фантастика, але дуже скоро воно може стати реальністю. І Дереш такі актуальні теми сьогодення та деякі футурологічні проз ноги розглядає у своїй книжці.
  В романі є політичні мотиви про ситуацію України на арені світу, її співвідношення з Росією та Європою. Дереш пройшовся по цій темі обережно.

  Федір змінив своє життя, завдяки психотехнологіям, але втратив багато важливого у житті. Чи отримав він те, що просив від Зони? Ми самі загадуємо бажання, але не завжди знаємо чи краще нам буде, якщо вони здійсняться? Якою ціною ці мрії стануть реальністю? Може провидіння, рок, Бог краще знають, що саме нам потрібно для нас, щоб при цьому не страждали оточуючі люди? Адже егоїстичні бажання часто засліплюють мозок і отруюють життя близьких людей. Помилковий вибір може лишити шрам в душі на все життя. Насправді, роман дуже сильний. Є в ньому елементи містики, філософії, соціальні та психологічні мотиви. Є алюзій на Стругацьких, Соляріс Лема, 1984, архетипи Юнга, філософію Хайденгера, Ніцше, Камю. Гадаю, є ще багато пасхалок, які я забув чи не помітив у тексті. А ще мені здався цікавий спосіб спілкування піктограмами, який передає більше відчуттів при інтерпретації зображень, ніж голий текст. Раніше піктограми і ієрогліфи використовували древні цивілізації. Я замислився, невже все нове – дійсно забуте старе? Адже текст, як засіб інформацій дуже застарілий. Піктограми зручніше в певному сенсі. В майбутньому гадаю, взагалі, люди зможуть телепатично спілкуватися, передавати один одному не слова чи малюнки, а емоції, відчуття. Але це мене занесло у фантастику.

  Фінал роману неоднозначний. Федір йде своїм шляхом далі. Ми не знаємо, який він зробить вибір і що відбудеться з ним.

  
  Це дорога. Дійдуть не всі.
  

  Що не сподобалося? В романі текст двома мовами: діалоги частково російською і більше українською мовами. Зручніше для читання було писати однією мовою. Ще були вставки на англійській мові без перекладу. Останнє взагалі не припустимо, адже не всі так знають англійську мову, щоб вільно перекласти текст під час читання. А перекладати гулом – це незручності, шукати копіювати текст, вставляти в перекладач. А якщо паперова книга, то взагалі не можливо перекладати окрім словника чи шукати електронний текст і робити купу маніпуляцій. Тобто, Дереш міг більше шанувати читачів і дати переклад нижче.

  7 понравилось

  1,5K