Корсо

Дівчина Єва - одна частинка   пазлу. Садівник - інша. Між ними кидає погляд у темряву відважний пес кане-корсо. Пазл живе, його картинка закручується, а головні герої йдуть назустріч один одному. Назустріч пітьмі, яка ховається у найпотаємніших кутках душі.
⠀
Якби хтось мені сказав років зо два назад, що я буду зачитуватися трилером української письменниці до пізньої ночі, відриваючись тільки на те, щоб змочити пересохле горло... Я б пирснула зі сміху. Тоді я ще не знала, що наші вміють ТАК писати, закручуючи інтригу до останнього, а потім видаючи в лоба фінальне "Б-а-м-м-м-м". Це настільки круто, що я готова дифірамби співати, серйозно!
⠀
Тільки два моменти мені не дуже зайшли - любовна лінія Єви і поліцейського Володі та містичні видіння Максима. Але загальна картина "Корсо" від того не постраждала - леймотив виведено на ура і натягнуто, наче струну, котра зривається гострим звуком у найнеочікуваніший момент.
⠀
Роман раджу любителям полоскотати нерви і попорсатися у свідомості маніяка. Мені завжди було цікаво, що керує людьми, які скоюють вбивства, впиваючись ними? Що смикає їх за ниточки, які темні порухи душі, які думки зринають у їхніх головах, направляючи на шлях, котрому лиш один шлях - у безодню?
⠀
Поліна Кулакова дає можливість не тільки заглянути за цю ширму, а й гарно її дослідити, розглядаючи під мікроскопом. А там ховаються неприємні речі, ой неприємні.
⠀
Це було дуже смачно!

Недбало та погано написаний кадаврік, який з усіх сил пнеться бути трилером, а авторського вміння вистачає лише на мелодраму із елементами детективу.

Твір, який скоріше НЕ раджу, аніж навпаки. Графоманії більше, аніж мотивації. Шаблонні герої, штамповані вчинки, як наслідок - повна відсутність емпатії до них. Декілька яскравих та майстерних епізодів не рятують твір в цілому, він залишається сирим, поверхневим, а місцями й невиправдано пафосним. Головна інтрига вже на середині стає зрозумілою, і так, якщо ви закинете книжку після 100-ї сторінки, зрозумівши, хто тут кому рабінович, то геть нічого не втратите.

️З плюсів можна відмітити обсяг: трішки більше 200 сторінок, тому особливо багато часу не витрачено.

️️До плюсів також віднесу певний натяк на захований потенціал. Якщо авторка випишеться, та ще й під чуйним керівництвом вмілого редактора, нас чекає своя класна майстриня трилерів, що не може не радувати.

Решту книг її поки що читати бажання немає

Найстрашніший звір - це людина.

В кожному з нас живе зло. Різниця лише в тому, що хтось випустив його на волю, а хтось, поки що, тримає його в клітці.

Та ми не знаємо, коли і за яких обставин замок клітки відкриється.

Що мені подобається в творчості письменниці - так це вміння тонко змішувати кольори сприйняття ситуації.

В її книжках немає чорного чи білого. І навіть всіх відтінків сірого. Її палітра багатогранна і весь час міняється.

Кожен герой постає і злим і добрим, безжалісним і співчутливим, усвідомленим і безросудним.

Персонажі завжди "живі" та "справжні". А ти, читаючи їхню історію, не знаєш за кого вболівати і на чию сторону ставати.

В маленькому містечку Доброліві почали зникати жінки. Стали ширитися чутки про серійного вбивцю. Але це не точно. Бо, ні слідів насилля, ні мертвих тіл знайдено не було.

А все тому, що вбивця жертв закопував. Він називав себе Садівником, а тих жінок - квітами в своєму саду.

Все йшло добре, сад розростався.

Та якось вдача його зрадила - і все із-за того диявольського собацюри...

Одного разу, пізно повертаючись з роботи, Єва у темному переході натрапила на величезну собаку породи кане корсо.

Він був поранений й зголоднілий.

Пожалівши тварину, Єва впустила того в свою квартиру.

І навіть не уявляла, що через цю собаку, життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Саме тоді її дорога перетнулася з дорогою Садівника...

Інтригуючий психологічний трилер, який змусить не лише напружено спостерігати за розвитком подій, а й весь час поринати в людську природу і питати себе: "А що зробив би я при таких обставинах?"