Рецензия на книгу

• 

  111289

  13 апреля 2020

  Кажуть, людина - надто жорстока істота. Але як щодо природи? Хіба не за законами природи виживає сильніший? Хіба такий добір не є жорстокішим за будь-які інші вчинки людини?

  Дівчина Єва - одна частинка   пазлу. Садівник - інша. Між ними кидає погляд у темряву відважний пес кане-корсо. Пазл живе, його картинка закручується, а головні герої йдуть назустріч один одному. Назустріч пітьмі, яка ховається у найпотаємніших кутках душі.
  ⠀
  Якби хтось мені сказав років зо два назад, що я буду зачитуватися трилером української письменниці до пізньої ночі, відриваючись тільки на те, щоб змочити пересохле горло... Я б пирснула зі сміху. Тоді я ще не знала, що наші вміють ТАК писати, закручуючи інтригу до останнього, а потім видаючи в лоба фінальне "Б-а-м-м-м-м". Це настільки круто, що я готова дифірамби співати, серйозно!
  ⠀
  Тільки два моменти мені не дуже зайшли - любовна лінія Єви і поліцейського Володі та містичні видіння Максима. Але загальна картина "Корсо" від того не постраждала - леймотив виведено на ура і натягнуто, наче струну, котра зривається гострим звуком у найнеочікуваніший момент.
  ⠀
  Роман раджу любителям полоскотати нерви і попорсатися у свідомості маніяка. Мені завжди було цікаво, що керує людьми, які скоюють вбивства, впиваючись ними? Що смикає їх за ниточки, які темні порухи душі, які думки зринають у їхніх головах, направляючи на шлях, котрому лиш один шлях - у безодню?
  ⠀
  Поліна Кулакова дає можливість не тільки заглянути за цю ширму, а й гарно її дослідити, розглядаючи під мікроскопом. А там ховаються неприємні речі, ой неприємні.
  ⠀
  Це було дуже смачно!

  13 понравилось

  373