Корабль судьбы

Вот так вот я за две недели прочитала 3 000 страниц текста. Мне так понравилась книга! Я до сих пор смакую и обдумываю ее. Вжилась в каждого героя, прожила каждую проблему. Вместе с Альтией я скорбела по утрате Проказницы, терпела тяготы службы на промысловом судне, избегала Брэшена и думала о нем с утроенной силой. Вместе с Уинтроу я страдала от угроз сурового отца, привыкала к жизни на корабле, постигала моряцкую науку. Вместе с Проказницей противилась Кайлу Хэвену, прислушивалась к стонам рабов в трюме, страдала без Уинтроу, узнавала пиратского короля Кеннета, не замечала его женщину Этту, ревновала, летела, становилась драконицей и побеждала ее. Вместе с Эттой любила Кеннита и боролась за его жизнь. Вместе со змеями искала путь и предназначение. Вместе с Тантильей взывала к Рэйну и Малте о пробуждении а потом скорбела об утрате драконов и уходе Старшей расы. Вместе с Роникой не теряла самообладания и оптимизма.

Такой яркий и самодостаточный мир, что я до сих пор "живу" в нем. И драконы, живые корабли, Удачный для меня такие реальные, что кажется, они совсем рядом, по соседству.

Отдельно хочу отметить перевод. Отличный, яркие краски, точные слова, кажется, все происходящее видишь воочию.

Вердикт: 10 из 10. Читать обязательно!

Первую половину книги я прочитала довольно быстро, а вот концовка оказалась очень насыщенной событиями. Из-за обилия информации мне было сложно читать дальше, потому что от всего происходящего начинала болеть голова.

Вспомнив опыт с предыдущей книгой, я обратилась к аудиозаписям, и это мне очень помогло.

Здесь представлен широкий спектр: от людей, которые не хотят ничего делать, но только жалуются, до агрессивных и высокомерных личностей, способных только приказывать и причинять боль. Есть и те, кто слишком высоко о себе думает, хотя на самом деле не соответствует своему возрасту, уровню навыков и положению в обществе. А также те, кто не может или не хочет адаптироваться к обстоятельствам.

Это было невероятное и незабываемое путешествие в мир говорящих кораблей и морских змей, в страну отчаянных пиратов и гнусных работорговцев, в мир отважных моряков и честных торговцев, чтящих традиции. Здесь живёт большая семья Вестритов, каждый член которой играет ключевую роль в событиях, способных изменить мировой порядок.

Я наслаждалась каждым мгновением этого путешествия. Мир, созданный автором, был уникален и самобытен. Динамика событий была на пределе: сражения, погони, выживание, страдания, размышления, званые вечера, интриги, любовь, сомнения, вопросы морали, религии и философии. Персонажи были живыми и настоящими, каждый со своими достоинствами и недостатками, мечтами и страхами. Слог и диалоги были великолепны.

Цей 2 сезон  набагато динамічніше та жвавіше за перший, де розповідь виключно від лиця Фіца. Тут персонажів від чийого обличчя йде розповідь набагато більше, вони в різних місцях та за роахунок цього виходить все динамічніше та об"ємніше. Саме через це, на мою думку, цей сезон в Робін Хобб(Гобб) люблять найбільше. Але в автора тут теж не все ідеально, хоча при таких об"ємах вона ще більш менш тримає все в голові, але потім бувають фейли та фоками на рівному місці, тому завжи було щось, що не давала ставити всі 5 із 5, все в мене рівно на 4.
Будуть міні спойлери, бо без  згадування певних тіл не вийде пояснити мої притензії...

Все відбувається через 2-4 роки після польоту Дракона Веріті. +2 роки майже самі пригоди йдуть. Третій сезон починаеться коли Фіцу 35, тоб-то через мінімум через 15 років після подій в останній книзі 1 сезону. Я чесно вже забула скільки Фіцу було 16 чи то вже 18, але ок, хай буде 20 як на це натякають на першій сторінці 3 сезону. 4 сезон починається з останніх глав, точніше переписує епілог 3 сезону останньої книги трохи іншими словами, а потім майже пів року проходить й вони вилупляються, десь рік майже тусять на місці чи пів року. Й до чого все це я? Бо з дат виходить що Фіц знайшов Тінтальї ще одного дракона з яким вона тусити починає на початку першої книги 4 сезону про Дощові Нетрі... Тобто або Хобб лажанула конкретно з хронологією й в 3 сезоні ми знайдемо дракона цілого, що буде в 4 сезоні...Або знахідка ще одного даркона Фіцом, просто пройшла мимо нас і появу з нізвідки ще одного дракона для 4 сезону прописали тупо парою стрічок на початку першої книги... Й ця незтиковка лажна таки змусила мене написати відгук. Бо без нього якось мені 3 сезон починати так собі. Та й судячи з заяв Блазня він якраз після пригод з Живими Кораблями повинен був їхати давати копняка Фіцу і всім-всім-всім... тобто нам натякали на пригоди через 4-6 роки після Дракона Веріті. А тут Фіц "дідусь" весь такий 35 річний на першій же сторінці... не померший його вчитель якому тоді вже за 75 і ганяючий ніби огого дід з 21 століття О_о Нам парою стрічок розказали, що він навчився Віту, коли повернувся в міста де живуть такі ж володіючі Вітом... це ж явно пригоди в яких чи після чи між нимі, там щось хотів змінити Янтар...Аа-а-а-а-а-а—а... хрома хронологія й жаль, що деякі пригоди нам можуть явно не описати та не згадати(

Кажу зразу, що Хобб(Гобб) протовкнула повістку про рабство, що таке людина й коли вона людина, а коли стає предметом і вся така філософія з всім лайном в якому було работоргівля  - показала. Так би мовити для не сильно люблячих вчити історію американців, особливо світову історію. Так би мовити, аби всі розуміли, наскільки було все погано в середньовіччя з перевезенням рабів й які всі муки страждали. Це помимо страждань жінок в різних культурах при середньовіччі. Чому середньовіччя, бо антураж світу десь приблизно прикручений до цієї нашої доби.

Історія створення живих кораблів цікава. Я все очікувала, що Білий корабель, що в старих свитках Фіц найшов як "навіжений" - не був Идеальним/Досконалим. А жаль... пірат з першого сезону та дохлий грізний з другого не співпали по часу.
Блазня походу так задобла Менестрель, що він вирішив стати жінкою в Бінгтауні. Я не зрозуміла чого його не взнали багато читачів по одному опису його зовнішності, наявності ідельних дерев"яних бус, має талант бачити в тому що може бути тільки в тому шматку дерева, того що не місцевий так ще заганя за те що любить тих одних, що серед цілої маси любить йти в протилежну сторону, коли їм треба. Інші дрібниці типу пошук Янтарем хлопчика з тату та без 1 пальця й знаходженням його сестри - то вже камінь до забивання догадки, як вірної. Хоча якщо ви читаєте не сразу після закінчення 1 сезону, то можете по опису зовнішності Блазня й не впізнати. Фіц доглядаючи Блазня при його моментах дорослішання - грудей не бачив, хоча з часом могло появитися, раз настільки темніше став з часу, коли політав на Драконі з Дівчиною. Коротче намроблять інтриги на расу Блазня. Й як я зрозуміла Скілл та Віт не дозволяють побачиити стать. Тому для Досконалого Блазень - жінка Янтар, а Фіцу - хлопець Блазнь.

З проблем те що Хобб явно забуває, що вона написала в кінці однієї книги, коли починає наступну. Бо в кінці однієї книги знаходять та визволяють Драконессу, брат Малти пхає її залицяльника вибиратися з халепи, продумує варіанти, позитивить, весь в дії міліпіздрик - початок наступної книги з міні поверненням в часі й "унилоє говно" вже брат Малти, а не її воздихатель, що думав що вона відкинула копита... В третій книзі в кінці мене просто нафіг винесло, як Блискавка-Проказниці/Вівації все вякає та кричить, що вона попливе захищати пуголовків Драконів - що це її місія! Вінтроу на засіданні "круглого столу" нової верхівки правлячих сил світу теж каже, що Проказниця пливе до Дощових нетрів супроводжувати пуцвірків, бо сама Тінталья ніяк, а тому Досконалий/Ідеальний та Проказниця попливуть допомагати, а Потім і тільки потім повернеться назад до піратів бо там її сердце та душа лежить, а не в Бінгтауні... проходить 2 глави, коли вони всі розходяться спати, виясняють дещо перед сном, чи після сну зразу... Проказниця стоїть вже в порту Джамелії та переживає, як же там пуцвірки драконів: доралися ли, окуклилися ли, встигли там їм канали, шлюзи й інше організувати чи ні, скільки вижило? Бо вона Не могла попливтиз ними... Нам @буть 1,5 книги мізки, що вона забов"язана  їх зібрати та відвести до місця закуклювання забовязана в Ім"я відродження  Роду Драконів!! Но ми якогось стоїмо тусим в порту Джамелії. Страждаємо... Хобб походу останні глави писала через 1-2 роки після умовного "круглого столу", полінилася перечитати в енний раз останні 2-3 глави що вона написала перед цим перш ніж почати писати дали останні глави третьої книги кінця другого сезону про Живі Кораблі.
Такий маразм не можна оцінити  5 +, чи 4+, це 4.  Якщо перша книга просто зав"язка й там апріорі вона динамікою не тягне на 5, то всі інші зрізалися за такі маразми автора та недоробки її редакторів. Й це при цьому що вона доволі старається не топорно поступово підкидати крихти на сезон та на майбутні сезони типу Корони з Півнячого пір"я, яка в нас згадується візуально в записі пам"яті в одному з старих міст в Манрах вбивці, та знаходиться реальна постарівша частина корони в кінці Корабля Долі й про неї запитується Блазнем у Досконалого. Але ми забуваємо на цьому фоні що було дві глави назад, що до курсу 1 корабля...

Малта та Сельден... Малта тотальне бахалько на всю голову, яке таки може поводитися гідно та варити макітрою, коли від цього залежать її хотілки та життя. Якщо її хотілки не пересікаються з її виживанням - то вона звичайна тупа шаблонна "блондинка". В Дощових Нетрях - буде ниючою тупою "блондинкою" з її хотілками. Бо якщо її життя не над прірвою то мізки в неї миттєво плавлятся й тому в неї такий відкат "дорослішання" буде в 4 сезоні.  Навіть хвороба її дитини розумнішою її не зробить - то ж не її життя кінчиться чи її чоловіка на крайняк.  Це персонаж на якому я відпочивала читаючи діалоги і іноді пару абзаців по діагоналі, бо в тупих роздумах малолітки я нічого важливого не пропускала для сюжета.
Сельден в нас попливе в спогадах чужого життя чи життів. Стане мінестрелем, але тупуватим мінестрелем з дитячою вірою в веселковий світ добра. Мізки реального тіла не сконектятся з мідрісттю дорослих дядьок, що йому завантажать в мізки каменюки старого міста. Через це ми в 4 сезоні будемо раз 6-8 слухати, як його в работорговці зловили + нова исторія нового власника/перекупщика та життя в нього.

Ну и деяке недорозуміння що до одного персонажу. Я думала що Падаль, це Плєвок з 4 сезону. Але Падаль вбивають. А в 4 сезоні ідентичних по сходним кольоровим параметрам та по стилю сарказму, поведінці з"являється Падаль... Або автор думала Падаль переродити в Плєвка, який би прокинувся природньо пізніше просто трохи поївши, але забула що вбила та відштампувала чи то пожаліла, що вбила й зробила подібного. Але ж  тоді з подібним характером повинен був бути ще пуцвірнок, який би підтримував би Падаль... Бо Сурія, Моолкін не змінилися по характеру при переродженні. Такщо якось чи то недогляд чи то продовбання по сюжету.

Трохи ще питання до шкорлупи яйця. То вона всмоктується, то частково всмоктується і доїдається, а в 4 сезоні її проїдають та їдять. + Тіл драконів не має ніде, навіть кістки бо вони при смерті одного з них - його труп з"їдають, але не їх пуголовків чи пуголовками помершого пуголовка. Тінталья не зжерла помершого Падаля, хоча їй летіти було всього нічого назад. як й те що їй мясо не завадило б. Пуголвки драконів почали їсти трупи сородичів в самому кінці історії, до цього ні-ні. А дракони так-так по твердженням з 4 сезону. Це той момент, коли я рада що я почала з Дощових Нетрів і потім повернулася по потрібній хронолгії книг.

Все інше в мене притензій не викликало. Потреби матеріальні, душевні персонажів, їх мотиви, погляди на світ з їх точки зору. Мені не було здивуванням, що Альтію ізнасилував Кенніт, бо він про дитину від неї вже в другій половині другої книги задумався, коли Вінтров сказав, що то його сестра їх шукає, що вона одна кров з ним... Й той замислився а чи насправді йому тоді треба дитина від Вінтроу та Етти, коли тут сестра на горизонті є й їх шукає. Там або зачарував би і все сталося б або знасилував би, що власне й сталося, але не для зачаття дитини, бо коли творив дичину про теє не думав.

Надіюся далі в неї все кращатиме, а такі маразми пропущені та недогледені зчезнуть чи стануть менше. Таки жінка замахнулася на серіал цілий в світі Ердердінгів й це її перші 6 книг. Й різниця між першими 3 та наступними є. Принаймі в динаміці.

Это первая трилогия, благодаря которой я познакомилась с морским фэнтези. И я просто в восторге!
Прошлые рецензии:
1 - Волшебный корабль
2 - Безумный корабль
По сути сказать-то даже в этот раз особо нечего...

В этой части происходит окончательное раскрытие всех секретов и тайн, наиболее полное, со всех сторон, знакомство с драконами (также их происхождением) и долгожданное воссоединение (или даже образование?) семей.

По началу идёт привычное, ещё со второй части, повествование с кучей веток. Но постепенно линии повествования начинают сливаться.

Политика занимает такое же большое значение в этой части, как и сами путешествия. В основном первое так прочно проникло в книгу, благодаря упорной борьбе Удачного с калсидийцами, которые хотели завладеть не только этим городом, но и Дождевыми Чащобами.

Но наибольшее внимание, конечно, уделяется тут морским змеям и драконам, ведь именно их секрет является главным в этой трилогии
Все любовные линии прописаны очень красиво и невероятно трогают.

Герои прошли огромный путь, выросли личностно и заняли отдельное место в моём сердечке.

Многие считают, что "Сага о живых кораблях" это женское фэнтези, но зачем делить фэнтези на женское или мужское, почему парни не могут просто читать про сильных женских персонажей?
Именно эта трилогия Хобб больше сосредоточена на сильных женских персонажах, просто они описаны чуточку ярче, но нельзя сказать, что мужские персонажи слабые - они просто не так детально прописаны.
Третья часть оставляет нам закрыть все события, раскрыть оставшиеся тайны, возможно, здесь слишком большая концентрация на любовной линии и меньше времени уделяется боевой и приключенческой частям, но это же не делает фэнтези менее магическим и притягательным.

Какое же это было чудесное путешествие! Даже не верится, что оно закончилось! С удовольствием бы еще немного поплавала на Проказнице и Совершенном!

Я так привязалась ко многим героям, что прощаться с ними тяжело. Хобб так здорово изобразила мир Проклятых островов и Удачного, будто я лично там побывала. Бегала по палубам кораблей, сражалась с морскими змеями, путешествовала в когтях Тинтальи и плутала в лабиринтах заброшенных домов Старших, погребенных под землей.

И как же поменялись многие герои! Практически никто из них не остался тем же, кем был в самом начале путешествия. И наблюдать за этим было так увлекательно. Особенно за теми, кто безумно раздражал меня в первой книге (в финале Малта просто украла мое сердечко).

Да, был момент, когда один из героев меня разочаровал, но все же в конце я не смогла остаться равнодушной. Мне было жаль, что для него все закончилось именно так.

Уже не раз говорила это, и уверена, что столько же раз скажу об этом в будущем, Хобб - потрясающий автор. Написать столько сюжетных линий и так грамотно их в итоге соединить - это же просто гениально! Хочется советовать ее всем и каждому!

Я едва сдержалась от того, чтоб не схватить серию о Дождевых чащобах, но пересилила себя. Все же стоит читать цикл по порядку.

Впереди меня ждет еще множество приключений, которые я пройду вместе с Фитцем, и это не может не радовать. Ну а после я уже точно вернусь в Дождевые чащобы.

Ну что же, вот и завершение трилогии. Ниточки переплелись и соединились.
И мне не то чтобы не понравилось, но осадочек остался. Меня не покидает чувство, что у Хобб не получаются концовки. Финал «Саги о видящих» довольно скомканный, мы же так долго исследовали мир, следили за политикой, а потом вжух, трам-пам и конец настал без половины ответов, просто потому что.

В кораблях концовка уже лучше, но все же чего-то не хватает. Словно персонажи вели-вели автора, было всё увлекательно и по взаимной любви, а потом они друг от друга устали, поэтому пора быстренько закругляться - ты теперь будешь всех бесить, тебя убьём, ты получишь «долго и счастливо», тебя отправим на другой край мира, а тебе на вот корона - царствуй. И совсем не важно, что персонажи эти всю трилогию шли к другим целям и планам. Бери что дают и радуйся, а то за борт упадешь.

А ещё видимо переводчик и редакторы под конец работы устали - язык стал проще по сравнению с первыми двумя книгами и в этой части мелькают странно построенные предложения и специфические словечки. Я вот не читала книг Семёновой, но есть подозрение, что это её стиль прорезался сквозь Хобб

(Для примера - «она повыбросила вещи», «весьма мало сомневался», всякие словосочетания вроде «ночка вполне парашная» «враньё голимое» от персонажей, которые в прошлом так не выражались) Возможно этим же грешили и первые корабли, а я увлёкшись сюжетом просто не обращала внимания, но в «Корабле судьбы» спотыкалась на подобном частенько. Особенно в моменты размышлений героев или их диалогов.

Сразу скажу, то эта сага, сага вторая, мне понравилась больше, чем первая (Сага о видящих). Хотя бы потому, что в первой трилогии все события показаны с точки зрения одного героя - Фитца. Ни при каких обстоятельствах мы не узнаем мотивы, чувства или мысли других героев, а лишь через их интерпретацию бастарда. Это сильно ограничивает читателя в более глубоком понимании намерений персонажей и их переживаний.

В случае с этой сагой мы уже имеем дело с классическим сюжетом в фэнтезийных книгах, то есть различные параллельные нити с несколькими равноценными героями обоих полов, чьи пути в первом томе не слишком переплетаются. Это означает, что у нас есть время и возможность познакомиться со всеми книгожителями романа и узнать из первых рук рассказы о событиях.

Не хочу описывать о чем эта книга, таких обзоров очень много. Стоит сказать, что есть интересный и захватывающий сюжет - однозначно, да! С каждым томом читать было увлекательнее - да! Есть ли особая атмосфера - да! Интересный волшебный мир, корабельные и пиратские темы - о, да!

Конечно, не обошлось и без недостатков, но, беря в руки такую объемную книгу, я всегда осознаю, что без "воды" тут не обойдется. Некоторые сюжетные линии были откровенно затянуты, там, где можно было сократить и ускорить сюжет - однозначно. Не обошлось и без некоторых разочарований в героях, их поведение и действия, на мой взгляд, были не логичны. Хотя тут уже субъективно, конечно.

А вот за что мне полюбилась Хобб больше всего, это то, что она не дозакрывает запущенные сюжеты, а заканчивает их на такой стадии, что читатель удовлетворен и доволен, даже если судьба персонажей горька и предвещает чудовищные проблемы.