Баборня

Марія Василівна, 71-річна вчителька біології, підсумовує своє життя й виправдовує його вагомість тим, що в нім була присутня велика любов, хоч і в далекому минулому. Одначе те кохання, а за ним і решта фактів, стає сумнівним, коли в шафі свого покійного чоловіка-підполковника літня жінка знаходить подвійне дно… Організація клубу юних атеїстів і розслідування факту з’яви Богоматері, дві мертві людини і безліч тварин у формаліні, зйомки у музичному фільмі з популярною співачкою і пошук порозуміння...

Рейтинг LiveLib

4,1

81 оценка

5
42%
4
40%
3
15%
2
1%
1
2%

Ваша оценка

Прочитали 92Хотят прочитать 55

Рецензии

sireniti28 сентября 2023 г.
Навколо все сповнене протяжності, все у щось вписане
Марія Василівна, вчителька біології, підійшла до того етапу свого життя, коли час обернутися назад, і осмислити прожите і пережите.
Кажуть, якщо є що згадати, і було велике кохання, то все недаремно. Тож Марія Василівна, або Самка біолога, як називають її учні, має всі шанси бути задоволеною своїм існуванням на цій грішній землі.
І навіть похоронний вінок, що принесла її колега з приводу «смерті» (то так один з учнів «шутканув» злегка) не вивели Марію Василівну з рівноваги. Вона педагог, і достойно несе своє високе звання ось уже десятки років. Вона ще помститься, як слід, всім, і завучці, і нерадивому учневі. А поки що…
Поки що Марія Василівна віддасться спогадам.
Про те, як молодою, але вже заміжньою приїхала в карпатське село. Як потрапила на долі секунди у ролик з Ротару під «Червону руту», як боролася з релігійними поглядами селян і учнів.
Як закохалася у чоловіка колеги, лісника Онисима. Як любилися вони під деревом, де ніби то місцеві дівчатка учениці бачили діву Марію. Як про те (про любощі) дізнався Маріїн чоловік. І як вони обидва раптово покинули її, і вона все життя вважала, що стала причиною трагедії.
І так би думала б аж до самої смерті, справжньої, але фіктивна все ж розбурхала щось у її спокійному житті.
І якось само собою сплили таємні документи покійного чоловіка. А в них страшна правда про нього, а ще таємниця Онисима… І все, чим вона жила останні роки враз перекреслилося цими старими, нікому не потрібними папірцями. А головне - таємниці не зникли, їх стало ще більше, а розкрити немає кому. Хтось помер, хтось втратив памʼять, комусь пощастило виїхати за кордон, а Марії Василівні прийдеться жити з новою правдою.
Чесно признаюсь, від книги трохи «побомбило». Але це той випадок, коли історія має післясмак, і коли перегортаєш останню сторінку, тебе накриває щемким відчуттям втрати, як жаль, що все скінчилося.
Адже не все так просто, як я описала в трьох абзацах. Недарма на обложці намальована жаба і пролетарська гвоздика (бідні квіти, за що їм таке?)
Автор розтрощить вашу уяву про хороше і погане, препарує, винесе на загальний огляд те, що, так здавалося, не коштує нічиєї уваги.
Ви готові відвідати баборню?
Перевод.
Мария Васильевна, учительница биологии, подошла к тому этапу своей жизни, когда время обернуться назад, и осмыслить прожитое и пережитое. Говорят, если есть что вспомнить, и была большая любовь, то всё не зря. Поэтому Мария Васильевна, или Самка биолога, как называют ее ученики, имеет все шансы быть довольной своим существованием на этой грешной земле.
И даже похоронный венок, что принесла её коллега по поводу «смерти» (это так один ученик пошутил слегка) не вывели Марию Васильевну из равновесия. Она педагог, и достойно несёт свое высокое звание вот уже десятки лет. Она ещё отомстит, как следует, всем, и завучу, и нерадивому ученику. А пока что…
Пока что Мария Васильевна отдастся воспоминаниям.
О том, как молодой, но уже замужней приехала в карпатское село. Как попала на доли секунды в клип Софии Ротару под «Червону руту», как боролась с религиозными взглядами крестьян и учеников.
Как влюбилась у мужа коллеги, лесника Онисима. Как прелюбодействовали они под деревом, где будто бы местные девочки-ученицы видели деву Марию. Как об этом узнал Мариин муж. И как они оба внезапно покинули ее, и она всю жизнь считала, что стала причиной драмы.
И так бы думала бы вплоть до самой смерти, настоящей, но фиктивная всё же взбудоражила что-то в её спокойной жизни.
И как-то само собой всплыли тайные документы покойного мужа. А в них страшная правда о нём, а еще тайна Онисима… И всё, чем она жила последние годы мгновенно перечеркнулось этими старыми, никому не нужными бумажками. А главное - тайны не исчезли, их стало ещё больше, а раскрыть некому. Кто-то умер, кто-то потерял память, кому-то повезло выехать за границу, а Марии Васильевне придется жить с новой правдой.
Честно признаюсь, от книги немного «побомбило». Но это тот случай, когда история имеет послевкусие, и когда перелистываешь последнюю страницу, тебя накрывает щемящим ощущением потери, как жалко, что всё закончилось.
Ведь не всё так просто, как я описала в трёх абзацах. Не зря на обложке нарисована лягушка и пролетарская гвоздика (бедные цветы, за что им такое?) Автор разобьет ваше воображение о хорошем и плохом. Препарирует, вынесет на общий обзор то, что, так казалось, не стоит ничьего внимания.
Вы готовы посетить баборню?
Читать далее
39
227
RidraWong9 сентября 2018 г.
Bufo bufo (лат.)
Роман, на который тяжело писать рецензию. Не потому что не понравился. Просто тот случай, когда ты настолько глубоко погрузился в книгу, что здраво, со стороны уже оценивать не можешь, только пересказывать.
Критики относили роман и к детективу, и к магическому реализму, и к гротескно-сатирическому жанру, называли «химерной прозой», сравнивали с «хирургическим разрезом», говорили о «тщательном анализе». Очень было много откликов на этот роман, когда он вышел в "Видавництві Старого Лева".
Этот роман о жизни, такой как она есть:
со взлетами и падениями, удачами и невезениями,
рождениями и старениями, смертями и сумасхождениями;
любовными треугольниками, и даже побольше фигурами;
с красивыми, умными женщинами, но все же немного дурами.
Потерянные, разбитые, забытые и забитые
Начальники, подлецы, чьих-то детей отцы,
Мужья, любовники, дети,
Частые мысли о смерти.
Скелеты в шкафах неожиданно,
Сов слетелось невиданно.
Коты, собаки, бегонии,
Ботаники, анатомии,
Директора и завлабы,
И жабы, и жабы, и жабы…
***
Піднесення та падіння, народження та старіння,
смерть та душевний розлад, радість, щоденний клопіт,
кохання аж до нестями, трикутники, паралелограми.
Гарні розумні кобіти, дурепи, каліки розбиті,
забуті , побиті, захланні, покинуті, безталанні.
Покидьки, керівники, чиїхось дітей батьки.
Коханці, чоловіки, діти, онуки, мерці.
Скелети у шафах старих,
сови шукають живих.
Коти, собаки, кульбаби
І жаби, і жаби, і жаби…
Читать далее
18
931
Stritreserka16 июля 2017 г.
Якщо писати книги, то тільки такі
Читала і думала, ну як же можна так гарно та влучно писати? Пишаюся, що це український автор, що це сучасний український автор.
Це моя перша книга Лаюка, і одразу потрапляння у саму "10-ку".
Спочатку здається, що це розважальний роман, легкий та веселий. Учень, що кепкує зі своєї вчительки, завучка, яка потрапляє у халепу, радянщина та атеїстичні нотки. Ну як нотки, ціла атеїстична музика, якщо бути точною. Але далі з'являються елементи детективного роману, пригодницька лінія, кохання, що згодом виявляється не таким вже і чистим. Автор зумів в одній книзі влучно та доцільно зібрати все.
Надзвичайно підкупає точність опису, якщо героїня викладає біологію, то усі назви тварин, рослин будуть подаватись українською та латиною, як того вимагає наука.
Дуже обережне, ненав'язливе змалювання персонажів, розкриття їхніх характерів. Психологія вчительки просто вражає, її витончена помста, її думки про все на світі тримають до останньої сторінки. Ти читаєш про чудову дівчину, ще незламану життям, потім знайомишся з жінкою, чия сила та воля навіть лякає, а згодом ти бачиш жіночку за 70, а всі таємниці поступово стають зрозумілими.
Це книга, після якої не знаєш, що читати далі, після якої не можеш знайти чогось такого ж гідного та цікаво. Легкий гумор, витончена детективна пригода, типова вчителька, типова божевільна та типовий герой-коханець. У "Баборні" дійсно є усе. Навіть вишука українська тут є, правильна, дійсно мелодійна та поетична. Однозначно книга заслуговує 5 із 5! Рекомендована до прочитання та постійного перечитування.
Читать далее
12
825

Все рецензии

Цитаты

Stritreserka16 июля 2017 г.
"Як же її виводили всі ці "дорогенькі", але вона мала правило - стримуватися. Її також дратували ці самці, які роблять усім жінкам недолугі компліменти, розраховуючи отримати всіх, причому на маючи здатності задовольнити хоча б одну."
"Коли компанія заїхала в місто, воно все було білим, наче в тумані, у молоці, у вапні."
Коли така витончена градація, коли так багато білого, але воно все таке різне - то просто захват.
"Добре, що не всі встигли вирвати сторінку. Добре, що не всі принесли на урок підручник, тож не мали чого нищини. Добре, що ті, хто вирвав сторінки, не викинули їх. І після того, як розлючена шумом завучка забігла в клас і припинила безлад, Ксеня Володимирівна, зібравши порізно підручники й сторінки, усе ж змогла повклеювати Целяна назад в історію літератури ХХ століття."
"Вчительки любили ходити в каплички й церкви так само, як на манікюр чи в перукарню. Це покращувало їхній імідж, підвищувало їхню духовність - а рівень духовності був головним критерієм для педагога. Бог же - авторитет, а з авторитетами треба дружити."
"Життя знущається з людини повсякчасно. І старість - то найпідліша з затій немилосердного життя, яке занадто жорстоке, щоб дати людині спокій."
Читать далее
3
126
bigminipig31 августа 2017 г.
Настав час скелетів, що випадають із шаф. Той, хто їх знаходить, намагається зменшити гуркіт. Проте сухі кістки падають на землю, зчиняючи такий гуркіт, як каміння, що котиться з гори: воно піднімає на ноги всіх звірів і людей, розриваючи повітря своєю недоречністю.
2
473
bigminipig31 августа 2017 г.
Якось малий Сергій, син Марії Василівни, прибіг до неї й запитав, що таке "тітяри". Вона хотіла знати, де він таке почув, і дитина заспівала:
Ти признайся мені,
Звідки в тебе тітяри...
2
200